Слухати

Засуджених за статтею про спротив радянській владі досі не реабілітовано

27 листопада 2016 - 08:00
Facebook Twitter Google+
Учасників антирадянських повстань 30-х років найчастіше засуджували за статтею про антирадянську пропаганду або про спротив владі. Друга група ще не реабілітована, каже історик Володимир Теліщак
Володимир Тиліщак // «Громадське радіо»

У День пам’яті жертв Голодомору з істориком Володимиром Тиліщаком, заступником директора Українського інституту Національної пам’яті поговоримо про масові народні збройні повстання українських селян проти радянської влади і колгоспів.

Юрій Макаров: Ви займаєтесь зворотнім боком трагедії Голодомору, тим боком, що не дозволяє українцям перетворитись на жертв цього комплексу, що показує, що українці чинили опір.

Володимир Тиліщак: Інститут національної пам’яті ставить собі за мету допомогти суспільству краще зрозуміти Голодомор і дивитись на нього не лише як на трагедію і жертви. Цього року ми привертаємо увагу до того, що намір Сталіна знищити український народ не досягнув мети і український народ не був зломлений.

Саме спротив українців тоталітарній політиці і  помста за попередній спротив і була причиною геноциду.

Більшовики мали справу з УНР й українським повстанським рухом, і хоча здобули перемогу, але мусили піти назустріч українізації. Другий штурм, який дав Сталін з 1928 року, теж наштовхнувся на масовий спротив саме в Україні.

Це був спротив не лише окремих особистостей — ним були охоплені більше 1 000 000 українців.

Є звіти ГПУ за 1930 рік, у яких є розрахунок кількості учасників виступів. На основі цих даних ГПУ (Головне Політичне Управління  СРСР, попередник КГБ) підрахувало, що того часу протягом 1930-го року в Україні відбулось понад 4000 виступів, в яких взяли участь близько 1 000 000 людей. Сьогочасні історики встановлюють середню цифру 1 200 000 учасників таких виступів.

Тогочасне населення УСРР було менше 30 000 000 осіб.

Наталя Соколенко: У новій українській стрічці «Жива» йдеться про героїчну історію опору українців на Західній Україні. Мені стало дуже прикро: я знаю, що не менш героїчна боротьба була на Вінниччині у містечку, з якого мої батьки.

Як нам піднести на той рівень, на якому ми шануємо героїв УПА, і тих українців, які боролися у Центральній та Східній Україні у 20-30-х роках проти радянської влади?

Володимир Теліщак: Це проблема української історичної науки: історики знають  хід, обсяги, кількість, але дуже рідко сходять до локальних проявів. Насправді, локальний рівень для багатьох залишається абсолютно незнаним.

Приклад Вінниччини є дуже  показовим, бо тодішнє Поділля — то була Тульчинська округа, найбільш гаряча точка у березні 1930-го року.

Наталя Соколенко: Можете розповісти історію хоч одної людини, яка повстала в 30-х роках?

Володимир Теліщак: В одному із звітів з архіву ГПУ за березень описується майже анекдотична історія. У Полонському окрузі з’явилася банда, отамана якої звали Семен. Вони зайняли школу. Коли вони були всередині, Семен взяв глобус і запитав: «Скільки звідси до Москви? Та тут мало що! Давайте звідси на Москву!»

Ця історія ввійшла в партійний звіт, хоча це був просто жарт для підняття настрою повстанців.

В Архіві служби безпеки збереглася кримінальна справа на учасників тогочасного повстанського руху. Керівником повстанців був Семен Ткачук. Тобто історики говорять про отамана Семена, і ніхто не шукав його прізвище. А насправді по кримінальних справах можна реконструювати імена.

Цей отаман Семен звільнив кілька сіл від радянської влади на кілька днів. На жаль, тоді село вже було зайняте опер-групою ГПУ з кулеметами, і селяни, очевидно, зазнали поразки, але отаман Семен зник, його відтоді не бачили.

Наталя Соколенко: Що мається за увазі, коли кажуть, що цих людей не повністю реабілітовано?

Володимир Теліщак: Учасників повстань 1930 року, як правило, засуджували за двома статтями: ст. 54 Кримінального кодексу — антирадянська пропаганда — тих, кого засудили за цією статтею, реабілітували.

Але багатьох було засуджено за ст. 56 КК — спротив владі, бандитизм — вони лишаються нереабілітованими.

Восени 1930 року в Кам’янці на Запоріжжі була створена підпільна група на чолі з героєм Першої світової війни Дмитром Колесниковим, нагородженим трьома георгіївськими орденами у Франції.

У Франції він зайнявся виноградарством. У себе в селі розвів виноградник, але у 1930 році почалась колективізація, і під впливом старших колег, друзів, знайомих вирішили підняти повстання у чергову річницю жовтневого перевороту: «Вони нас скинули 24, а ми їх скинемо 25».

У ніч на 7 листопада група молодих хлопців на чолі з Дмитром Колесником зайняли тодішнє приміщення міліції, спробували звільнити в’язнів. На жаль зі звільнених до них приєднались одиниці.

Більше тижня вони переховувались, їх знайшли, засудили до розстрілу, разом із ними засудили і тих, хто не брав участі в повстанні: їх молодших братів, які могли щось чути, але не донесли.

Юрій Макаров: Я знаю навіть героїв УПА, які досі не реабілітовані.

Володимир Теліщак: На сьогодні ми взяли участь в напрацюванні нового закону про реабілітацію жертв політичних репресій. Він довго проходитиме процес узгодження, але сподіваємось, він буде зареєстрований у ВР і зніме багато питань.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.