Слухати

Білоруси намагаються зберегти свою мову й культуру в Україні

08 листопада 2014 - 22:42 539
Facebook Twitter Google+
Про життя білорусів України. Це друга за чисельністю національна меншина України

DSC04080Новий епізод проекту “Громадяни України”. Цього разу говоримо про життя білорусів України. Це друга за чисельністю національна меншина України. У нашій програмі одразу троє гостів.

Це доцент кафедри слов`янської філології Інституту філології Київського національного університету ім. Т.Шевченка Надзя Старавойтова, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник інституту мовознавства ім. О.Потебні Олександр Скопненко та організатор безкоштовних курсів білоруської мови у Києві Марина Коваль.  Гості розповіли про особливості збереження білоруської мови та культури у сучасній Україні. Розмову записала Вікторія Єрмолаєва. 

Вікторія Єрмолаєва: Перше питання до Олександра Скопненка — скількі білорусів в Україні?

Олександр Скопненко: Білоруська національна меншина, чи ліпше казати етнонаціональна спільнота в Україні, нараховує близько 300 тисяч членів. Взагалі я не можу сказати, що належу до цієї етнонаціональної спільноти, але я цікавлюся нею, досліджую її як мову, історію, культуру. Треба сказати, що білоруси належать до тих спільнот, які здавна живуть на українській землі.

Ми можемо це простежити в деяких районах України, зокрема на півночі, білоруські поселення ще з часів Великого князівства Литовського – 3 15, 16 століть. Друга хвиля заселення українських теренів білоруським населенням, відбувалася у 18 і 19 століттях. Третя у радянські часи і у сучасності.

Треба сказати, що білоруси, які живуть в Україні, по різному зберегли свою національну культуру, мову, по різному зберегли свою ідентичність. Якщо на півночі Україні у деяких регіонах, в окремих  селах ми можемо спостерігати автентичний лад життя, то у містах, а також у центральній Україні та на півдні білоруси живуть розпорошено. Вони не мають такої змоги жити компактно, відповідно спілкуватися своєю рідною мовою, плекати рідну культуру, тощо. Дуже цікаві окремі поселення на території України – певна річ, що ми можемо говорити дуже багато про це, бо ви уявить собі – 300 тисяч  — це потужна сила, якщо характеризувати кожне село чи місто, де є білоруське населення.

Дуже цікаве село у Дніпропетровському районі – Сурсько-Литовське. Власне з 15-16 століть білорусів називали литовцями, дуже часто литвинами, радше. У кінці 18 століття з міста Дубровно селян переселили на Дніпропетровщину і от у цьому селі білоруси досі зберегли білоруську мову і свою ідентичність. Микола Чабан —  журналіст і дослідник цього поселення, у 1980 роках зробив дуже цікаві фольклорні записи білоруських пісень, надрукував їх, видав і коли він поїхав у місто Дубровно Вітебська область, то записав там майже ідентичні пісні. Тобто коли складаються сприятливі умови для збереження національної мови, культури, ідентичності, що ми бачимо відбулося з білорусами у традиційному українському козачому краї на Січеславщині, то білоруси показують потужну опірність асиміляції.

Коли ми будемо говорити про білоруську хвилю переселення в Україну в радянські часи, то нажаль вони зазнали великої росіянизації. І паспортних білорусів 300 тисяч, активних   серед них набагато менше.

Вікторія Єрмолаєва: наступне питання до Марини Коваль, яка є організатором безкоштовних курсів білоруської мови, розкажіть будь ласка про спілку білорусів в Україні.

Марина Коваль: на даний час основною метою Всеукраїнського союзу білорусів є тотальне перезавантаження всіх програм, активне залучення молоді, для того щоб вони вливалися в наш склад, не губилися, тому що ви самі розумієте — білорусів дуже багато, але, на жаль, дуже багато проектів не мають реалізації, тому що до нас приходить дуже мало людей. На даний момент на базі цього союзу запропоновані ідеї створити щось на зразок молодіжної платформи, куди може приходити молодь, де будуть створюватися нові проекти, де може бути реалізація творчого потенціалу молоді білорусів, бо відомо, що тут дуже багато білорусів реалізує свої проекти як і в сфері мистецтва, так і в сфері архітектури і якихось телевізійних програм, сфері медіа. Тому на даний момент нами внесено пропозиції і ми активно звертаємося до білорусів, що перебувають в Україні щоб вони не губилися і знаходили нас.

Вікторія Єрмолаєва: як вас знайти?

Марина Коваль: мене можна знайти через нашу сторінку у фейсбуці, ми організували безкоштовні курси і однією з цілей є не тільки навчити білорусів розмовляти рідною мовою, а й створити початковий, стартовий майданчик куди до нас буде приходити молодь, ми будемо спілкуватися, піднімати тему культури, освіти, історії і надалі, можливо, з цієї сфери ми будемо виливатися і розвиватися в якомусь іншому напрямі. Тобто це місце, де білоруси зможуть знайти білорусів. Варто відзначити, що ці курси стали привабливі не тільки для білорусів, а й для більшої частини українців, які дуже цікавляться білоруською мовою, білоруською культурою, вони приходять до нас і багато розмовляють набагато краще, ніж деякі білоруси і це добра ознака того, що наші народи живуть в симбіозі, у дружньому потоці. У нас багато спільного і є чим поділитися. Потрібно сказати, що українці туди приходять більше за спілкуванням, одна справа вчити білоруський як іноземну мову, а зовсім інша справа почути живу мову. Наш майданчик не єдиний в Києві, є ще один, який організували самі українці, вони збираються по вівторках на Контрактовій в трапезній, у них трошки інший формат занять, вони через спілкування розвивають свою мову, поправляють один одного. Потрібно сказати, що це дуже хороший, позитивний приклад.

Вікторія Єрмолаєва: тож яка білоруська мова?- відповідь знає Олександр Скопненко.

Олександр Скопненко: ви зараз порушили глобальне питання «яка мова?». Навіть академіки-мовознавці не можуть дати відповідь про будь-яку мову — яка вона, бо мова це космічне явище і вона від Бога. Білоруська мова постала у наслідок консолідації проти білоруських племен з 8 до 12 століття. Утворилася вона у наслідок злиття двох потужних потоків, які йшли з півдня і дуже пов’язаний південно-західний сучасний простір Білорусії з нашим північно-західним простором – з Волинню та Галичиною. Північно-східний білоруський простір пов’язаний з трохи іншим, Кривецьким так званим племінним ареалом. Після складних, етногенетичних процесів утворилася єдина білоруська мова, яка звучить на території сучасної Білорусії, на території сучасної Польщі, а також на території сучасної Росії – це Смоленська область і Брянська. А тепер як звучить білоруська мова, я хочу запропонувати нашим слухачам почути вірш класика білоруської літератури Якуба Коласа, який від написав у 1906 році.

 

Беларусам

Ўстаньце, хлопцы, ўстаньце, браткі!
Ўстань ты, наша старана!
Ўжо глядзіць к нам на палаткі
Жыцця новага вясна.

Ці ж мы, хлопцы, рук не маем?
Ці ж нам сілы Бог не даў?
Ці ж над родным нашым краем
Промень волі не блішчаў?

Выйдзем разам да работы,
Дружна станем, як сцяна,
I прачнецца ад дрымоты
З намі наша старана!

В принципі цей вірш дуже пасує до нашої української сьогоднішньої ситуації, з рештою як  щодо білорусів, які живуть в Україні.

Вікторія Єрмолаєва: питання до Надзі Старовойтової, яка розповість нам про культуру білорусів.

Надзя Старавойтова: білоруська культура за часів Великого князівства Литовського була однією з найдавніших державних національних мов Європи. Це було зафіксовано у статуті Великого князівства Литовського 1566 року, білоруська виконувала функцію мови дипломатичних стосунків. Близькість історичних доль Білорусії та України – найбільша спорідненість мов і культур, українці надзвичайно легко опановують білоруську мову, плідність багатовікової праці між цими народами, а також спільність національних завдань на сучасному етапі, вимагають надавати білорусько-українським зв’язкам нового змісту, більш ґрунтовно і систематично їх досліджувати. Отож, як вже казали колеги, білоруська мова та культура є дуже-дуже близькими, наведу маленький приклад. Білоруський та український фольклор дуже близький нам, часом на одну і ту ж мелодію пісні виконуються білоруською і українською мовами. Думаю, кожен українець гарно знає пісню «Ой, чий-то кінь стоїть», білоруси співають «ой, сивий конь біжить», точно на таку мелодію. Треба сказати, що це є спадщиною Великого князівства Литовського, тому що наприклад польською мовою є теж така пісня, я чула, що у литовців є свій її варіант.

Якщо казати про культуру взагалі, то звісно, що і мова як частка культури і власне культура дуже пов’язані. Якщо казати про народні свята, наприклад, то в Білорусії і в Україні дуже відомі знакові, сакральні свята – Коляди, Великдень ,Копайло, білоруською Купальє і т.д. якщо ми говоримо про вивчення мови, ознайомлення з культурою, то звісно, зважаючи на всю цю близькість і подібність, треба сказати, що і білорусам дуже легко дається українська мова, і українцям білоруська теж. Я, наприклад, українську мову не вчила ніде і ніколи ні дня, тож я перепрошую ,якщо говорю трішки з помилками. Треба сказати, що українці, які вивчають білоруську мову, вони теж десь за місяць, два, вже починають гарно читати, гарно промовляти і десь вкінці першого року вже починаються говорити.

Я можу трішки розказати про нашу роботу, наш центр – це в Київському національному університеті, в інституті філології в 2009 році за домовленості між Президентами України та Білорусії за угодою між Київським національним університетом імені Т.Шевченка та Міністерством освіти республіки Білорусь, в 2009 році був відкритий центр білоруської мови та культури. І починаючи з 2010 року інститут філології вперше запровадив набір студентів на спеціальність білоруська мова та література, українська мова та література, англійська мова. Набір на слов’янську філологію здійснюється один раз на 2 роки, але зважаючи на обмежену кількість фахівців білорусистів в Україні, було прийнято рішення здійснити позаплановий набір на 2011-2012 навчальний рік. Отже така нагальна потреба у фахівцях з білорусистики для сучасних студентів відкриває такі широкі перспективи для подальшого працевлаштування. Наші студенти отримують можливість навчатись пізніше і в вишах Білорусії і працювати на білорусько-українських культурних просторах. Треба сказати, що завдяки тому, що наша спеціальність поєднана з українською та англійською, недобору у студентах в нас немає.

Вікторія Єрмолаєва: Марина Коваль розповість про проблеми з якими зустрічаються білоруси України.

Марина Коваль: основні проблеми, коли білоруси приїжджають в Україну — це в першу чергу якась легалізація, оформлення документів з якими їм потрібно впоратися, а шлях цей не легкий в силу наявності бюрократичних складнощів. Серед білорусів в Україні є юристи ті, хто займається юридичними консультаціями, або в якихось компаніях працює, нам би хотілося, щоб «свої» допомагали «своїм». Хотілося б, щоб це було якось реалізовано, хоча б в інформаційному вигляді через наш союз білорусів, через нашу діаспору, щоб людина, яка приїхала в Україну не знаючи на перших парах законодавства, мала змогу хоча б звернутися, прийти в діаспору та ознайомитися з якимись законодавчими документами, або якась інформаційна довідка була видана — куди звертатися, як себе вести. Тому що багато громадян Білорусі не знають, що потрібно стати на той же консульський облік і з огляду на те, що самі вони не звертаються в консульство, іноді бюрократична машина надовго затягує.

Вікторія Єрмолаєва: а громадяни України, які є етнічними білорусами? Чи зустрічаються вони з якимись проблемами в Україні?

Олександр Скопненко: наскільки я знаю, ті білоруси ,які є громадянами України, не мають особливих проблем. Щоправда я не можу вам дати такої гарантії ,бо я не володію повнотою інформації але наскільки мені відомо, білоруси ,які живуть в Україні, громадяни України – вони мають ті самі проблеми, що і громадяни України. Певна річ, що можливо, на якомусь етапі повинна була бути більша увага до держави, саме до функціонування національного білоруського шкільництва.

Вікторія Єрмолаєва: в Україні існує школа, де предмети викладаються білоруською мовою. Про цю школу нам може рас сказати Надзя Старовойтова.

Надзя Старавойтова: знаєте, я,нажаль, не можу сказати, що там всі предмети викладаються білоруською мовою, я знаю, що є така школа в Ірпені, де вивчаються слов’янські мови і білоруська зокрема. Знаю, що керівництво цієї школи зверталося до нашого центру за допомогою, щоб наші студенти спробували свої сили, практикувались і починали, допомагали викладати білоруську там. Я маю надію, що дуже скоро ми це запровадимо, тому що коли про це йшла мова, студенти ще бути бакалаврами, тобто не мали права викладання. Але тепер в нас є магістри ,які можуть приєднатися до цього навчального процесу, бажання в них є.

Вікторія Єрмолаєва: на сам кінець нашої програми «Громадяни України», можливо хтось із гостей хоче щось сказати нашим слухачам. Можливо Надзя Старавойтова, котра є не тільки доцентом кафедри української філології, вона ще є творчою людиною, тож пані Надзя, можливо нас щось зачитає?

Надзя Старавойтова: так, мені як особі творчій, білорусчі хотілося б зачитати щось білоруською — моєю рідною мовою, це будуть вірші класика  білоруської літератури Максіма Багдановіча.

«Я хацеў бы спаткацца з Вамі на вуліцы…»

Я хацеў бы спаткацца з Вамі на вуліцы
У ціхую сінюю ноч
I сказаць:
«Бачыце гэтыя буйныя зоркі,
Ясныя зоркі Геркулеса?
Да іх ляціць наша сонца,
I нясецца за сонцам зямля.
Хто мы такія?
Толькі падарожныя, — папутнікі сярод нябёс.
Нашто ж на зямлі
Сваркі i звадкі, боль i горыч,
Калі ўсе мы разам ляцім
Да зор?»

І ще один вірш Максіма Багдановіча, який говорить про те, що білоруси вже століття шукають себе з початку ХХ століття. але на мою думку, якщо поміняти ц вірші білоруські слова на українські — вони будуть актуальні і для українців теж.

Народ, Беларускi Народ!

Народ, Беларускi Народ!
Ты — цёмны, сляпы, быццам крот.
Табою ўсягды пагарджалi,
Цябе не пушчалi з ярма
I душу тваю абакралi, -
У ёй нават мовы няма.
Збудзiўшысь ад грознай бяды,
Увесь поўны смяротнай жуды,
Ты крыкнуть не вольны: «Ратуйце!»
I мусiш ты «Дзякуй» крычаць.
Пачуйце жа гэта, пачуйце,
Хто ўмее з вас сэрцам чуваць!

Проект «Громадяни України» розроблено за фінансової підтримки Ради Європи із використанням коштів Ради Європи. Висловлені тут думки жодною мірою не можуть бути використані як офіційна думка Ради Європи.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.