У нас немає історичної політики як такої, — історик Василь Павлов

03 жовтня 2015 - 14:05 266
Facebook Twitter Google+
Завершальна розмова серії інтерв’ю про образ Першої світової в свідомості сучасного українця з істориком Василем Павловим

Говоримо про висвітлення Першої світової та інших історичних подій в українських засобах масової інформації.

Андрій Кобалія: Чи сформувався на вашу думку образ Великої Війни в голові українця, чи є якась пам’ять?

pavlov1_0.jpg

Історик Василь Павлов
Історик Василь Павлов

Василь Павлов: Образ Першої світової в свідомості сучасного українця фактично відсутній. Це зумовлено тим, що більшість учасників цієї війни – українців після її завершення включились у вирій визвольних змагань 1917-1921 років, які охопили всю територію України. І, на жаль, значна частина з них загинула або змушена була покинути територію країни. Радянський тоталітарний режим намагався знищити українство як таке (голодомор 1921-1923 років, 1932-1933 років, Другу світова), скорочувалась чисельність українського населення, а тому скорочувалась і пам’ять. Виключення становлять ті, хто воювали у лавах Українських січових стрільців або ті, хто представляв Російську імператорську армію. Але ці спогади несуть на собі відбиток тих державних утворень, де вони були залишені. 

Андрій Кобалія: Чи історія прибуткова, актуальна тема з точки зору засобів масової інформації? Чи існують якісь маніпуляції певними історичними темами у пресі?

Василь Павлов: Свідченням прибутковості є велика кількість книжок, фільмів, комп’ютерних ігор, друкованих й електронних журналів на Заході. Якщо говоримо про тему Першої та Другої світових воєн, то два останні роки, коли відбувалися ювілеї початку Першої світової, кінця Другої світової, вони ознаменувались величезним видавничим бумом на Заході. Якби це не було прибутково, тоді б цього просто ніхто не робив.

Маніпуляції є і завжди будуть. Оскільки ми не маємо пам’яті про Першу світову війну, ми змушені брати її з національних пам’ятей інших народів або окремих представників, як так чи інакше брали участь у цих подіях на території України. Велика кількість українців брали участь у війн на боці різних армій за межами України. Наприклад, Російський експедиційний корпус, який бився у Франції 1914 року по 1918 рік, який комплектувався значною мірою з українців. Там служив і мій дід. У мене і досі є фотокартка, датована 18 листопада 1918 року, місто Діжон.

Андрій Кобалія: У Сполучених Штатах, Європі серед ЗМІ з 2014 року почався своєрідний марафон присвячений Першій світовій, з’являється багато проектів. Чому в Україні цього немає?

Василь Павлов: У нас немає історичної політики як такої. У Великобританії була підготовка декількох десятків років, це колосальні кошти приватні й державні кошти. Це є національно-патріотичне виховання. Культ Першої світової сформований дуже давно. Такі легендарні особистості, як Кіплінг чи Толкієн або самі брали участь у цій війні, або брали участь їхні діти. Зберіглась величезна кількість спогадів, фотокарток, видання того часу, кінохроніка.  У нас обмаль матеріалу, але ця кількість не така критична, щоб нічого не робити. Відсутній інтерес держави,  і не сформувався попит суспільства. Протистояння в історичній площині між Росією і Україною формує цей попит. Але відсутній піар, маркетинг, рекламування, фантазія, аби зацікавити людину, що йде вулицею, щоб вона завітала на виставку. 

Андрій Кобалія: Чому серед більшості науковців існує думка про те, що популяризація історії і науково-популярний стиль висвітлення історії — це щось  недостойне, те, чим справжній історик займатись не повинен?

Василь Павлов: Я вважаю, що популяризація науки – необхідна. На Заході теж є історики, які не популяризують свою науку, але й безліч інших істориків, які пишуть науково-популярні статті. Така ситуація рано чи пізно складеться і у нас. Наприклад, Іван Патриляк зібрав величезну кількість умовно «нецікавої» інформації з архівів СБУ й інших архівів, але він її так творчо обробив, що історія УПА перетворилась на історію живих людей. Якщо традиції немає, це не означає, що традиція не виникне. Є проект «Лікбез. Історичний фронт», який очолює історик Кирило Галушко, в цьому проекті беруть участь історики Київського університету, Чернігівського університету,  Інститут національної пам’яті, Інституту історії та інші. Ідея проекту — донести історію о звичайних людей. Зараз вийде 10ти томна історія України для простих людей.

Андрій Кобалія: Чи існує кооперація між ЗМІ й державними структурами у створенні якихось продуктів, що пов’язані з історією? Міністерством культури і науки, інформації, Інститутом Національної пам’яті України?

Василь Павлов: Ми до цього ще дійдемо. Зараз є велика кількість українських журналів, які мають історичні рубрики та колонки, але вони спрямовані на певну інтелектуальну спільноту. Це історичні розвідки «Дзеркала тижня», «День», «Країна», «Український тиждень» та інші. Але більшість написана дуже серйозно. Наше завдання подати історію цікаво.

Андрій Кобалія: У попередньому інтерв’ю з Володимиром В’ятровичем, він згадував, що у Польщі існує з десяток популярних історичних журналів. Чому в Україні таких журналів значно менше або взагалі немає і що треба зробити, аби вони мали більший вплив на суспільство? 

Василь Павлов: Ми багато переймаємо. У поляків є освітні, популяризаційні, виховані концепції. В них це формувалося протягом певного часу. Просто треба показати, що це модно, а вже потім, що це необхідно. Зараз виходить римейк гри «Козаки 3» — це гарний приклад популяризації історії. В Україні формується реконструкторський рух.

Андрій Кобалія: Чи популярна тема ВВ серед цих ЗМІ? Як вона висвітлюється?

Василь Павлов: У нас є історичні музеї, які намагаються оновити свою діяльність, роблять велику кількість цікавих проектів. Є сайт Інституту історії України, там є підшивки наукових статей. Є Інтернет. Це мають бути екскурсії, презентації, відеоролики. Дайте нам час і ми все це зробимо.

Інтерв’ю записав Андрій Кобалія. Повний варіант інтерв’ю слухайте у звуковій версії.

Слухайте також першу та другу частини проекту, де про Першу світову війну говорили Іван Патриляк та Володимир В’ятрович.                                                                                  

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.