Слухати

«Знову до школи» — як подолати стрес 1 вересня?

31 серпня 2016 - 07:30 290
Facebook Twitter Google+
За словами психолога, травма 90-х позначилась на ставленні батьків до школи

naydonova_lyubov.jpg

Любов Найдьонова // «Громадське радіо»
Любов Найдьонова
«Громадське радіо»

У студії «Громадського радіо» — доктор психологічних наук з Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України Любов Найдьонова. Говоримо про причини стресу напередодні Дня знань.

Тетяна Трощинська: Чому підготовка до 1 вересня супроводжується стресом?

Любов Найдьонова: Стрес — це напруження. Без напруження немає життя. Навіть поїхати у відпустку одразу після роботи — це стрес. Треба поступово і планомірно підвищувати навантаження і так само знижувати його. Зараз батьків закликають готувати дітей до того, що з 1 вересня почнеться навчання. Якщо відпочинок вже відбувся, останні дні літа потрібно присвятити тому, аби допомогти дитині налаштуватися і зрозуміти, навіщо вона йде до школи.

Тетяна Трощинська: Деякі батьки кажуть, що вони самі не бачать сенсу ходити до школи.

Любов Найдьонова: Інколи ми занурюємося у свої проблеми і втрачаємо цивілізаційну логіку.

В чому сенс? Сенс у розвитку — у тому, що дитина навчиться робити щось нове. Вона не вміла писати? Вона навчиться писати.

Треба усвідомити, що ми знаходимося зараз на інформаційному зламі, коли інформаційне суспільство змінило багато звичних для нас феноменів. Раніше діти йшли з радістю до школи 1 вересня через те, що влітку скучили за своїми шкільними друзями. Сьогодні вони спілкуються в мережі щодня.

Василь Шандро: Тобто комунікативна функція школи вже не є такою актуальною?

Любов Найдьонова: Ні, вона є надзвичайно актуальною, проте ілюзія того, що у віртуальному світі діти повноцінно комунікують, затуляє реальність.

Нещодавно ми отримали результати досліджень, в яких перевіряли, як різні Інтернет-практики дитини впливають на її психологічне благополуччя. Виявилось, що позитивно на психологічне благополуччя впливають тільки ті практики, які включають компонент спілкування поза віртуальним світом. Навіть найкращі процеси, замкнуті у віртуальному просторі, не покращують психологічне благополуччя дитини. Ця ілюзія заважає батькам зрозуміти, що школа необхідна не тільки для того, щоб розвантажити дитину.

Будь-які зміни в освіті — експерименти з самими собою, тому для них треба дуже ретельно готуватися. Стрес викликало те, що зміни відбулись так раптово. До цих змін ми мали б готуватися близьку року, зокрема, проводити інформаційні і роз’яснювальні кампанії.

Стрес викликало те, що зміни відбулись так раптово.

Я б хотіла зупинитися на письмовій мові. Справа в тому, що зараз побутує ілюзія стосовно того, що ручкою писати не обов’язково, адже дитина нервує і краще писати олівцем. За старими стандартами дитина у 1 класі мала вміти пояснити, в чому сенс письмової мови. Зараз це знято зі стандартів, тобто дитині не треба розуміти, для чого їй писати рукою. За всіма цими освітніми практиками стоїть розвиток мозку дитини, адже саме в молодшій школі мозок розвивається найінтенсивніше. Якщо є якась діяльність, мозок формується, в ньому наростають клітини і пришвидшуються зв’язки. Якщо діяльності немає, цього не відбувається.

Тепер дивіться: ми не будемо писати на дошці. Написання великих літер на дошці забезпечується зовсім іншими нейронними зв’язками, а відтак, вони не будуть формуватися. Після Другої світової війни нейропсихологи, допомагаючи людям, які зазнали травм мозку, відновлювали їх здатність читати тільки завдяки тому, що ті колись виводили літери на дошці. Мене схвилювало те, що письмове мовлення витісняється як непотрібне. Таким чином у дітей не розвиватимуться ті відділи мозку, які мають розвиватися при цій діяльності.

Тетяна Трощинська: Це пов’язано з дрібною моторикою?

Любов Найдьонова: Через моторику розвивається мозок, а потім ми його використовуємо для розв’язання інших завдань. Якщо він не розвинувся, як ми його використовуватимемо?

Тетяна Трощинська: Тоді, можливо, треба порадити батькам розвивати це вдома?

Любов Найдьонова: Можна малювати крейдою на асфальті. Йдеться про те, що рухи великої амплітуди, дуже необхідні.

У нас головне цивілізаційне зрушення зараз полягає у знерухомленні дитини. Кажуть, що дітей треба розвантажити, адже вони дуже втомлюються. Втомлюються вони через те, що сидять перед телевізором.

В середньому по Україні підлітки проводять 20 годин на тиждень перед екраном телевізора і не менше — перед екраном комп’ютера.

Василь Шандро: Через що виникла фобія перед школою і у батьків, і у дітей?

Любов Найдьонова: Перша причина полягає у тому, що школа у нас змінюються повільніше за суспільство. Звичайно, ми програємо у боротьбі з часом. Крім того, зараз є ілюзія того, що у відкритому просторі діти зможуть навчитися всього, але це тільки інформаційний компонент. Зараз дуже багато говорять про можливість дистанційного навчання, але якщо ми створимо для дитини тепличні умови, якою вона буде, коли виросте? Доросла людина відчуває тиск життя і має вміти конкурувати. Дійсно, в школі багато насилля і цькування. Батьки цього бояться, але такі явища виникають в неорганізованій дитячій спільноті. З цим можна працювати і навіть ліквідовувати такі прояви за рахунок підвищення компетентності.

Василь Шандро: Українську освіту українці ніяк не пов’язують з успіхом. Якщо батьки хочуть, щоб у дитини була хороша кар’єра, вони працюють багато років і відправляють її у Британію чи США.

Любов Найдьонова: Ми маємо визнати, що в нашій країні чинник освіти діє не так, як в інших країнах. Він не дає гарантії працевлаштування.

Василь Шандро: Тобто освічений — не обов’язково успішний?

Любов Найдьонова: Я не думаю, що це так. У нас одночасно відбувається криза в освіті і криза в суспільстві. Раніше інтелігенції платили за те, щоб вона зникла з соціального життя. Сьогодні в нас соціальна активність стає більш вагомою. Те, що освіта не потрібна, а потрібен пробивний характер — це міф.

Василь Шандро: Проте 90-ті роки продемонстрували дієвість цього міфу.

Любов Найдьонова: Але ми живемо не в 90-х. Наше покоління травмоване руйнуванням соціальної структури, що відбулось в 90-х роках. Тоді була зруйнована система цінностей і досі ми не повернулися до нормального функціонування системи.

Наше покоління травмоване руйнуванням соціальної структури, що відбулось в 90-х роках.

Василь Шандро: Яку систему ми маємо збудувати зараз? Як повернути довіру до освіти як до фундаменту успіху?

Любов Найдьонова: Освіта є одним з інститутів, що стабільно утримує позитивний баланс довіри і недовіри. Тим не менш, освіта має адекватно змінюватися по відношенню до вимог і викликів суспільства. Я не проти того, щоб полегшити навчальну програму для дітей, але це не головне. Головне — зробити цікаву і розвиваючу програму.

Я розумію вчителів, їм зараз надзвичайно складно, проте іншого шляху, окрім як побудувати систему, що забезпечить розвиток дитини так, щоб вона могла конкурувати у суспільстві, немає. Це питання національної безпеки країни. Дитина має навчитися цивілізовано конкурувати, а не забирати. Більш того, якщо ми пояснимо, як таблиця множення пов’язана з успіхом, діти захочуть вчити її.

Тетяна Трощинська: З директором школи ім. Багряного ми говорили про складність запровадження ініціативи конфіденційного оцінювання. Я знаю, що деякі батьки приходять до школи і просять показати оцінки однокласників для того, аби дізнатися, де в рейтингу знаходиться дитина. Як це пояснити?

Конфіденційність захищає дітей, у яких щось не виходить.

Любов Найдьонова: Це звичка. Порівняння — це один зі способів формування самооцінки дитини і батьків. Через досягнення дитини деякі батьки самостверджуються. Конфіденційність захищає дітей, у яких щось не виходить. З іншого боку, є комплекс відмінника. Порівняння з собою минулим — найстабільніший спосіб формування самооцінки.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.