Слухати

Жіноча Сотня Запоріжжя: «Ми готові подавати нашим хлопцям набої»

25 квітня 2014 - 20:58 78
Facebook Twitter Google+
Прес-секретар Жіночої Сотні Запоріжжя Ксенія Єрмолаєва розповіла про діяльність громадської організації та сепаратистські настрої у регіоні

Ганна Гопко«Навіть якщо проти наших хлопців буде цілий світ, ми будемо тихо стояти за спинами та подавати набої» , — кажуть представниці організації «Жіноча Сотня Запоріжжя». Це – громадське об’єднання жінок, які хочуть миру і злагоди у регіоні та Україні.

Прес-секретар Жіночої Сотні Запоріжжя Ксенія Єрмолаєва в інтерв’ю «Громадського радіо» розповіла про діяльність громадської організації та сепаратистські настрої у регіоні.

Як з’явилася жіноча сотня?

Були події на майдані, у лютому, коли все відбувалося з дуже великим накалом. Ми усі чергового разу в неділю зібралися на віче, до мікрофону підійшли жінки і сказали, що нам набридло сидіти вдома, скиглити, плакати і відчувати свою безпомічність, ми хочемо щось робити, і запропонували створити Жіночу Сотню. Ініціатором стала Інна Чельцова, яка є нашою головою. Її підтримали одразу багато людей, ми зідзвонилися, вона сказала, що нам потрібно щось зробити в Інтернеті. Того ж вечора з’явилися наші сторінки у соціальних мережах.

Розкажи, будь ласка, про діяльність вашої організації.

Метою Жіночої Сотні у Запоріжжі є покращення життя. Це вже громадська організація, об’єднання жінок, воно позапартійне, ми нікого не підтримуємо. Кожна жінка може бути за кого хоче, це неважливо, але ми усі за Україну, ми хочемо, щоб наша держава була неподільною, щасливою, щоб ніяка потвора на нас не нападала. Також ми намагаємося боронити наш край і нашу єдність, бо сепаратизм уже проявляється і тут. Із самого початку наші хлопці з самооборони дуже добре себе показали, і ми їх підтримували.

Щодо нашої практичної діяльності, з самого початку, коли «зелені чєловєчкі» напали на Крим і наші хлопці боронили ОДА, ми зробили польову кухню. Це все було за власні кошти, ніхто не збирав грошей, люди приносили харчі. Потім, коли напруга спала, ми згорнули кухню. Зараз ми допомагаємо їжею, цигарками, кавою, всім, що потрібно на блок-постах. (навколо Запоріжжя є декілька блок-постів, там знаходяться самооборона, ДАІ і сили правопорядку). Поки що все спокійно.

У нас є декілька напрямів діяльності. Зараз ми збираємо речі та іграшки для дітей з дитячого будинку, це ініціатива не наша, а євромолоді. Також ми організовуємо патріотичні читання. Це відбудеться на початку наступного місяця.

Молоді поети з Запоріжжя, Києва та інших міст, музиканти зберуться на свіжому повітрі, на Хортиці, бо це наш енергетичний осередок, і будемо читати українською про Україну. Подія буде анонсуватися, всіх запрошуємо приєднатися. І, можливо, наші колеги з Києва, Франківська та Львова зроблять те саме водночас. Це у стадії обговорення.

Разом з козацькою організацією «Спас» ми проводимо курси самооборони для жінок. Кожної суботи на Хортиці, біля дуба, інструктори зі «Спасу» тренують наших дівчат. Ті, хто ходять, задоволені, кажуть, от би нас ще навчили з кулемета стріляти.

Була у нас цікава акція – «Українське коло». Тієї неділі нас залякували сепаратистами, були провокації, але хлопці добре зреагували і придушили це на корені. Мені навіть писали листи з погрозами. Ми паралельно проводили «Коло» і акцію для діточок «Ми малюємо Україну». Нам казали, що ми взагалі не маємо глузду, що це небезпечно, що це дурість, але акція відбулася. Надворі було шість градусів тепла, йшов дощ, всі охочі приїхали на Майдан, стали у коло, помолилися, поводили це коло, вдягнені у вишиванках, у віночках. І врешті-решт хмари розійшлися.

Уяви собі: такі чорні-чорні хмари, і тут просто по центру вияснилося сонце, потім вийшли діточки і по всій площі крейдою малювали Україну — мирну, як вони її бачать, як вони її люблять, з Кримом, зі своїми побажаннями. Це була наша перша потужна мирна акція.

На початку, чесно кажучи, особисто я не була впевнена у тому, що це все має сенс. Але вийшло. що має, бо ті листи, що ми отримуємо від людей, надають упевненості, що ми всі разом, що все у нас буде добре, бо інколи насправді стає страшно.

З кожним днем ми можемо бачити, що у Запоріжжі українських прапорів і символіки стає дедалі більше. І мене радує, що люди почали проявляти ініціативу. Ніхто не чекає, що прийде хтось зверху і скаже: ти робиш те. Прибігли підлітки на майдан і сказали: чуєте люди, ми хочемо розфарбувати лавочки на площі. Моментально спільнокоштом скинулися хто по 1 гривні, хто по 50 гривень і наприкінці дня все було жовто-блакитним. Таких подій багато.

Є багато таких структур у місті, які об’єднуються і роблять спільну справу.

Коли ми усі приходимо у неділю на майдан, таке відчуття, що навколо всі свої, це твоя земля, це твоя ідея, і це дуже потужна сила. Там не страшно. Страшно вдома на дивані. Це одна з причин, чому потрібна Жіноча Сотня, щоб ми не боялися, а діяли.

Ще була акція з голубами. Коли почалося все це в Криму, дівчата зібралися на площі та випускали білих голубів. Я була проти, бо потрібна реальна підтримка. Але потім військові написали листа: дякуємо вам за підтримку. Ми намагалися підтримувати військових, писали їм листи. Вони якось потрапили до штабу у Севастополі, їх роздруковували, роздавали по частинам.

Я потім отримувала листи від хлопців, які ледь не плакали: дякуємо вам, дівчата, за все, за всі ці роки жодна людина нам не сказала доброго слова, а виявляється, що ви нами пишаєтеся, нам є за кого стояти. Це було до сліз просто. Ми розуміємо, що їм погано, у них немає фінансування, підтримки. Їм інколи немає чого їсти, банально.

Важливо, що Сотня не збирає грошей взагалі, ми не торкаємося фінансових питань. Це наша принципова позиція. Мені, як прес-секретарю, часто пишуть, що от є такий розрахунковий рахунок, зберіть гроші на те чи на це, я відповідаю, що я можу повісити анонс, але грошей ми не збираємо. Усі ініціативи, які робляться, це все власним коштом. Якщо хтось хоче допомогти, він їде, купує їжу, ліки і передає військовим. Я знаю, що багато жінок зі своїми родинами це роблять, їздять на блок-пости.

Ми якось з моїми друзями координувалися з Києвом і через знайомих знайомих передавали у Крим пакунки з ліками, бо банально у них не було анальгіну, цитрамону чи чогось від шлунку. Уяви: частина, їх блокують бетонними плитами, і вони нічого не можуть зробити, а потім до них навіть їхніх дружин з їжею не пускають.

Чи існує зараз сепаратистська загроза у Запорізькій області?

Загроза існує завжди, спокійно не стає. Наші хлопці постійно чергують і мене особисто це дуже заспокоює. Ці люди стоять не за гроші, а стоять ідейно, їх неможливо перекупити, вони боронять свій край. Загроза є і ми до неї готові. Якщо буде потрібна допомога, будемо робити те, що скажуть. Як ми жартували: «Навіть якщо проти наших хлопців буде цілий світ, ми будемо тихо стояти за спинами та подавати набої». І це правда. Ми не можемо іти у рукопашну проти ворога, але ми можемо підтримувати силу, ми можемо робити якісь інформаційні речі, ми можемо годувати, лікувати.

А багато людей у Запоріжжі підтримують сепаратизм?

Сепаратистські настрої є, але тих людей у Запоріжжі, які підтримують ідею відокремлення від України дуже мало. Є ті, хто боронить пам’ятник Леніну. Це їхня пам’ять, вони так хочуть, вони там стоять, є ті, які ходять за гроші на проросійські мітинги з цими аквафрешними прапорами, Бог їм суддя, це їхній вибір, а є ті, хто дійсно вважає, що Путін молодець, це старше покоління. Але більшість народу це адекватні українці, які хочуть жити у вільній Україні. І кожного разу, як ти приходиш на майдан, ти це бачиш.

Інша справа, що у нас є ситуація з заводом «Мотор Січ», де люди пишуть, що їх змушують йти на проросійські мітинги і керівництво заводу підтримує «пріоритетні контракти з Росією». Це обурює, але що з цим робити, поки що неясно.
Я думаю, багато хто бачив в Інтернеті відео, як у Запоріжжі сепаратистів закидували яйцями. Говорили, що саме Жіноча Сотня прорвала кордон право охоронників і дісталася до сепаратистів…

Я не скажу, що жіноча сотня це щось таке войовниче, але так, справді, наші активістки там були. Ми нікому не забороняємо кудись іти і ми нікого не змушуємо кудись іти. Там були жінки, які хотіли там бути. Крім того, що вони проявляли свою активну позицію, вони стримували радикально налаштованих молодиків.

Наша мета у тому, по-перше, щоби не допустити цих сепаратистських проявів, по-друге, не допустити якихось провокаторів, тому що їх дуже багато і у мене особисто є враження, що їх засилають і на бік майдану, щоб роздмухувати все і щоб акції були більш активними. Жінки з Жіночої Сотні там стояли і розбороняли їх. Врешті-решт все закінчилося спокійно, без жертв.

Ми дуже раді цьому, бо там були журналісти з російського каналу 24, які стояли і чекали чогось 7 годин поспіль, і «колорадський мітинг» затягували весь день, хоч зазвичай все трапляється набагато швидше. Тобто вони хотіли зробити якийсь інформаційний привід: як у Запоріжжі погані майданівці б’ють хороших проросійських активістів.

Який вік жінок переважає у жіночі сотні?

Від підлітків років 16 до жінок за 50. Мені особисто 29, моя мама теж підтримує Жіночу Сотню.
Взагалі, у нас багато дорослих, свідомих, активних жінок, які працюють, у яких є бізнес, які є професіоналами у своїй справі, але тим не менше, вони мають активну громадянську позицію і хочуть щось змінювати. Наш головний посил: якщо ти хочеш змінити життя на краще – змінюй, роби щось, бо Україна – це я.

Анастасія Федорів для «Громадського радіо».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.