Слухати

«Зараз у Горлівці я б не зміг жити», — лідер гурту Fata Morgana

05 червня 2016 - 08:20 107
Facebook Twitter Google+

Гості

Як це — бути українцем у проросійському середовищі? Фронтмен гурту Fata Morgana, колишній власник спортивного та музичного клубів у Горлівці розповідає про долю свого бізнесу і підготовку до війни

roman.jpg

Ігор Роман // «Громадське радіо»
Ігор Роман
«Громадське радіо»

Василь Шандро: Зараз вихідний, і на Хрещатику лунає музика. Наскільки це відповідає морально-етичним критеріям в умовах війни?

Ігор Роман: Це чудово, життя прекрасне у будь-яких проявах. Я пригадую дитинство, коли ми, патлаті хлопці, співали The Beatles, і до нас могли під’їхати, заголити, розрізати кльош. Зараз набагато простіше з цим.

Тетяна Трощинська: Навесні 2014 року ви пережили полон, і виживши після нього, ви далі кажете, що життя прекрасне.

Василь Шандро: Чому ви потрапили у полон?

Ігор Роман: Я жив у Горлівці, у мене був клуб, який ми утримували власним коштом. У нас було більше 150 медалей за бойові мистецтва. І був музичний клуб, у якому ми проводили багато заходів.

Я завжди дотримувався проукраїнської позиції, і спочатку мене не дуже добре у місті сприймали, але потім ми багато добрих справ робили для міста, і до нас звикли. Наш бард-фест «Охрипшая душа» пам’яті Висоцького було включено до найбільш значущих фестивалів Донецької області.

Коли почалася так звана «русская весна» і мене взяли у полон, то сказали: на тебе 18 закладних. Мені пощастило, я живий-здоровий вийшов, я тільки два дні був у полоні. Іншим пощастило набагато менше.

Василь Шандро: Ви для себе намагались пояснити, чому це перейшло певну межу?

Ігор Роман: Все це передбачалося давним-давно. Ми з Петром у місті вважалися, мабуть, головними «нациками»: у нього фірма називалась «Східна Україна», у мене — «Нова Січ», нас навіть часто плутали.

Були розповіді про розіп’ятих хлопчиків в ахметівських газетах чи бойківських — був такий діяч, володів маріупольськими заводами, і в його газеті розповідалося, як «бендеровці» стріляли у спини радянським солдатам. До цього все йшло, готувалося.

Тетяна Трощинська: Що далі сталося з вашим клубом?

Ігор Роман: Там далі боксерський клуб, а боксери завжди зв’язані з криміналом. Був такий Армен Саркісян — почесний голова боксерського клубу і ліва рука Юри Єнакієвського (Іванющенка). Він працював із хлопцями, які через бокс, через кримінал були завезені до Києва тітушками. Зараз він головний тренер у клубі, прилаштував там свою жінку, і вони там займаються.

Василь Шандро: Чи велике було коло людей, які мали імунітет проти дописів у газетах?

Ігор Роман: Та навіть у Києві багато людей ще п’ять років тому, коли їм казали про трипільську культуру, казали: та ладно, що ти там розказуєш. У нас було досить багато патріотично налаштованих людей — це, наприклад, нащадки воїнів УПА.

Василь Шандро: Чи доводилось після переїзду вам чути закиди, що, мовляв, ви самі винні, що допустили таке на Сході?

Ігор Роман: Я таке чув, але коли був останній Майдан, я приїжджав сюди, і тут був горлівський намет.

Київський Майдан захищала вся Україна, а там ми були самі по собі.

Головний поліцейський Києва Андрій Крищенко тоді сам-один захищав Горлівську міліцію. Його тоді взяли в полон, побили і тільки чудом звільнили. А всі інші перейшли, весь кримінал був озброєний. Ми були в різних ситуаціях.

Василь Шандро: Ви тримаєте зв’язок із Горлівкою?

Ігор Роман: Безумовно. У мене були чудові працівники, і вони недавно ходили на могили моїх рідних, навели лад, прислали мені світлини.

Василь Шандро: Яка ситуація там загалом?

Ігор Роман: Стокгольмський синдром — це не вигадка. У мене багато знайомих, яких я вважав розумними людьми з аналітичним розумом, але вони піддаються тій шаленій пропаганді.

Я би там взагалі зараз не зміг жити, тому що ти можеш на когось криво глянути, і все — ти будеш у підвалі.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.