Слухати

За геноцид у Сребренеці відповідальна ООН і голандські "блакитні берети" - політолог

12 липня 2015 - 11:10 107
Facebook Twitter Google+
11 липня 2015 року виповнилося 20 років початку страшної трагедії у Сребрениці. Чи покарані винні?

Конфлікт на Балканах досі не вичерпано — вважає політолог Наталя Іщенко. І камені, які полетіли у сербського прем’єра Олександра Вучича під час вшанування жертв трагедії — яскраве тому свідчення. Судові процеси над винними тривають досі. Наприклад зараз у Гаазі розпочато процес над генералом сербської армії Радко Младічем. Росія хоче домогтися визнання Младіча хворим і вивезти його на свою територію — розповідає політолог. В страшній трагедії в анклаві Сребреніца є ще одна, дотична до України сторінка. За кілька днів після Сребреніци серби напали на сусідній анклав Жепа, який охороняли 79 українських миротворців. Там наші миротворці врятували близько 5000 мирних мешканців.

 

Анастасія Багаліка: Пані Наталю, доброго вечора. Почнімо нашу розмову з актуалізації подій 20-річної давнини. 8 липня Рад Безпеки ООН намагалася визнати події в Сребрениці геноцидом, і чому цього не відбулося.

Наталя Іщенко: Тому що Росія наклала вето на цей проект рішення. Напередодні сербський уряд та уряд Республіки Сербської звернулися до Росії з проханням заблокувати визнання масового вбивства в Сребрениці геноцидом, яка є частиною федеративної держави Боснія і Герцеговина.

Анастасія Багаліка: Це було здійснено з нагоди наближення 20-ї річниці чи тому що просто ці події досі не отримали статусу й визнання?

Наталя Іщенко: Насправді ООН намагається виправдатися. Тому що головна провина лежить на ООН. Адже Сребрениця, коли там відбувалися ці жахливі події, була оголошена зоною безпеки. І людей мали захищати миротворці ООН.

Дмитро Тузов: Тобто взяли під контроль, але не виконали свою функцію?

Наталя Іщенко: Так.

Анастасія Багаліка: Наскільки я пам’ятаю з хронік, які сьогодні читала, це відбулося  у квітні. У квітні Сребреніцу і ще один анклав – Жепу – визнали зоною безпеки, так?

Наталя Іщенко: Так. Сребреніца та Жепа були сусідніми зонами безпеки. В Сребреніці були голандські миротворці, а в Жепі – українські.

Анастасія Багаліка: Це важливо, адже виявляється, 79 українських миротворців брали участь в цьому конфлікті і очевидно мали якийсь миротворчий досвід.

Наталя Іщенко: Але різниця велика. В Сребрениці був геноцид, у Жепі – не було. Чому? Тому що в Сребрениці голандські миротворці взагалі не стали втручатися в конфлікт. В них було п’ять тисяч боснійські мусульмани, яких вони напередодні знезброїли і мали їх захищати. Але коли почався наступ сербських військ, голандці самі не стали пручатися, і боснійцям не дали. І беззбройних людей серби просто вбили. А взагалі було вбито – називають різні цифри – понад вісім тисяч людей.

Дмитро Тузов: Це більше, ніж загинуло на Східному фронті України за рік війни.

Наталя Іщенко: Так. Там була не тільки знезброєна боснійська армія, а й діти й старі люди загалом віком від 12 до 77 років.

Дмитро Тузов: Ми поговорили про голландців. А як поводилися українські миротворці в місті Жепа?

Наталя Іщенко: Українські миротворці поводилися по-іншому. Коли почався наступ сербського війська, і боснійці почали вимагати від них зброю, українські миротворці просто відкрили склади зі зброєю. І дали можливість оборонятися.

Дмитро Тузов: Але самі в бойових діях участі не брали?

Наталя Іщенко: Не брали, але вони організували евакуацію всіх мирних людей. П’ять тисяч осіб з анклаву Жепа було виведено завдяки українським миротворцям.

Дмитро Тузов: Тобто можна сказати, що українці врятували п’ять тисяч місцевих мешканців?

Наталя Іщенко: Так. Українці дуже пишалися цією операцією і говорили, що вона є однією з найбільш вдалих в історії миротворчих сил.

 Дмитро Тузов: А позиція Російської федерації зараз? Дивіться, як співпадає: Росія блокує розслідування по збитому літаку Боїнг-777, наклала вето на визнання подій в Сребрениці геноцидом. Чи не дезавуює таким чином себе РФ, що вона є зацікавлена сторона, яка активно брала в цьому участь, або захищає своїх союзників. Адже за кілька днів до рішення РФ накласти вето ми бачили публікацію в сербській газеті «Політика», де наводили аналітику, нібито серби воліють наближатися до РФ, а не до Європейського союзу. Такі геополітичні сигнали, якими обмінялися Сербія і Росія.

Наталя Іщенко: Насправді в Сербії все не так просто. На початку цього року вона підписала спеціальний договір про співробітництво з НАТО. Це одночасно відбувається в цій країні. Вони намагаються контактувати з європейцями і декларують свій євро вибір – не євроатлантичний, але євровибір.

Дмитро Тузов: Це така ситуація, як і в Україні, між іншим.

Наталя Іщенко: Не зовсім. Останнім часом Сербія зміщується більше в бік Росії. І таким кроком – невизнанням геноциду – Росія повертає прихильність сербів. Є така думка, що серби взагалі б не влаштовували цю бійню на Балканах, якби напередодні вони не заручилися підтримкою Росії.

Анастасія Багаліка: Наскільки я пам’ятаю, тодішній президент Росії Єльцин навіть відправляв на підтримку сербів сили, які блокували якісь точки на карті колишньої Югославії.

Наталя Іщенко: Так, це події, пов’язані з Боснійцським конфліктом. Але це тема іншої розмови, про Косово і аеропорт в місті Приштина. Це інший етап війни, а якщо ми повертаємося до Сребрениці, то коли росіяни підтримали сербів, сербський президент висловлював захоплення позицією Росії, кажучи, що це великий день для сербів. І ще одна красномовна деталь. Головним обвинуваченим за події в Сребрениці є сербський генерал Радко Младіч. Зараз в Гаазі йде суд над ним, і Росія намагається довести всьому світові, що він дуже хворий, і відвезти його до Москви.

Дмитро Тузов: А яка доля Радована Караджича?

Наталя Іщенко: Суд триває.

Дмитро Тузов: І ми знаємо, що Слободан Мілошевич, колишній президент Югославії, помер в Гаазі.

Наталя Іщенко: Так. Ще однин генерал Крстича, якого суд першим визнав винним за геноцид в Сребрениці, відбуває покарання в польській в’язниці.

Дмитро Тузов: Чому в польській?

Наталя Іщенко: Його відправили до в’язниці у Великобританії, де на нього напали мусульмани й ледве не вбили. Тому його перевели до Польщі.

Дмитро Тузов: Які будуть наслідки цього невдалого через позицію Росії голосування? Чи Рада Безпеки ООН намагатиметься подолати це вето, скажімо, шляхом голосування на Генеральній асамблеї?

Анастасія Багаліка: Наскільки визнання подій у Сребрениці геноцидом для них є питанням престижу?

Наталя Іщенко: Це дуже важливо для них.

Дмитро Тузов: Даруйте, це не лише питання престижу. Це питання того, що військові злочини не мають терміну давності, їх все одно розглядатимуть, нехай пройде 20 років, але має бути вердикт світового співтовариства.

 Наталя Іщенко: Голандських миротворців було частково визнано винними.

Дмитро Тузов: За бездіяльність?

Наталя Іщенко: Не тільки. Співробітники місії ООН видали боснійців сербам, і тих убили.

 Дмитро Тузов: А в чому була причина такої поведінки? Просто переляк?

Наталя Іщенко: Вони не хотіли воювати.

Анастасія Багаліка: З повідомлень ЗМІ ми знаємо, що сьогодні під час урочистостей закидали камінням чинного Прем’єр-міністра Сербії Олександра Вучича під час промови. Чому це сталося?

Наталя Іщенко: Те, що в Боснії зараз немає бойовий дій, не означає, що конфлікт вичерпано і що сторони досягли миру та спокою. Всі ці роки там багато накопичувалося, і сьогодні прояви конфлікту відбуваються  в різний спосіб. Я вважаю, що прем’єр Сербії дуже мужня людина, адже поїхав до матерів загиблих. Але коли він намагався вибачитися перед родичами загиблих, на нього стався напад, йому потрапили камінням в голову й розбили окуляри. Коли охоронці почали його виводити, в нього кидали пляшки і каміння, викрикували прокльони вслід. Була дуже напружена ситуація.

Анастасія Багаліка: З повідомлень ЗМІ мені здалося, наче щось провокативне містилося  в промові пана Вучича.

Наталя Іщенко: Сама його постать є провокативно. Під час конфлікту в Югославії, за часів Мілошевича, він був міністром інформації. Вучич керував інформаційним департаментом Югославії, коли НАТО бомбардувало. Він увів цензуру в ЗМІ, закрив декілька газет. США і ЄС тоді ввели санкції проти нього особисто. Зараз він декларує, що змінив погляди і за настроями – європеєць, але на Балканах усе пам’ятають.

Анастасія Багаліка: Чи просто знають трохи більше, ніж ми можемо судити із зовнішньої картинки?

Наталя Іщенко: Це також. В Україні мало уваги приділяють балканським подіям, але нам треба вчитися на чужих помилках. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.