Слухати

Музей - це не лише демонстрація експонатів, це майданчик для діалогу та дискусій, - Пилипчук

14 грудня 2017 - 15:31
Facebook Twitter Google+
Наскільки сучасною може бути музейна справа?
Музей - це не лише демонстрація експонатів, це майданчик для діалогу та дискусій, - Пилипчук / Програми на Громадському радіо

В нашій студії співробітниця Літературного музею Харкова, який називають лідером з музейних реформ, Тетяна Пилипчук.

Михайло Кукін: Музейні реформи — це що?

Тетяна Пилипчук: Довгий час музеї існували за тією матрицею, яка була закладена ще в радянські часи.

Михайло Кукін: Прийшли – подивилися і пішли.

Тетяна Пилипчук: Не те, щоб зовсім так. Що пропонували музейники? Якусь офіційну версію історії. Тобто те, що пропонував Радянський Союз. І це були інституції культу, а не культури. Сьогодні, яку версію історії або яку версію літератури пропонувати музеям?   

Михайло Кукін: Погодьтеся, в нас є такі структури, які намагаються запровадити одну правильну офіційну версію, так?

Тетяна Пилипчук: Так, і робити це через музеї, в тому числі.

Що таке музейні реформи на сьогодні? З одного боку, потрібно змінити самі механізми функціонування музеїв, і я сподіваюся, що це на законодавчому рівні потрошечки, але робиться. З іншого боку, нам потрібно змінювати музеї зсередини, тобто переосмислювати в принципі їх роль. Навіщо музеї сьогодні? Яку роль вони мають виконувати?

Ми дуже довго думали над цим, але зрештою вирішили для себе, що наш музей має бути таким майданчиком для спілкування, для якоїсь соціальної взаємодії навколо книги. Тому що книга дає дуже багато приводів, ля спілкування.

Михайло Кукін: Тим більше зараз, коли книги часто бувають електронними.

Тетяна Пилипчук: Так. Це задає різні форми сприйняття інформації.

Михайло Кукін: Тобто ви залучаєте свого відвідувача до якогось дійства?

Тетяна Пилипчук: Є різні форми. Сьогодні музеї все більше орієнтуються на інтерактивні способи подачі інформації. Тому що навчатися – це добре, а навчатися цікаво – це ще краще. І музеї сьогодні експериментують над цим цікавим навчанням.

Але музей має йти далі. Сьогодні впроваджуються учасницькі практики, коли музейний працівник має розуміти, що він лише медіатор між музейною колекцією і відвідувачем. Тобто він має допомогти: можливо, він буде співрозмовником, можливо, модераторм якогось діалогу, але він не вчитель, який вчить. Учасництво – це коли відвідувач сприймає музей як таку культурну базу даних. Тобто це те, що належить всім нам.

Ми вирішили для себе, що наш музей має бути таким майданчиком для спілкування, для якоїсь соціальної взаємодії навколо книги

Ірина Ромалійська: Як це виглядає на прикладі?

Тетяна Пилипчук: Музей – це не монолог, музей – це діалоги. І щоб зав’язати ці діалоги, людина має не просто прийти і подивитися щось у музеї, а вона має прийти з чимось своїм. Можна поставити питання – а що таке музейний експонат? Те, що визнали експерти чи те, що цінне для нас з вами. І ми спробували зробити таку партисипативну невеличку виставку на річницю розстрілів на Майдані. Тоді нам всім це дуже боліло. Ми дістали всі експонати, які ми музеєфікували в цей період, зробили невеличку виставку і запропонували всім бажаючим прийти з чимось своїм, що пов’язано з цим періодом, щоб з цього зробити виставку і щоб це стало приводом для того, щоб поговорити. Повірте, це було успішно. Це було щиро, це було потрібно, адже емоції були надзвичайні.

Михайло Кукін: А література там була?

Тетяна Пилипчук: Була і література, в тому числі, адже ми пам’ятаємо, що там була мистецька сотня. Але там були усні історії, які стануть потім основою для літератури, для кіно, для культури загалом. І хто їх має сьогодні збирати? Звісно, що музеї, тому що музейний експонат – це трохи більше, ніж просто предмет.

 Михайло Кукін: Наскільки багато серед ваших експонатів свідоцтв саме сучасної, новітньої історії?

Тетяна Пилипчук: Свідоцтва новітньої історії -  це трохи не наша місія, це більше до історичного музею.

Михайло Кукін: Але автограф Жадана – це теж свідоцтво новітньої історії.

Тетяна Пилипчук: Так, і якщо ви прийдете до нас у музей, то побачите – в нас ціла стіна в автографах новітньої історії. Ми збираємо сучасну літературу, наскільки можемо, адже рукописи сьогодні збирати важче, тому що ноутбуки ми в письменників не вилучимо. Але, тим не менше, Євген Сверстюк перед смертю залишав нам рукописи, саме для музею написані. Або Юрій Андрухович так само, читаючи у нас щось у музеї, доповнював якимись рукописними моментами роздрукований текст.

Сьогодні музеї все більше орієнтуються на інтерактивні способи подачі інформації. Тому що навчатися – це добре, а навчатися цікаво – це ще краще

Михайло Кукін: Серед письменників з різних регіонів, де речі, часто точиться дискусія – чи разом Схід і Захід. Як ви до цього ставитеся, і чи музей це відображає?

Тетяна Пилипчук: Музей має це не відображати, а, скоріше, започатковувати діалог і дискусію. Що ми будемо відображати? Хороших чи поганих? Тобто ми маємо запросити різні точки зору, і в музеї, де є різні артефакти, які підтверджують різні факти історії або культури, може відбуватися цей суспільний діалог. Тому ми проводимо такі дискусії. В нас на ніч музеїв була дуже суперечлива тема дискусії – «Музей і суперечлива історія, розповідаючи в музеях про замовчуване». Ми взяли тему колаборації. Чому нам ця тема близька, тому що письменники 30-х років, які пережили репресії, під час Другої світової стали «колаборантами». Той самий Аркадій Любченко чи Юрій Шевельов. Ми намагалися проговорити і сучасний закон про колабораціонізм – наскільки він взагалі потрібен, чи не перетвориться це на полювання на відьом, та й яка відповідальність стоїть за тим законом. Тобто музеї сьогодні мають бути і такими, вони мають не тільки прийняти відвідувачів, вони повинні бути голосом в сучасному суспільстві, відстоювати певні інтереси, пропонувати певні цінності. Ви можете не ходити до музею, але ви знаєте, що саме цей музей зберігає і пропонує щось таке, що цінне саме для вас.

Ірина Ромалійська: Де знаходиться цей музей? І що там відбувається?

Тетяна Пилипчук: Музей знаходиться на вулиці Багалія, 6. Сьогодні ми запропонували доволі амбітний проект – реконструкція музею. 30 років музей знаходиться в колишньому партійному готелі, абсолютно не пристосованому під музейні приміщення, і ми в тих номерах робили якісь виставки. Зараз ми запропонували на обговорення місту проект реконструкції нашого музею. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.