Слухати

http://photo-lviv.in.ua/ / Скачати зображення

Фелікс Австрія по-українськи, або міф про щасливе життя за Австро-Угорщини

20 березня 2016 - 14:59 603
Facebook Twitter Google+
Говоримо з істориком Олексієм Сокирко про формування міфу про щасливе життя за Австро-Угорщини, польський Львів, релігійну мозаїку імперії Габсбургів та українську еміграцію

dsc03308_2.jpg

Історик - Олексій Сокирко // Громадське радіо
Історик — Олексій Сокирко
Громадське радіо

«Всі народи воюють, і тільки ти, щаслива Австріє, укладаєш шлюби». Цією цитатою, яку часом приписують Рудольфу IV дуже часто характеризують Австро-Угорську імперію, на території якої проживало приблизно 15% тогочасних українців. Латиною це звучить як «Bélla geránt aliī, tú felix Áustria nūbe». Та чаcом цитату скорочують до «Felix Austria» — «Щаслива Австрія».

Таку назву також отримав роман української письменниці Софії Андрухович, в якому історичним тлом слугували часи перебування Галичини у складі Австро-Угорщини. Авторка роману у своїх інтерв’ю згадувала, що однією з цілей роману була спроба описати справжнє життя українців у цій імперії. Звідси і назва нашої розмови. 

Торкаючись історичної пам’яті про цей періоду в Україні, нерідко можна натрапити на міф про щасливе життя за Австро-Угорщини, де українці як маленька частка великої етнічної мозаїки жили в злагоді з іншими народами. Складовою цього міфу є уявлення про Австро-Угорщину, як про імперію, де не було повальної бідності, де всі їли смачні десерти і прогулювались бруківкою вулиць, розглядаючи вітрини магазинів. Така утопічна візія імперії Габсбургів навіть використовується деякими містами задля розвитку туризму. Але чому, якщо українцям було так добре за Австро-Угорщини, вони масово іммігрували в Канаду, Сполучені Штати та Бразилію?

Відповідь на це питання ми спробуємо знайти у розмові з істориком Олексієм Сокирко. 

Андрій Кобалія: Хто і коли створив міф про гарне життя українців за Австро-Угорщини?

Олексій Сокирко: Цей міф створили самі українці, але очевидно не без участі влади Австро-Угорщини. Мова йде не тільки про Габсбургів, але й про інші політичні еліти, які були зацікавлені в тому, щоб Австро-Угорщина зберігалась як імперія, хай навіть федеративна. Зараз, на відстані в століття, важко сказати чи це виглядає як міф. Під цим були певні реалії. Українці були в доволі скрутному становищі, коли потрапили до складу імперії. Це здебільшого були ті терени, які раніше були частиною Речі Посполитої.

В соціальному та економічного відношенні українці були упослідженою частиною Галичини, яка стала Королівством Галичини та Володимерії і Буковини. Остання була анексована австрійцями у Молдавського князівства. У цих регіонах українці були здоміновані іншими народами. На Буковині румунською знаттю, на Галичині польською, і, власне, русинською, яка сполонізувалась.

Реформи, які ініціювали Габсбурги, аби ці території було легко адмініструвати, використовувати економічно, вони значною мірою привели до модернізації. Власне, грубо кажучи, українське суспільство складалося із священників та селян. Мінімум українців проживало в містах цих регіонів. Метрополія проводила реформи не стільки з метою покращення становища упосліджених, скільки для того, аби мати економічно спроможних, законослухняні і лояльні до Габсбургської династії піддані. З цією метою вони проводять низку соціальних реформ, вони зменшують владу поміщиків над селянами і дають останнім особисту свободу, широкі економічні та юридичні права. Що правда, не можна сказати, що ці реформи одразу покращили соціально-економічну ситуацію.

ploshcha_ferdinanda._foto_yuzefa_edera.jpg

Площа Фердінанда. Фото Юзефа Едера.  // http://photo-lviv.in.ua/
Площа Фердінанда. Фото Юзефа Едера.
http://photo-lviv.in.ua/

Габсбурги також проводять церковну реформи і  зрівнюють греко-католиків з римо-католиками. До того у Речі Посполитій римо-католицька церква домінувала і всіляку упосліджувала унійну. Були і економічні реформи спрямовані на підняття рівня технічного господарства для того. І ось ці зміни були потрактовані українцями як милість, прояв піклування про бідний русинський народ.

Ось цю вдячність і віру в те, що престол є покровителем і захисником від поляків, висловлювало греко-католицьке духовенство, яке здобуває нові освітні та кар’єрні можливості. А Габсбурги на той момент розглядають русинів як союзників у протистоянні з поляками, бо вони після поділів Речі Посполитої все одно шукали шляхи відновлення своєї країни і в імперії це трактувалося як п’ята колона. Метрополія дала пряник і українці стали потенційними союзниками.

Потім на основі цього визрів той міф, який підхопила і світська інтелігенція, який історики назвали «Австро-славізм». Він був народжений не в Галичині. Коротко він полягав у тому, що Австрія є батьківщиною народів і народи різної етнічної приналежності можуть зберігати свою культурні ідентичність, але при цьому політично залишаються австрійцями. Вони з походження є чехами, поляками або русинами, але громадянами Австрійської імперії. Ця ідеологема визріла ще в чеському середовищі інтелігенції ще у середині XIX століття.

Андрій Кобалія: Тобто фактично цей міф є реакцією на реформи, які провела Австрійська імперія. Про Австро-Угорщину часто говорять як про клаптикову імперію, в якій співіснували німецька, польська, угорська,  українська, єврейська та інші культури. Таке співіснування було безконфліктним?

Олексій Сокирко: Воно не було безконфліктним ні в конфесійному відношенні, ні в соціальному чи політичному. Усі народи, що живуть в тісному сусідстві завжди мають якісь спільні точки дотику, які можуть отримати форму конфліктів. І чим довше це співіснування, тим ці конфлікти можуть бути гострішими. Якщо згадати про греко-католиків і римо-католиків навіть після реформ Габсбургів, які віддавали нижчу школу, інституцію, що надавали освіту селянами, греко-католицькому духовенству. Там була руська мова викладання і підручники друкувались у Перемишлі та Львові.

Римо-католицьке духовенство та польська політична еліта сприймає це як виклик. Русини прагнуть унезалежнитись від поляків, а польська політична свідомість трактує русинів як частину польського народу, як певну окрему етнографічну групу зі своїм діалектом і навіть конфесією. Оці кроки греко-католицького єпископату, намагання давати освіту народу рідною мовою, ініціювати культурні проекти сприймаються як сепаратизм.

З приводу безконфліктності, очевидно, що у Галичині на побутовому рівні не було такого антисемітизму, який були в підросійській Україні, але там для цього було своє раціо. Я б не ідеалізував позицію Відня в плані віротерпимості. Ця метрополія маніпулювала питаннями віровизнання так само, як це робив Петербург, але можливо вона робила це більш вправно.

zagalnyy_vyd_lvivskogo_seredmistya_z_gory_vronovskyh._foto_yuzefa_edera.jpg

Загальний вид львівського середмістя з гори Вроновських. Фото Юзефа Едера  // http://photo-lviv.in.ua/
Загальний вид львівського середмістя з гори Вроновських. Фото Юзефа Едера
http://photo-lviv.in.ua/

Андрій Кобалія: Складовою міфу про щасливе життя за Австро-Угорщини є економічний аспект. Якщо порівнювати українські території в складі імперії Габсбургів та Російської імперії, де жилось краще в сенсі заробітку? Чи можна сказати, що українці та інші народи жили в Австрії уже заможно?

Олексій Сокирко: Ніде вони не жили заможно, бо соціальна політика імперій зумовлювалась не тільки економічними мотивами. XIX це століття капіталізму, з яким цим старим монархіям доводилось рахуватись. І виходило в них це дуже погано. Але головне, що усі ці реформи виходили з політичних міркувань, а це дуже сумно. Вони не ставили собі на мету підвищення рівня економічного добробуту.

І свідченням того, що українцям жилося несолодко, є еміграція. В Австрії українці починають мігрувати досить рано. Внутрішні міграції відбуваються ще з кінця XVIII століття. Русини Закарпаття їдуть на Балкани. Причиною є аграрне перенаселення, люди не мають роботи. Селяни не можуть знайти заробітку в місті, бо воно є чужомовним, це угорське або німецькомовне місто. Галичина була для Відня прикордонним регіоном і уряд не збирався інвестувати сюди гроші. У другій половині XIXстоліття українці їдуть за океан, це Сполучені Штати, Канада та країни Південної Америки.

Андрій Кобалія: Чи існують зараз подібні міфи у націй, які у XIX столітті так само проживали на території Австро-Угорщини, але не мали там якось особливого статусу, наприклад, у чехів, словаків, хорватів та словенів? Чи є у них зараз сентименти до Австро-Угорщини?

Олексій Сокирко: В науці цього немає, бо історики люди цинічні і знають які реалії за цим стояли. А на побутовому рівні, рівні інтелігенції це десь так само як і у нас. У нас є львівська галицька література, яка дуже любить гратись з цими символами і міфами. Єдине, що сліди перебування Західної України у складі Австро-Угорщини не стерлися. Вокзали, мости виглядають не так як на Сході України. Мені здається, що на побутовому рівні люди схильні видавати бажане за дійсне. Вони дивляться на ці руїни або добре збережені мости…

Андрій Кобалія: Можна згадати ту саму австрійську залізницю як елемент.

Олексій Сокирко: Абсолютно. Навіть те ж Закарпаття має навіть на невеликих станціях масу таких речей. І оскільки зараз в Україні не складається з соціальним благополуччям, то такі згадки будять солодкі ілюзії. І нанизують на себе багато нереальних подробиць.

ploshcha_bernardynska._foto_yuzefa_edera.jpg

Площа Бернардинська. Фото Юзефа Едера // http://photo-lviv.in.ua/
Площа Бернардинська. Фото Юзефа Едера
http://photo-lviv.in.ua/

Андрій Кобалія: Ми також згадували Львів. Мені здається, що тут важливо поговорити про сучасне населення міст Західної України і те населення, яке проживало у них у  XIX та початку XX століттях. Ким були ці люди? Якщо порівнювати етнічний склад Львова початку XX століття і сучасне населення, це одне і те саме населення чи населення Львова початку XX століття було якимсь іншим?

Олексій Сокирко: Звичайно, воно не таке саме. У Львові ще у XVIII столітті почали асимілюватись вірменські громади. Після Другої світової чисельність євреїв також зменшилась. Те саме стосується німців. На початку XX століття поляки домінували і були найчисельнішою верствою міського населення.  Події листопада 1918 року показують наскільки українцям було важко захопити владу у Львові, бо ці військові частини ЗУНР не знали міста.

Андрій Кобалія: Тож можна говорити про Львів XX століття як про Львів перш за все польський, частково єврейський, частково німецький і український також, але не суцільно український?

Олексій Сокирко: Я б сказав, що він був переважно польським за культурою та ідентичністю. Бо навіть ті українці, які жили у Львові як прислуга, адвокати, лікарі, підприємці, все одно в побуті, культурному сенсі, колі спілкування було в польському середовищі, хоч і були свідомі свого походження і могли підтримувати українські партії та організацій. Але культурно Львів був польським.

Навіть у період між війнами, коли він був у складі Польщі. Радянизація Львова з осені 1939-го до літа 1941-го Львів не радянізувала. Карний розшук був укомплектований польськими слідчими. Ну, бо як працювати міліціонерам з Ярославля з криміналітетом, який польско-україно-єврейсько-німецькомовний і вони ще й при цьому не мали агентури.  Це говорить про те, що оці культурні речі дуже тяглі. СРСР використовувала метод терору і масових знищень. І вже після Другої світової були усі ці обміни територіями, акція «Вісла».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.