Слухати

«Олег Сенцов не віддавав нам жодних наказів. Він був за мистецький спротив», - фігурант справи, якому вдалося втекти від ФСБ

12 липня 2018 - 13:35
Facebook Twitter Google+
Громадське радіо знайшло фігуранта справи Олега Сенцова, якому вдалося виїхати з Криму

Останнім часом в українському медіа просторі звикли говорити, що фігурантів справи Олега Сєнцова четверо: сам Олег Сенцов, засуджений до 20 років колонії суворого режиму ув’язнення в РФ, Олександр Кольченко, який отримав 10 років суворого режиму, Олексій Чирній з 7-річним терміном і Геннадій Афанасьєв, якому теж дали 7 років ув’язнення, але «помилували» 14 червня 2016 року.

Однак насправді у травні 2014 року в окупованому Криму російська ФСБ готувалася затримати вісьмох людей. Чотирьох з них затримали і їхні прізвища всім відомі. Ще четверо виїхали на материкову Україну й уникли арешту. ФСБ оголосила їх у розшук, однак знайти так і не змогла. Імена четвірки знаходимо у повідомленнях ЗМІ за 2014-2015 роки: це Енвер Асанов, Микита Боркін, Ілля Зуйков і Степан Циріль. Чи всі вони зараз знаходяться на материку, нам не відомо. «Громадське радіо» розшукало одного з цих людей і записало з ним  інтерв’ю.

Черкаси — обласний центр з населенням близько трьохсот тисяч. Тут з весни 2018 року живе і працює фігурант справи Олега Сенцова Микита Боркін. За фахом він менеджер туризму, закінчив Таврійський університет. Себе називає кримським партизаном, оскільки навесні 2014 року активно протидіяв окупації півострова. З окупованого Криму виїхав 13 травня, вже після арешту Олексія Чирнія, Геннадія Афанасьєва й Олега Сенцова, за кілька днів до того, як ФСБ знайшла Олександра Кольченка.

З журналістами про події весни 2014 року говорить вперше. Погодився зустрітися, тому що хвилюється за Олега Сенцова, який голодує в Лабитнанґі, і за Олександра Кольченка, який припинив голодування через критично низьку масу тіла. Ми говоримо майже годину на лавиці у парку Перемоги.

mykyta-borkin.jpg

Анастасія Багаліка/ Громадське радіо
Микита Боркін
Анастасія Багаліка/ Громадське радіо

Микита Боркін: Як ви мене знайшли?

Анастасія Багаліка: Усе почалося з того, що Дмітрій Дінзе виклав у фейсбук частину документів зі справи Сенцова. Я знайшла там прізвище Іллі Зуйкова, потім знайшла старі новини, що чотирьох людей оголосили у розшук. Трохи пошукала і знайшла вас у фейсбуці, хоча у вас тут інше прізвище. Скажіть, ви за цей час про справу Сенцова не говорили з українськими правоохоронними органами?

Микита Боркін: Були з мого боку спроби зв’язатися і з прокуратурою (Генеральною прокуратурою України, — ред.), і з офісом Ірини Геращенко (народна депутатка, уповноважена президента з питань мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, бере участь в перемовинах щодо обміну українських в’язнів, — ред.). Також я говорив зі співробітниками СБУ, вони взяли мої свідчення. Але це було ще в серпні 2014 року. Це єдиний раз, коли я українським правоохоронним органам розповідав про те, що сталося. Наскільки мені відомо, ще в червні-липні (2014 року, — ред.) у Дніпрі з ними говорив Енвер Асанов. Вони мені натякнули, що він це все їм вже розповідав.

Справа в тому, що я спочатку з Криму поїхав на Донбас до бабусі. Там я трохи побув, думав дочекатися, поки прийдуть Збройні сили. Але рідні з Криму мені повідомили, що я вже у розшуку ФСБ. Вони приходили до мене додому, в гуртожиток, де я жив, до моєї дівчини. Тож я зібрався і виїхав у Дніпро. Жив там «на валізах» якийсь час, чекав, що буде далі.  З 2014 по 2016 рік я зробив кілька спроб зв’язатися з різними українськими структурами. Але вони чомусь були не зацікавлені.

Жодних наказів мені Олег не віддавав. Єдиний факт співпраці, де він виступав організатором дій, – це коли ми закидували фарбою білборди. 

Анастасія Багаліка: Ваша «вісімка», ви насправді всі були між собою знайомі?

Микита Боркін: У соцмережах у нас була група чи чат, не пам’ятаю, куди запрошували всіх патріотично налаштованих людей в Криму. Мене запросив Чирній. Я був з ним особисто знайомий і дізнався, що буде збір. Ми збиралися декілька разів біля пам’ятника Шевченку на проукраїнські мітинги, біля однієї школи, а також біля Таврійського національного університету. Перші збори у нас були ще наприкінці лютого, коли все тільки починалося. Коли збиралися, нас було людей 12, може більше. З часом хтось виїхав, нас стало менше.

З Олегом Сенцовим познайомилися ближче до кінця березня. Він тоді сказав: «Ніхто з материка вам допомогти не зможе. Ніхто не привезе сюди жодних засобів. Згадайте справу «Pussy Riot». Якщо їм у РФ дали такі терміни, то що дадуть вам?». Він пропонував мистецький, не насильницький спротив. Ми малювали банери, плакати, клеїли стікери, кидалися фарбою у білборди з агітацією. Усього ми бачилися з Сенцовим тричі. Останній раз – 5 чи 6 травня. Жодних наказів мені Олег не віддавав. Єдиний факт співпраці, де він виступав організатором дій, – це коли ми закидували фарбою білборди. Оскільки він мав автомобіль, він нас возив, шукав пропагандистські оголошення та планував маршрут. Їздили втрьох: я, Кольченко і Олег Сенцов. Поїздили містом, виїхали трохи за Сімферополь. Він нам потім сказав: «Нікуди не лізьте. Бачите, наш спротив і так вже сходить нанівець».  Ми були проти окупації і висловлювали таким чином свою позицію.

Але Сенцов тут ні до чого. Коли він дізнався про підпал, він нас сварив. Сказав : «Навіщо? Я ж вам казав, хлопці! Навіщо ви це робите?».

Щодо підпалів офісів «Единой России» і «Русского Единства». Тут у нас була окрема компанія: я, Чирній, Афанасьєв, Зуйков і Асанов. Потім я запросив Олександра Кольченка. Дуже шкодую зараз про це. Він був знайомим знайомого, був на Євромайдані і, як виявилося, також знав Олега Сенцова. Але Сенцов тут ні до чого. Коли він дізнався про підпал, він нас сварив. Сказав : «Навіщо? Я ж вам казав, хлопці! Навіщо ви це робите?». Це зараз я вже бачу, що це дурниця була. Афанасьєв ще групу створив, де викладав новини про наші акції. Я думаю, вирахувати нас було не важко (за версією російських слідчих органів, Олег Сенцов нібито організував диверсійно-терористичну групу «Правого сектору», яка здійснила в Сімферополі підпали будівель і планувала підірвати в місті пам’ятник Леніну, — ред.).

Нас всіх настільки дістала бездіяльність центральної влади, що ми вирішили спробувати показати, що ми проти в такий спосіб. На Майдані боролися вогнем, тож ми вирішили зробити так само. Почали з офісу «Русского Единства», а потім вже був офіс «Партії регіонів», який після анексії став офісом «Единой России». Ще був один невдалий підпал. Ми пішли і побачили, що там конвой автоматників. Коли ми робили підпал офісу «Единой России» і ми вже відійшли, Чирній мені зізнався, що вогонь обпалив йому балаклаву і він її з себе зірвав. Але я не знаю, чи під камерами.  Думаю, що під нього давно вже копали. Він дуже активно свою позицію проявляв.

Жодних терактів ми не планували. Станом на 9 травня в Сімферополі залишалися тільки троє: Афанасьєв, Чирній і Сенцов

Жодних терактів ми не планували. Станом на 9 травня в Сімферополі залишалися тільки троє: Афанасьєв, Чирній і Сенцов. Я був в Ялті на Дні народження у друга. І Кольченко теж був в Ялті, але у своїх справах. Першим взяли Чирнія. Потім Афанасьєва. На наступний день затримали Сенцова. Кольченко встиг передати мені через треті руки повідомлення, що наш знайомий бачив, як затримали Афанасьєва і щоб я був обережним. А 11 числа до мене додому приїхали якась тітонька наче з соцслужб з моїм фотороботом. Показує і каже: «Втекла дитина. Допоможіть знайти». Я зрозумів, що це все, треба тікати. 12 числа я забрав свої речі з гуртожитку, викинув телефон, поміняв сім-карту. Узагалі єдині, хто дотримувалися правил безпеки під час спілкування, це були ми з Кольченком. Я поїхав в Севастополь до дівчини, ми попрощалися. Уже коли приїхав до дівчини, там побачив поліцію. Але при мені не було ні рюкзака, ні речей, ні флаєрів, я не викликав підозри. Вони мене навіть не обшукали. Уже коли я поїхав, вони до неї приходили, спілкувалися з нею, з батьками.

Анастасія Багаліка: Виходить, ви коли з нею зустрічалися, ще не було орієнтування на ваше затримання?

Микита Боркін: Можливо, що так. А може, вони думали, що я їй щось передав, і хотіли вийти на когось іще. Коли були проукраїнські акції, вона як раз до мене в Сімферополь приїздила.

Анастасія Багаліка: А як їм вдалося затримати Кольченка, якщо ви кажете, що він був обережний?

Микита Боркін: Він не міг повірити, що нам дадуть виїхати. І тому не поїхав. Один знайомий нам казав, що якщо є орієнтування на затримання, то на кордоні не пропустять. Але мені вдалося проїхати. Перевірили документи, перепитали: «Боркін Микита Сергійович? Підніміть голову» і пропустили. Можливо за мною стежили, а, може, і стеження не було.

Уже після бабусі і Донбасу, в травні я навідався в Київ. Хотів «Автомайдану» передати, що Олега затримали. Хоча це у принципі й так вже було відомо. Але нікого я не знайшов і нічого передати не зміг. Після того, як поїхав, я вже нікого з наших не бачив.

Анастасія Багаліка: А після того, як звільнили Афанасьєва ви з ним контактували?

Микита Боркін: Так. Я йому писав. Пропонував вийти на спільну прес-конференцію, розповісти про окупацію. Він спочатку погодився. Я йому писав у кінці червня – на початку липня 2016-го. Потім я йому сказав, що на День незалежності приїду в Київ і запропонував зустрітися. Він так і не відповів. Ще в березні 2018-го спілкувалися. Потім я вже нічого не писав.

Анастасія Багаліка: Чому ви змінили ім’я в соцмережах?

Микита Боркін: Розумієте, не те, що я боявся. Просто в соцмережах спілкувався з двома-трьома друзями в Криму. У Дніпрі нових друзів особливо не було. Дівчина також зі мною виїхала. У Київ, коли я приїздив реєструватися, мене взагалі записали не як Микиту, а як Миколу. Така плутанина вийшла. Тут тоді було багато переселенців.

Анастасія Багаліка: Чому зараз погодилися говорити?

Микита Боркін: Тому що Сенцов оголосив голодування, Кольченко теж оголосив, правда потім припинив, бо у нього нестача ваги. Стає зрозуміло, що їх треба звідти витягати. Досить вже шукати виправдань, що у нас немає важелів впливу.

Анастасія Багаліка: А чули про цю історію, коли на прес-конференції з іншої теми раптом вийшов чоловік на ім’я Сергій Сєріков і розповів, що це він нібито привіз Сенцову в Крим вибухівку, а потім заявив, що нічого не привозив? Ви в 2014 році про таку людину щось чули?

Микита Боркін: Узагалі нічого. Той чоловік мені взагалі не відомий. Про зброю я можу сказати таке. Навесні 2014 року двоє моїх інших друзів хотіли придбати в Криму зброю. Прийшли до одного чоловіка, а він їм і каже: «Яка зброя, хлопці? Є газовий пістолет, і то для самозахисту. Ніхто вам нічого дати не зможе, усе скрізь перевіряють». Жождної зброї, окрім «коктейлів Молотова» і наших гарячих сердець, які прагнули щось змінити, у нас не було. Коли ми ходили на мітинги, я брав з собою спелеологічний карабін. Мені мій викладач розповідав, що його можна використовувати замість кастета. От я й ходив на акції, де «казачки» були і вся ця «Самооборона Криму» з цим спелеологічним карабіном.

Анастасія Багаліка: Ви писали за ці роки Кольченку і Сенцову у в’язницю?

Микита Боркін: Декілька разів писав. І паперові листи, і через інтернет відправляв. Писав і Олегу, і Саші, і Олексію Чирнію. Особливо хочеться, щоб звільнили Кольченка, бо це я його запросив. А він просто стояв на чатах.

Анастасія Багаліка: Як думаєте, орієнтування про ваше затримання досі дійсне?

Микита Боркін: Я думаю так, бо вони ніколи нікому нічого не пробачають.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.