Слухати

«Поляки України масово вважають рiдною мовою українську», — Євген Бiлоножко

14 жовтня 2014 - 16:32 566
Facebook Twitter Google+
За роки радянської влади кiлькiсть полякiв згiдно перепису населення зменшилася, але за часи незалежностi польський уряд створив такi умови, що визнавати себе поляком тепер вигiдно

У програмi «Громадяни України» етнiчний поляк, заступник редактора порталу POLONEWS, доцент кафедри фiлософiї Київського нацiонального економiчного унiверситету iм. Вадима Гетьмана Євген Бiлоножко. «Поляки, певно, найлояльнiша до iдей української державностi нацменшина» — припускає вiн.

За роки радянської влади кiлькiсть полякiв згiдно перепису населення зменшилася, але за часи незалежностi польський уряд створив такi умови, що визнавати себе поляком тепер вигiдно. Як громадянин України, Євген Бiлоножко переконаний, що нинi ми маємо докласти всих зусиль, щоб, виїхавши на навчання до iсторичної батькiвщини, поляки хотiли повертатися на батькiвщину юридичну.

Анастаія Багаліка: останній перепис у нас проводився у 2001 році і відповідно до його статистичних даних є якась загальна статистика кількості поляків в Україні.

Євген Білоножко : так, кількість поляків на 2001 рік це перший і поки що єдиний перепис за часів незалежності – це 140 тисяч поляків, а точніше осіб, які визначили свою національність як польську, і ця кількість можливо зросте під час наступного перепису. Натомість ця цифра зменшилася  після перепису часів радянського союзу, яких був у 1988 році. Потрібно сказати, що поляки проживають компактно  на таких територіях як Житомирська область- це найбільша кількість поляків, потім і Львівщина, в деяких районах навіть  існує  значна меншина, тобто остяцький район під кордоном з Польщею, де майже до 30% задекларувало польську національність, потім Хмельниччина, Вінниччина – це території в якій відносно компактно,  і порівняно в великій кількості з іншими регіонами країни проживають поляки.

Історично можемо згадати історію України, навіть спільну історію України і Польщі – історію Речі Посполитої, коли переважна кількість поляків заселяла території  правобережної України із часів другої Речі Посполитої, так званого міжвоєнного часу Польщі. Це території сучасної західної України, де вони компактно проживали, але ми знаємо – після приєднання Сталіним цих територій до Радянської країни, основна частина поляків була вивезена або на Сибір, чи вислана в Польщу, натомість на цю територію були заселені етнічні українці із Польщі або привезені з інших територій від інших національностей.

І так склалося, що територія, наприклад Житомирської, Вінницької області і Київщина частково, останній час була  територією Речі Посполитої, це за часів Хмельницького, з того часу вона ніколи не входила в склад Польщі як територіального утворення, тому в деяких селах, наприклад Житомирщини збереглися поляки компактно проживаючі, розмовляючи на повсякденному польською мовою, але це скоріше всього анахронізм. Насправді  польська меншина проживає на території центральної  України – вони надзвичайно асимільовані, тому варто відзначити, що польська меншина є найбільш лояльною проукраїнською меншиною в Україні з огляду на те, що це меншина, яка визнає свою рідну мову, як українську мову.

І понад 75% поляків в Україні, під час перепису задекларували, що рідною мовою для них є українська мова, а не польська. Це може когось дивувати, але євреї задекларували, що російська мова є для них рідною, а не єврейська,така ж сама ситуація з німцями. Це можна пояснити однією простою причиною, що якась частина  поляків в центральній Україні  — це надзвичайно лояльні до України, які всі незгоди 20 століття — репресії, голодомори, пережили разом з українцями. Натомість та прикра ситуація, яка сталася на західній Україні з приводу переселення, Волинської різні — вона відтіснила переважну кількість міського населення поляків, і польська меншина на західній Україні фактично живе певними стереотипами, надзвичайно не зрозумілими узагальненнями і експлуатує певні міфи. Але в переважній більшості, що є досить цікавим випадком для дослідження, що саме поляки України декларують, що вони поляки і рідною мовою для них є українська.

Анастаія Багаліка: тобто якщо узагальнити мовою нашого ефіру, то поляки в Україні відчувають себе українськими громадянами у повній мірі.

Євген Білоножко: я б сказав, що це єдина національна меншина, яка є найбільш лояльною до України. Польська меншина є найбільш проукраїнською, єдиним союзником з меншин, який є відверто проукраїнським.

Анастаія Багаліка: який відсоток етнічних поляків в Україні знають і розмовляють польською мовою, а також вивчають її з дитинства?

Євген Білоножко: ця ситуація за останні 23 роки трохи поліпшується, нажаль, і досі існують проблеми з відкриттям польськомовних шкіл, вони функціонують в переважній більшості як недільні школи на територіях компактного проживання, які також є дуже відносним. Останні роки польська мова набула популярності, з огляду на отримання карти поляка і як засіб виїзду або подорожування по Європі, тому польська мова стає популярною. Польською мовою викладають тільки в деяких школах — це традиційна школа, яка функціонує ще  з радянських часів, нині вона повернула собі історичну назву «Марія Магдалина» у Львові, у Житомирі намагаються відкрити – не можуть, у Хмельниччині іде процес відкриття. Натомість відсоток, який говорить польською мовою дуже важко сказати з огляду на перше. Можу з повною точністю сказати, що в повсякденно-побутовому житті в сім’ях не розмовляють польською мовою. Це відбувається через те, що немає можливості  комунікації у громадському просторі польською мовою.

Анастаія Багаліка: я так розумію, що така ситуація вималювалася за часів ХХ століття, в радянський період польську мову в Україні стали сприймати якось по-іншому.

Євген Білоножко : за радянські часи польська мова займала цікаву нішу – це була мова, яка перш за все була простою в розумінні, тому вона могла відкрити західний світ. Наприклад професори університету нинішньої «Могилянки» згадують свої студентські роки як часи ,коли вони трохи вчили польську мову і могли можливість читати книжки, або газети, або польськомовні журнали, в яких писалося про західні тенденції та проблеми, західну філософію і повсякденність. Тобто польська культура, польська мова була першим вікном на світ, якщо радіо «Вільна Європа»  глушилося, то польське радіо «Трійка», яке слухали у Львові чи всій західній Україні воно не глушилось, тому що було братерським, радянським,  але на ньому пускали Міка Джаггера, «Битлз», і вони слухали абсолютно західну музику. Відповідно Польща була таким культурним послом у радянському союзі.

Анастаія Багаліка: як за часів незалежності полякам і українцям, мабуть завдяки діаспорам, вдалось налагодити і встановити братерські стосунки?

Євген Білоножко: я б сказав, що на політичному рівні існує дуже велика воля зі сторони польського уряду — протягом всіх 20 років поєднатися і вести проукраїнську політику, інколи вона видається найбільш проукраїнською, ніж політика самого Києва. Яскравим прикладом чого були події на обох майданах, на стосунках які панували між президентами, нажаль це не перекладалося на повсякденність і побутовість. Звичайний приклад – з польської сторони польсько-український форум очолює колишній євродепутат Павел Залевський, який знає по-перше частково українську мову, російську, знається на історії України і знає про що говорити, як говорити в Україні з українцями. Натомість з українського боку очолює Анатолій Кінах. Я не буду коментувати чи дізнаватися чи знає він польську мову для того, щоб принаймні засідати в такому високому та поважному зібранні як польсько-український форум. Тобто з української сторони ніколи не було бажання єднатися, не було розуміння справжніх проблем польської меншини в Україні чи то навіть української меншини в Польщі.

Анастаія Багаліка: варто згадати що релігія  колись давно була причиною тієї ворожнечі і суперечки між українцями і поляками багато століть тому. Чи з роками, із досвідом наші гострі кути у релігійній нетерпимості одне одного, вони все ж таки якось сточилися?

Євген Білоножко: перш за все, я б сказав як фахівець, як викладач університету — перший аспект того, що ми не можемо провести чітку паралель і констатацію того, що Богдан Хмельницький був українцем в сучасному для нас розумінні. Він себе не ідентифікував як українець, як і переважна більшість громадян Речі Посполитої — єдиної держави для всіх національностей і релігій, яка була досить толерантною державою. Хмельницький ідентифікував себе як шляхтича, як козака, який має шляхетський титул і має, відповідно, до цього права, які чомусь колись були попрані. Відповідно релігійний контекст так само існував, були загострення на соціальному конфлікті, не національному і до цього додавався релігійний конфлікт.

Не можна із сучасних категорій нації переносити на 16 століття. В ту епоху були, перш за все, вірні православній, католицькій церквам, існували певні протиріччя релігійного характеру, плюс була соціально невпорядкованість між шляхтою. Відповідно в сучасності ми говоримо про інші контексти. І зрозуміло, що в епоху 21 століття після всіх кровавих подій  було б взагалі недоречним і недолугим згадувати комусь якісь національні чи релігійні ворожнечі і якісь проблеми. Звичайно, вони є і існують в переважній більшості на західній Україні, існують певні конфлікти за церкви, костьоли, які зайняли греко-католики і не хочуть віддавати римо-католикам. Чи є тут конфлікт польсько — український – важко сказати.

Проект «Громадяни України» розроблено за фінансової підтримки Ради Європи із використанням коштів Ради Європи. Висловлені тут думки жодною мірою не можуть бути використані як офіційна думка Ради Європи.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.