Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

160 сторінок «стіхотворной услади»: Артем Полежака про нову збірку

16 квітня 2016 - 19:18
FacebookTwitterGoogle+
В студії «Громадського радіо» поет розповідає про виступи перед військовими і читає вірші

Лариса Денисенко: 19 квітня в «Купідоні» о 19.00 відбудуться поетичні читання.

Артем Полежака: Це буде представлення моєї дебютної збірки поезії. Там 160 сторінок «стіхотворной услади». Це вірші, написані за останні 10 років. Але найстарішому — близько 20. Важко було відібрати вірші для збірки, це була робота над собою, адже деякі вірші я тримав в голові, ось лише зараз записав.

Лариса Денисенко: Багато є твоїх віршів в інтернеті без зазначення твого авторства?

Артем Полежака: Якось я знайшов колись свій віршик в інтернеті, але склалось враження, що його хтось кілька разів комусь переповів. Це приємно, що твої вірші пішли в народ, але…

Лариса Денисенко: Свій вірш ти подавав на конкурс від «Української правди».

Артем Полежака: Так, от я його і зачитаю:

Садок вишневий коло хати,
Раби сапають буряки,
Фрейлехс танцюють парубки,
Висить дитинка розіп’ята —
Над тільцем порхають круки.

Зігують мати на порозі,
Моститься ззаду син-Пріап,
В світлиці на іконі — цап,
Сім’я вечеря на підлозі —
Парує смажений кацап.

З АТО ідуть американці,
Співають «бейбі, донт ю край…»
Лунає спів за небокрай,
Ти ж über alles, моя мамця —
Жидофашистський рідний край…

Анастасія Багаліка: Це нагадує картинку з російського телебачення.

Артем Полежака: Воно мене надихає. Надихають всякі гадості, ти їх перетравлюєш і рефлексуєш. І виходять от такі вірші.

Лариса Денисенко: Твої вірші — поетичні демотиватори, вказуєш на міфи сучасної Росії щодо України.

Артем Полежака: Це мій метод боротьби. Але у мене і багато лірики. Ось цей вірш взяв в розробку гурт «Бумбокс». З таким текстом — не сумніваюсь, що це буде шедевр:

Демотиватори — це мій метод боротьби

Ти мені співала в вічі:

Мон амур, май лав…

Я тебе сьогодні двічі…

Проігнорував.

Падали два чобітка.

Скреготів диван.

Я збрехав, що ти така

В мене намбер ван.

Захурделила зима

Славне місто Львів…

Ти прийшла — мене нема.

Підманув.

Підвів.

Не кажи, що я нещирий,.

Що не так любив,

Ти на мене в певній мірі мала певний вплив.

В нас з тобою було всяке, бейбі,

Єс, оф корс.

Ти мені робила лайки, я тобі — репост.

Ти давала скрипку грати — я ламав смичок.

Я дарив тобі троянди,

Ти мені — нічо.

Я читав тобі сонети,

Ти казала: «Шо?»

Говорила: «Та пішов ти!».

Я собі й пішов.

Я носив тобі у ліжко каву і бухло,

Ти казала: «Ето слішком, кофє — ето зло»

Ти любити геть не вмієш,

Де твоя жага?

Ти мене не розумієш!

Я сказав: «Ага».

Захурделила зима

Славне місто Львів…

Ти прийшла — мене нема.

Підманув.

Підвів.

Це лірика, а далі вже кожен розуміє, як може.

Анастасія Багаліка: З якими реакціями ти стикався?

Артем Полежака: Бувало, люди з залу виходили, я ж не можу всім подобатись. В ДНР-івському сайті «Трибунал» я числюсь як «поэт фашистских взглядов, выступающий перед карателями». І найстрашніша фраза: «Поддерживает АТО».

Сьогодні в «Купідоні» буде благодійний поетичний марафон, де будуть зібрані кошти на допомогу бійця. Це триватиме до вечора.

Лариса Денисенко: Розкажи про свою допомогу армії.

Артем Полежака: Все почалось ще влітку 2014 року, ми тоді поїхали до «Айдару». Потім мене запросили в різні військові частини. Останній раз ми їздили десь 2-3 тижні тому. моя улюблена публіка — військові. Якщо я не підніму їм бойовий дух, то хоча би підніму настрій.

Анастасія Багаліка: А чому військові?

Артем Полежака: Вони краще розуміють мої жарти, іронію. Краще розуміють, коли я читаю «Як правильно бити кацапа».

Лариса Денисенко: А чи було обурення від цивільних?

Артем Полежака: Підійшла колись одна дівчина, сказала, що мої вірші про Путіна ображають всіх росіян. Перед військовими таких питань не виникає.

Лариса Денисенко: Чи надихнули якісь історії від бійців?

Артем Полежака: Є в мене кілька невеселих військових віршиків.

Але от до мене Андрій Єрмоленко звернувся написати дитячі віршики до книжечки. Але їх має бути цікаво читати і дорослим. От наприклад:

Моя улюблена публіка — військові, вони краще розуміють мої жарти та іронію

Зайчик

Зранку Зайчик-пострибайчик вибігає на майданчик

На майданчику зайчата вчаться змалечку стрибати

Хто не скаче, наче м’ячик,

Хто не скаче — той не зайчик.

Або ось ще:

Ще не висохла зранку роса,

Ходить лугом Коза-дереза,

Бродить лісом, полями гуля,

Невідомо, кому промовля.

Мала слабкість, хоча й не слабка.

Закохалась в старого цапка.

Як цапок заспіває бува:

«Кропива ти моя, кропива».

Так і кинусь в шалений танок,

Жаль, цапок був любитель жінок.

Втік від мене мій юний орел,

Ох і козлик він, ну і козел!

Я беру матеріал із життя, мені ж треба глину.

Анастасія Багаліка: Ти припускаєш, що діти зрозуміють цю іронію?

Артем Полежака: Діти будуть слухати вірші про козочку. Легше, коли в залі військові, цивільні чи студенти, а ми одного разу виступали перед військовими, там багато дітей було, бабушки. Справився, дітям сподобалось.

Робить мене сильнішим те, що мене не вбиває.

Знає про це кожен воїн, а особливо, хто п’є.

Зараз прийду додому, люба мене не впізнає,

Зробить мене сильнішим.

Зробить, якщо не вб’є.

Або:

Оце якби воно тогда конєшно,

Я обійняв би всіх дівчаток нєжно-нєжно.

І не розкрив би тих обіймів нікогда.

Тоді б воно оце, конєшно, да.

Лариса Денисенко: Ти як інструмент використовуєш суржик. Твоя збірка називається «Стіхи о жизні».

Артем Полежака: Моя збірка написана трьома мовами: українською, російською і суржиком. Хтось бореться із суржиком, для мене — це інструмент, один із варіантів української мови.

Нам не тільки треба плекати українську мову «як парость виноградної лози», але і культивувати наші діалекти, збагачувати мову запозиченнями.

Лариса Денисенко: Де тебе можна буде знайти під час Книжкового Арсеналу?

Артем Полежака: Мою збірку можна буде знайти на стенді видавництва «Люта справа». Сам я буду виступати в неділю на поетичному батлі десь близько п’ятої вечора.

От віршик про котика, наприклад:

У кота-воркотика Гриші

Завелися в погребі миші.

Миші бігають аж на горище

І режим порушують тиші.

Кіт на мишок не має злості,

Часто ходить до них у гості.

То цукерок їм поштою вишле,

То угоду з мишами підпише.

Кажуть друзі йому: «Гриша, Гриша.

Від угод твоїх стало ще гірше».

І хазяйка вже Гриші не рада,

Каже: «Це якийсь не Гріша, а зрада!».

Збірка моя ще тільки друкується, а я вже кілька екземплярів продав. Але найдешевше її можна буде купити у вівторок. Продавати її будуть в інтернеті, в книгарнях, можна купити і у мене.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.