Слухати

Ми не привчаємо до допомоги, а повідомляємо мешканцям «сірої зони», що країна їх не забула, - волонтери

14 грудня 2017 - 17:41
Facebook Twitter Google+
«Олені Святого Миколая» доставлять подарунки для дітей на Донбасі
 Євгенія Левенштейн , Інна Ачкасова // Громадське радіо

Говоримо з волонтерками, координаторками дитячих програм Харківського Адаптаційно-культурного центру Євгенією Левенштейн та Інною Ачкасовою.

Михайло Кукін: Розкажіть про суть цього проекту «Олені Святого Миколая».

Інна Ачкасова: Цей проект ми ще придумали в минулому році, тоді нам вдалося зібрати 1150 адресних подарунків для дітей, які мешкають поряд з війною, для дітей з Луганської та Донецької області, які живуть на «нулі» — впритул до лінії розмежування.  

Цього року до нас попросилися нові населені пункти, тому в нас у базі зараз 1600 дітей.

Михайло Кукін: Як цей проект виглядає? В інтернеті ви публікуєте імена та адреси конкретних дітей з їхніми конкретними побажаннями, і будь-який охочий може зголоситися купити конкретний подарунок конкретній дитині?

Інна Ачкасова: Річ у тому, що ми працювали декілька років з волонтерами і з адміністраціями цих невеличких населених пунктів біля лінії розмежування. І ми співпрацюємо з волонтерами, які зібрали дітей і попросили їх написати листи до Святого Миколая. Діти написали ці листи, волонтери зробили списки і потім надіслали нам в електронному вигляді, а листи надіслали електронною поштою. Тому в нас є і реальні листи, написані дітьми, і списки, які ми включили в базу. Зараз дійсно люди звертаються, пишуть нам, і ми відмічаємо в цій базі тих дітей, для яких вже підготовано подарунок, і для яких його ще потрібно підготувати.

Ірина Ромалійська: Чому саме ці діти? Як ви їх обирали? І чому ви вирішили закрити вже список дітей, які можуть написати листи Святому Миколаю?

Євгенія Левенштейн: Вздовж лінії розмежування Донецької та Луганської областей мешкають 14 тисяч дітей, а ми — маленька організація, нас працює чоловік 10. В нас немає ніякого фінансування, тому ті, хто цим займається – це волонтери. Так само є невеличкі групи волонтерів, які є в нас у населених пунктах, які нам допомагають та роблять колосальну роботу. Ми збираємо те, що люди хочуть принести, і передаємо тим, кому це потрібно. Ми були б раді, щоб таких організацій було ще 10, щоб ми допомогли усім дітям на лінії розмежування. Зараз ми, на жаль, цього не зможемо зробити.

Чому саме ці діти? Ми з ними вже працювали 9 місяців, в нас був проект «Мобільні бригади», який трохи фінансувався. І кожен місяць ми виїжджали на декілька днів і працювали в декількох населених пунктах Луганської та Донецької областей.

Є діти, яким, наприклад, зараз шість років, а вони не пам’ятають нічого, крім війни

Ірина Ромалійська: І там ви познайомилися з цими дітьми?

Євгенія Левенштейн: Так, наша організація «Українські рубежі» відкрила дві філії, і третя на підході, на лінії розмежування. Це волонтерські центри, які працюють самі – це Тошківка і Золоте.

Ірина Ромалійська: Це діти зі звичайних українських родин, просто вони живуть на лінії розмежування?

Євгенія Левенштейн: Так, ми знаємо цих дітей, з ними працювали наші психологи, ми розуміємо, що це діти, якім, наприклад, зараз шість років, а вони не пам’ятають нічого, крім війни.  

Інна Ачкасова: Наприклад, одна дитина пише, що живе з бабусею, тата й мами немає, інша каже, що сирота, третя пише, що вони переселенці, адже їх будинок розбомблено.

Євгенія Левенштейн: Тобто дуже різні обставини. Ми відвозили гуманітарку та книжки до інтернату в Щастя, ми подивилися на дітей, зрозуміли, що ми там потрібні, та взялися і їм зробити свято. Там багато дітей-сиріт, є дитинка, в якої загинув тато в АТО.

Михайло Кукін: Ви кажете, що фінансування у вас немає, але як ви акумулюєте ресурс на те, щоб забезпечити подарунками 1600 дітей. За моїм відчуттям, суспільство вже втомилося від війни, вже не так легко пройняти людину, як було в 2014-му році, коли збирали гроші чи продукти просто під супермаркетом.

Інна Ачкасова: Цей проект з самого початку побудований на диві. Тобто, коли немає нічого і раптом все звідкись з’являється. Бо люди в нас чудові. Я хочу сказати, що суть проекту – не тільки в тому, щоб зібрати ці подарунки та подарити їх дітям, які цього потребують, суть в тому, щоб країна пробудилася, і кожен зміг віддати частинку свого тепла і серця комусь. Люди дуже радіють від цього і вдячні нам за те, що ми робимо.

В нас є своя таємниця – ми робимо мапу. В нас на мапі відмічені пункти, куди ми поїдемо, де нас чекають діти, і в нас відмічені пункти, звідки їдуть ці подарунки. Тобто є дуже багато дива в цьому році: Київ, Львів, Тернопіль, Крим, навіть, тобто з окупованої території Криму їдуть подарунки, люди перетинають спеціально кордон, щоб відправити «Новою поштою» дитинці подарунок.

Навіть з окупованої території Криму їдуть подарунки, люди перетинають спеціально кордон, щоб відправити «Новою поштою» дитинці подарунок 

Михайло Кукін: Лишалося п’ять днів, а як багато дітей з вашого списку ще залишаються без подарунків?

Інна Ачкасова: Ми у минулому році починали свої виїзди з 26 грудня.

Михайло Кукін: Тобто «Олені Святого Миколая», але до самого дня свята не обов’язково прив’язано.

Інна Ачкасова: Так, українська традиція – Святий Миколай приносить подарунки на Різдво і на Новий рік. І минулого року ми довозили подарунки навіть на Водохреще. В цьому році ми справимося трохи раніше. Ми теж думали, що країна вже втомилася від постійних потреб, що потрібно комусь допомагати, але ні – в цьому році в нас база заповнюється швидше, ніж у минулому. Ми 19 грудня збираємося поїхати до Трьохізбенки, і це новий для нас населений пункт, ми з цими дітьми ще не працювали.

Ми теж думали, що країна вже втомилася від постійних потреб, що потрібно комусь допомагати, але ні – в цьому році в нас база заповнюється швидше, ніж у минулому

Михайло Кукін: Там багато дітей?

Інна Ачкасова: Ні, не дуже – 104 дитини, і ми взяли всіх дітей, які там мешкають. Ми вже майже зібрали для них подарунки, тому поїдемо спочатку в Трьохізбенку.

Михайло Кукін: Що ці діти передусім просять?

Інна Ачкасова: Миру, та ми не можемо це їм дати. Але, окрім миру, ми намагаємося здійснити всі бажання. Наприклад, в нас є у списку велосипеди, тобто діти просять велосипеди, і в нас вже є три велосипеди і гроші із Канади на четвертий. Але в нас є діти з особливими потребами, які живуть у Попасній, і два велосипеди просять звідти, одна дитинка з цукровим діабетом, а інша – з ДЦП, і для неї це ліки.

Ірина Ромалійська: Чи не завдаєте ви цим дітям своєю допомогою більше шкоди? Чи не привчаєте ви їхніх батьків нічого не робити для подолання ситуації, мовляв, ми живемо в «сірій зоні», і нам всі мають допомагати?

Євгенія Левенштейн: Ми думали над цим, але це буває раз на рік, тому це не вирішить всіх проблем, це не постійна гуманітарна допомога, це подарунок від Святого Миколая. І вони замисляться, а чому мені незнайома людина зробила такий прекрасний подарунок?

Інна Ачкасова: Ми трохи там варимося, тому знаємо психологічний стан і дорослих, і дітей. Там люди вже багато часу відчувають себе покинутими всієї Україною, до них ніхто не приїжджає, вони там сидять на лінії розмежування, не кожна міжнародна організація туди може їздити, адже там стріляють. Ми даємо відчуття непокинутості, зв’язку з усією Україною. І ми сподіваємося, що навпаки це буде мотивувати, що можна розвиватися. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.