Слухати

Жінки в підпіллі ставали жертвами насильства з боку побратимів, — історикиня

10 травня 2016 - 07:47 3563
Facebook Twitter Google+
Про участь жінок у підпіллі Другої світової війни говоримо з кандидаткою історичних наук, молодшою науковою співробітницею Інституту українознавства ім. Крип'якевича НАН України Мартою Гавришко

Розмова починається з рефлексії на тему того, героїчною чи не героїчною була участь жінок у житті і діяльності українського підпілля.

ucu_7508.jpg

Марта Гавришко // «Громадське радіо»
Марта Гавришко
«Громадське радіо»

Марта Гавришко: Я намагаюся уникати епітетів «героїчний» чи «антигероїчний», тому що це надає політичного та ідеологічного забарвлення і може експлуатуватися різними політсилами.

Нам варто олюднювати історію. Більшість цих історій не є героїчними. Героїчними можуть бути певні вчинки в певних ситуаціях, але ті самі люди, які роблять героїчні вчинки, в інших ситуаціях можуть поводитись зовсім не героїчно. Все це стосується і жіночих історій Другої світової війни, тому що поза науковим дискурсом залишається те, що не є героїчним — це і дискримінація жінок, і різні форми насильства над ними — як гендерного, так і сексуального.

Ірина Славінська: Можливо, справжня роль жінки у Другій світовій війні лежить між полюсами жертви і героїні?

Марта Гавришко: Можливо, однак, якщо певні жінки набувають ореолу героїчності, настає змога мовчання про ті речі, що не вписуються в цей героїчний наратив. Завжди треба підкреслювати, які труднощі людина долала в тій чи іншій ситуації і наскільки складні рішення вона приймала. Не треба забувати про те, що історія складається з напівтонів.

Ірина Славінська: Якою була участь жінок в роботі українського підпілля? Давайте конкретизуємо час і місце про яке ми говоримо.

Марта Гавришко: Якщо ми говоримо про роль жінок в національному підпіллі, то маємо на увазі 20-ті—30-ті роки, однак моя увага більше зосереджена на долях жінок у воєнний та повоєнний час.

Ірина Славінська: Чи багато жінок було в українському підпіллі?

Марта Гавришко: Достеменно досі не відомо. Однак, радянські дані чітко показують, скільки людей було репресовано за участь в національному підпіллі. Тут мова йде не лише про активних його учасників, а й про тих, хто їм співчував.

Ми можемо говорити про тисячі жінок, що брали активну участь в роботі різних структур і організацій українських націоналістів і повстанської армії.

Ірина Славінська: Чи були жінки серед тих, хто був ближче до організації підпільного руху? Я, наприклад, не можу пригадати жодної жінки представниці УПА, яка б входила в пантеон героїв.

Марта Гавришко: Насправді, досить героїзованими є зв’язкові Романа Шухевича, це Дарія Гусяк, Галина Дидик і Катерина Зарицька. Вони займали досить високе становище у владній вертикалі і були довіреними особами головнокомандувача УПА.

Дуже багато імен інших жінок або залишились невідомими, або перебувають поза націоналістичним дискурсом. Тобто їхній внесок так і залишився недооціненим.

Нещодавно я мала зустріч з однією з повітових провідниць жіночої сітки, яка мала організувати жінок і медичну допомогу УПА в косівському повіті ОУН. Ситуація була ускладнена тим, що тоді населення було дуже бідним, а влада забороняла різати худобу і постачати великі партії продовольства у Карпати, через те, що там знаходились відділи УПА.

Дуже важко було пояснити і без того бідному населенню, що вони мають допомагати повстанцям, бо це ті, хто борються за українську незалежність. Разом з тим, ім’я цієї Лесі Слободян випадає з героїчного націоналістичного наративу.

Ірина Славінська: Вже йшлося про роботу зв’язкових, забезпечення харчування і медицину. В яких ще галузях роботи українського підпілля жінки брали участь?

Марта Гавришко: Найбільше жінок працювало в медичній сфері й жіночій сітці. Жіночі функції були значно ширшими за чоловічі. Часом жінки займались усім і одразу.

Були також і жінки бійчині, що добивалися права воювати зі зброєю в руках на рівні з чоловіками. Серед таких — Тетяна Черешньовська, що відзначилась у бою на Львівщині. Двоє жінок були нагороджені Срібним Хрестом Бойової Заслуги.

На Волині в 1943 році проводили військові вишколи жінок і їх розглядали як військовий резерв.

Ірина Славінська: Що ми знаємо про дискримінацію та насилля в українському підпіллі?

Марта Гавришко: Були численні факти гендерної дискримінації та мізогінії. Окремі командири відзначались сексистським ставленням до жінок. Зокрема командир куреня УПА «Лемківщина» Василь Мізерний негативно ставився до потенціалу жінок в контексті збройної боротьби і говорив, що місце жінок — в обслуговуючих структурах. В 1944 році від вигнав зі свого угруповання 50 жінок і залишив тільки кількох санітарок старшого віку.

Крім того, існував побутовий сексизм. Особливо він проявлявся у криївках. Вважалось, що крім виконання своїх професійних обов’язків, жінка має виконувати так звані необов’язкові функції, наприклад, куховарити.

Яскравим прикладом цієї дискримінації є те, що деякі керівники підпілля видавали накази про те, щоб знищувати жінок, яких вважали важкою ношею. Зокрема, влітку 1945 один з командирів — Юліан Матвіїв дав наказ про те, аби знищити 3 підпільниці. Так один верховинець отримав наказ позбутися своєї жінки. Він був змушений дезертирувати і разом з нею переховуватись від свого командира.

Відомі й випадки сексуального насильства. Його причиною була перш за все була сама мілітарна культура і культ фізичної сили. Часом це сприяло виникненню невмотивованої агресії, що поширювалась на тих, хто у владній ієрархії займав нижчі позиції. Деякі командири зловживали своїм положенням і змушували жінок надавати сексуальні послуги.

Таким чином багато підвладних своїм командирам жінок ставало їхніми коханками. Де є ця межа між добровільними і недобровільними відносинами? Особливо тоді, коли жінка не має влади і боїться піти проти свого командира.

Ірина Славінська: Наскільки історія жіночої участі і проблем з нею пов’язаних присутня в нашому історичному наративі?

Марта Гавришко: Жіночий досвід участі в національному підпіллі в часи Другої світової війни та в повоєнний період знайшов відображення в багатьох роботах. З цим працюють дослідниці Олена Петренко, Леся Онишко та Оксана Кісь. Однак, попри наявність багатьох робіт, ми бачимо відсутність багатьох елементів аналізу жіночого повсякдення.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.