Слухати

У Полтаві з площею Леніна вже 4 роки нічого не відбувається, – урбаністи

23 лютого 2018 - 13:08
Facebook Twitter Google+
Про оновлення простору міста говоримо з урбаністами Дмитром Козиренком та Іриною Садовніковою

У студії – урбаністи, краєзнавці з ГО «Сіті Лаб» Дмитро Козиренко та Ірина Садовнікова

 

Євгенія Гончарук: Чим ви пишаєтесь у Полтаві, що радите подивитися?

Дмитро Козиренко: З архітектурної точки зору, це ансамбль Круглої площі. Це найбільша кругла площа в світі, яка була комплексно побудована 200 років тому. Такого стилістично цілісного історичного комплексу, мабуть, що немає більше.

Іншою родзинкою Полтави є пішохідна частина вулиці Соборності, основний прогулянковий маршрут, на якому ви зустрінете весь історичний бекграунд нашого міста. Це те, за що боряться багато урбаністів в інших містах, де взагалі немає пішохідних вулиць. В цьому сенсі Полтаві дуже пощастило, бо нам не доводиться це будувати фактично з нуля.

Тетяна Трощинська: Свого часу ситуація із пам’ятником Мазепі вийшла на всеукраїнський рівень, тривало ії обговорення, внесення, невнесення, голосування на сесії міськради. Чинний мер не голосував за пам’ятник. Навіть в ЗМІ є цитата з цього приводу — «я людина, яка виросла в СРСР і нас вчили, що Мазепа це зрадник». Як самі полтавці сприймали пам’ятник Мазепі? Зокрема, позиція мера — це позиція частини мешканців Полтави?

Дмитро Козиренко: Ми слідкували за цим як пересічні жителі міста. Дійсно, позиція мера відображає позицію частини суспільства, мабуть вона менш значна, ніж позиції людей, які все-таки підтримували встановлення цього пам’ятника, але можна сказати, що це була одностайна позиція.

Був певний ідеологічний конфлікт, який ми відслідковуємо не тільки на прикладі пам’ятника Мазепі, а й на інших об’єктах. Наприклад, є колишня площа Леніна, з якою нічого не відбувається останні 4 роки. Мені здається, що це теж є відображенням позиції мера, тому що вже давно лунали ідеї, що цей простір потребує реновації із урбаністичної точки зору та ідеологічної також. На сьогодні це питання з місця не зрушило, ми 4 роки бачимо цей гранітний «огризок» і частина території в центрі міста просто виключена із міського життя.Я думаю, якби в мера була більш патріотична позиція, ми би давно це питання зрушили з місця.

Гончарук: Що пропонують зробити з цією площею? Вона і досі площа Леніна, чи перейменована?

Ірина Садовнікова: Вона в якийсь момент стала площею Героїв України, хоча про це дуже мало хто в Полтаві знає. В нас були конкурси на увіковічення Революції Гідності,але вони були невдалі.

Тетяна Трощинська: Чому невдалі, до речі?

Дмитро Козиренко: Одразу після Революції Гідності по Україні почали з’являтися ініціативи по увіковіченню цих подій. Але як правильно це зробити, ніхто не знав, бо за часів незалежної України не організовувалось якісних архітектурних конкурсів. У 2014 році був перший конкурс, ми взяли в ньому участь, запропонували проект реконструкції площі Леніна, тому що, на наше переконання, вона потребує змін – як функціональних, так і ідеологічних. Ми запропонували дуже делікатну меморіалізацію подій Революції Гідності. За результатами конкурсу наш проект переміг, але через те, що конкурс був організований дуже недосконало, результатів не було. Був другий конкурс і теж невдалий. Після цього стало зрозуміло, що потрібно підходити до організації цього процесу більш ґрунтовно і фундаментально, тим більше паралельно в Києві був організований великий міжнародний конкурс «Територія Гідності». І вже по прикладу цього конкурсу, за тими самими алгоритмами обласна влада вирішили організувати дійсно якісний конкурс із залученням вже всеукраїнських експертів та фахового журі.

Ірина Садовнікова: Київські експерти активно консультували держадміністрацію і місцевих організаторів, саме тому він вийшов на три голови вище ніж два попередні.

Тетяна Трощинська: Коли ви кажете «делікатна меморіалізація», що ви маєте на увазі?

Дмитро Козиренко: На третій конкурс ми подали проект, що стосувався всієї території навколо обласної ради, це близько 3 гектарів і там запропонували цю «делікатну меморіалізацію». Що це означає. Ми відмовились від нав’язливого ідеологічного підходу, коли меморіалізація зводиться фактично до створення якоїсь величезної стели, яка тяжіє над людьми. Нами була запропонована концепція перетворення площі на активний громадський простір для людей, була ціль, щоб меморіал перетворився на штучний струмок, який пронизує всю площу. Він поділений на певні відрізки, кожен з яких в хронологічному порядку символізує події Революції Гідності.

Тетяна Трощинська: Є вже результати третього конкурсу?

Дмитро Козиренко: Ми стали переможцями цього конкурсу, потім було півтора роки певних спорів, художня громада сказала, що потрібен об’єкт із вираженою художньою складовою, щоб було куди класти квіти. Через півтора роки після всіх цих скандалів обласна рада все ж таки замовила нам розробку вже детального проекту із урахуванням зауважень і зараз цей процес йде. 

Євгенія Гончарук: У Полтаві чимало архітектурних об’єктів часів імперії, і дуже непросто з процесами декомунізації. Як пояснюється, що це за частина історії?

Дмитро Козиренко: Перш за все, треба сказати, що Полтава стала такою, якою ми ії бачимо сьогодні, якраз за часів Російської імперії, добре це чи погано – це інше питання. Це частина історії і до декомунізації це відношення не має. На мою думку, це треба сприймати як частину історичного бекграунду. Деякі активісти піднімають питання про те, що потрібно позбавитись монумента Слави на площі, тому що це нібито імперський символ. Але хто його зараз так трактує? Для багатьох людей це просто черговий пам’ятник, витвір мистецтва.

Ірина Садовнікова: Там зверху є орел, тому люди називають його «Орел» і це місце призначення зустрічей серед молоді. Це такий собі геолокаційний маркер. Я сумніваюсь, що молодь зараз асоціює його із російською славою.

Якщо говорити про Полтавську битву, спільнотою велосипедистів разом із Краєзнавчим музеєм був організований маршрут відступу шведів. Ця подія починає переосмислюватися.

Тетяна Трощинська: Я хочу ще запитати про культуру капличок. Чи це не змінює міський простір, не архаїзує його?

Дмитро Козиренко: В нас були певні суперечки із представниками Київського патріархату з приводу цього. Вони наполягали, що на колишній площі Леніна має з’явитись капличка, аргументуючи це тим, що це ідеологічне захоплення території, а в час війни ми повинні чітко себе ідентифікувати. Суперечки точилися, але церкви на цьому місці так і не з’явилося. Хоча, повертаючись до позиції мера, для нього це було компромісне рішення.

Тетяна Трощинська: Що в Полтаві відбувається із МАФами?

Ірина Садовнікова: Ця проблема є актуальною останні кілька років, до цього вона не була такою гострою. В якийсь момент масово почали видавати дозволи, і не на рік, а на 5 років. Питання не в самих МАФах, а в тому де вони стоять, як виглядають і що відбувається навколо них. На локальному рівні прийняті документи, які ніби урегульовують цей процес, але вони, на жаль, не виконуються.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.