Слухати

Забутий свідок Голодомору — журналістка Ріа Клайман

21 жовтня 2017 - 11:45 160
Facebook Twitter Google+
Про канадійську журналістку й про те, що вона побачила, подорожуючи східною Україною 1932 р., розповів Ярослав-Ігор Балан, директор Канадського інституту українських студій Альбертського університету:

«Це канадська журналістка з Торонто, яка народилася в Польщі. Коли їй було два роки, родина емігрувала. Вони прибули до Канади з двома братами та з родичами. Оселилися в Торонто, бідно жили.

Коли їй було шість років, вона була на параді під час святкування Дня Вікторії, було багато людей, вона хотіла сісти в трамвай, але впала і трамвай переїхав ногу. Вона втратила, здається, ліву ногу нижче коліна.

Коли їй було одинадцять років, помер батько. Вона мусила піти працювати на завод. Вечорами після школи відвідувала якісь курси, була самоуком, але потроху вивчилась на секретарку стенографії, з того й жила, допомагала мамі утримувати родину. Але завжди мала прагнення бути журналістом і їй це вдалося.

Потім вона поїхала до Нью-Йорку, рік жила там і працювала як секретарка в психоаналітика. Тоді поїхала до Англії, там рік працювала у відділі, що підтримував провінцію Альберто.

Але це також її не цікавило. Вона хотіла бути серйозною журналісткою і, особливо, хотіла бачити Радянський Союз. Бо вона в такому віці і з такого покоління, коли в післяреволюційний час було захоплення комунізмом».

Ірина Славінська: Яким чином їй вдалося з цією непрофесійною освітою потрапити репортеркою до Радянського Союзу, окрім того в провінцію?

Ярослав-Ігор Балан: Є доказ, що вона могла бути членкинею Комуністичної партії у Великобританії. Вона подала на візу до Союзу, але все якось розтягнулося.

Нарешті їй далі візу, вона сіла на потяг, маючи 75 американських доларів у кишені. Приїхала до головного вокзалу в Москві. Не знала російської мови, нікого не знала і не мала навіть, де ночувати.

Ірина Славінська: У неї було редакційне завдання медіа?

Ярослав-Ігор Балан: Ні. Вона хотіла бачити, як будується це успішне майбутнє життя. Вийшло так, що коли вона блукала вокзалом, якийсь чоловік зрозумів, що їй потрібна допомога і підійшов до неї. Він знав три слова англійською, трохи німецькою. Провів її до готелю, там на рецепції покликали гостя, що був журналістом із Чикаго. І вони взяли її на ніч, вона першу ніч спала у ванній.

Він знайшов їй місце, щоб тимчасово винайняти кімнату. В той самий час представив її відомому американському журналісту Волтеру Дюранті, який був кореспондентом New York Times. Той дав їй роботу і вона працювала дев’ять місяців як дослідниця та його помічниця. Тоді ж скористалася нагодою, щоб добре вивчити російську мову, а також журналістську роботу. Це був грудень 1928 року.

Десь у вересні 1930-го було готова, щоб заробляти на життя як незалежна журналістка. Вона не була прив’язана до жодної газети, хоча її статті друкували Daily Express.

Я думаю, вона швидко зорієнтувалася, що цей «рай на світі» не був раєм. І вона потроху пізнала дійсність радянського життя.

Ірина Славінська: Чи є про це якісь її записи, що справді відбувається зміна ставлення людини, яка захоплена цим шармом комуністичної ідеї, і людини, яка справді побачила реальність?

Ярослав-Ігор Балан: Вона згадувала у статті 1971 року, що написала спогади і пробувала продати їх до якогось видавця, але не вдалося. І було би цікаво знати, коли вона почала інакше дивитися на Радянський Союз.

Я знаю, що в липні 1931 року до Москви приїхав славний англо-ірландський письменник Джордж Бернард Шоу, і вони познайомились. Вона всюди ходила з ним, навіть була в кімнаті, коли він мав зустріч із Сталіним і чула розмову.

Ірина Славінська: Яким чином вона в 1932 році вирішує поїхати на Схід? Чи було це рішення, вмотивоване першими новинами про початок Голодомору?

Ярослав-Ігор Балан: Так, думаю, це було мотивацією. Я знаю, що в квітні 1932 вона повернулася до Лондона на кілька тижнів на відпочинок. Тоді познайомилася з Беатрисою Веб, яка зі своїм чоловіком Сіднеєм були дуже відомими аристократами, але симпатиками комунізму. І Шоу їй радив зустрітися з Ріа. Є дуже цікавий опис про їхню зустріч. Ріа вже в той час сказала, що в Україні є голод і пробувала переконувати, що Радянський Союз не є тим раєм та утопією, про який вони думали. Але Беатриса махнула на це рукою і не хотіла чути, сказала, що вони знають про «певні труднощі». В липні 1932 року Беатриса поїхала з чоловіком у Союз, п’ять тижнів були там, а після того вона написала книжку «Радянський Союз. Нова цивілізація», що вийшла 1935 року, де вони більш-менш виправдовували політику Сталіна.

Ірина Славінська: Як Ріа потрапила на територію України?

Ярослав-Ігор Балан: Голод почався наприкінці зими 1932 року. Найстрашніший період був від січня 1933 року. В липні 1932 приїхали двоє дівчат з Америки. Їм було по 22 роки, а Ріа на той час було 28. Вони отримали дозвіл і хотіли поїхати аж до Грузії: через Україну з Москви на південь. І попросили, щоб їй дали дозвіл їхати як гіду і перекладачу. І вже коли в Україні, побачили голодних людей і те, що діялося насправді. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.