Слухати

Зі зрадниками в Криму принципово не спілкуюся, – полковник Головашенко

25 серпня 2016 - 09:00 134
Facebook Twitter Google+
Полковник Юрій Головашенко розповідає, як виходила з Криму 36 окрема бригада морської піхоти і чому для нього ніколи не стояло питання зрадити Україну

Андрій Куликов: В нашій студії людина, яка врятувала для України цілий боєздатний підрозділ. Мова йде про вихід з Криму 36 окремої бригади морської піхоти. І людина ця – Юрій Головашенко. Командир бригади Сергій Стороженко, наскільки мені відомо, зрадив Україні і перейшов на бік РФ. Чому ви цього не зробили?

Юрій Головашенко: Для мене це питання взагалі не стояло.

Андрій Куликов: Я знаю, що вам давали наказ зробити інакше. Розкажіть, як це було. Тому що тоді мені не вірилося в те, що розповідали люди, які стояли в пікетах, що вночі під частини приходили росіяни і пропонували мішки з грошима. Розкажіть, як було насправді.

Юрій Головашенко: Насправді це було вдень. І мішки з грошима не носили. Носили чемодани. Я знаю, що пропонували гроші цим військовослужбовцям.

Наталка Соколенко: Бойку і Стороженку?

Юрій Головашенко: І вони їх отримали. А також те, що можна було взяти з бригади: бензовози військової частини, цивільні бензовози. Вивозили паливо недоторканого запасу з бригади.

Наталка Соколенко: В ті критичні дні?

Юрій Головашенко: Ще в березні місяці.

Андрій Куликов: І все ж таки ви кажете: «для мене це питання не стояло». Розкажіть, як тоді ще підполковник Головашенко вирішив не здаватися, не переходити і вивести тих, кого можна. Шлях, що довелося перенести і де зараз частина?

Юрій Головашенко: Я тоді не уявляв, що когось буду виводити, чи що можна переходити на інший бік. Про це стали говорити десь після 15 березня. Росіяни приїхали одразу з конкретним завданням. Хоча їхні підсумки з боєприпасами були опломбовані, але все одно вони були з боєприпасами. На техніці стрічки теж був боєкомплект. Ті військовослужбовці, які приїхали до нас, були з Підмосков’я, Сергіїв Посад здається.

Андрій Куликов: Скільки вам вдалося вивести бійців у відсотковому співвідношенні?

Юрій Головашенко: Десь близько 25%.

Андрій Куликов: Це непоганий показник для частини, яка була розташована в Криму. Як виходили на материкову Україну?

Юрій Головашенко: Найважче було, коли президент РФ офіційно оголосив про «прийняття» Криму в склад Росії і російські військові почали поводитися як представники законної влади, а нас почали називати «незаконними збройними формуваннями».

Я спілкувався тоді особисто з заступником начальника Генерального штабу генерал-полковником Воробйовим. Він поставив мені завдання знайти якомога більше бійців, які зможуть керувати технікою. Назбиралося 157 військовослужбовців для того, щоб вивести техніку на материк. Але потім домовилися техніку вивозити ешелонами. Я знаю щонайменше трьох військових, які мали наміри виходити зі мною, але потім залишилися в Криму.

Андрій Куликов: За радянських часів, коли мене навчали історії, нам казали, що якщо вдалося зберегти прапор частини, то частина не загинула. Я знаю, що і прапор і печатку частини ви доставили на материк.

Юрій Головашенко: Так. Я тільки в той час усвідомив, що таке насправді військова частина і бойовий прапор. Ще має бути грамота президента про вручення цього прапору, три печатки. Їх ми зібрали одразу. Одну печатку начальник штабу підполковник Юршин. Мій екс-підлеглий зробив мені дублікат. І той дублікат я віддав начальнику штаба, а справжню печатку вивіз на материкову Україну.

Наталка Соколенко: А ви спілкуєтеся зі своїми колишніми підлеглими, їхніми сім’ями? Вони шкодують за тим, що зробили?

Юрій Головашенко: Я принципово ні з ким не спілкуюся. Моя дружина спілкується зі своєю подругою. Вона і її чоловік теж військовослужбовці і виїхали в Миколаїв і через них якісь уривки до мене доходять. Наприклад я знаю, що комбата, підполковника Тряпіцина, який сказав на російському телебаченні, що тільки після анексії відчув себе офіцером, його відправили в Москву навчатися. Начальника штаба бригади підполковника Юршина теж відправили в Москву на навчання у військову академію. Його дружина залишилася в Криму, розлучилася з ним і знайшла собі іншого чоловіка, теж військовослужбовця РФ.

Андрій Куликов: Ваша бригада зараз під Маріуполем? Яка їхня бойова доля?

Юрій Головашенко: Були залучені в секторі М, під Маріуполем в бік Волновахи. Мій батальйон брав активну участь в боях в Широкіно, в Чермалику. Зараз проходять злагодження, отримують техніку і залучають контрактників.

Наталка Соколенко: Пане Юрію, а ви пам’ятаєте День незалежності 2013 року? Ви могли подумати, що Росія нападе на Україну?

Юрій Головашенко: Я добре пам’ятаю 23 серпня 2013 року, День українського прапора. Мій заступник запропонував встановити в горах державний прапор. Він пошив прапор за свої кошти, мій старшина першої роти зробив залізний флагшток, ми піднялися в гори і наш офіцер-психолог з батальйону, стоячи на плацу телефоном нас направляв вправо-вліво, щоб можна було бачити цей прапор.

А десь за 5 днів прапор зник. Ми флагшток встановлювали з 40 військовими, зробили розтяжки. Витягнути його було неможливо, тому ті, хто це зробив, просто зняли наш прапор і повісили на його місці червону тряпку. У мене фотографії залишилися.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.