Слухати

Аргументи на користь святкування Різдва 25 грудня від історика Зінченка

29 грудня 2015 - 08:40 326
Facebook Twitter Google+
Світський календар в Україні григоріанський, а релігійний — досі юліанський. Чому так — пояснює заступник голови Українського інституту національної пам'яті Олександр Зінченко

18.30aleksandr_zinchenko_0_0_0.jpg

Олександр Зінченко / \"Громадське радіо\"
Олександр Зінченко
«Громадське радіо»

Олександр Зінченко: Доба кожного дня триває певну кількість годин, хвилин і секунд. І кожного дня ця кількість годин, хвилин більш-менш однакова, а от секунд — вже трошки різниця. Однак що таке доба? Це час обертання Землі навколо своє вісі. Умовно кажучи, ми це бачимо в зміні дня і ночі. І проблема в тому, що Земля рухається нерівномірно протягом року. Тривалість доби — вона змінна. І виключно для зручності придумали так званий громадянський час. Відповідно, ці 24 години — це така умовність. Наступне питання — на засипку — скільки триває рік?

Анастасія Багаліка: А це залежить від того, високосний він чи не високосний.

Олександр Зінченко: Ні, він залежить від того, чи він астрономічний, чи знов таки, календарний. Так от, астрономічний рік, тобто час обертання Землі навколо Сонця — він так само має велику проблему. Умовно кажучи, ми знаємо, що це 365 днів. І там ще майже чверть доби набігає. І тут виникає питання — що робити з цією чвертю доби? У який спосіб її узгодити? І от суспільство, не знаючи всіх цих складних речей, не маючи вміння узгоджувати це все прогностично, з’ясовували це в різний спосіб, завдяки різноманітним спробам і помилкам. Створювалася календарна система, яка узгоджувала оці дві одиниці часу, які дуже складно між собою узгодити. Тривалість доби, яка не має постійного модуля, так би мовити.

І так само проблема з тривалістю року, який не співмірний кількістю діб. І отут власне, було кілька етапів, кілька спроб якось порозумітися навколо цього питання. Одна з таких спроб — це створення юліанського календаря, який був запроваджений, якщо я не помиляюся, в 40-х роках до нашої ери Гаєм Юлієм Цезарем. І відповідно у такий спосіб намагалися узгодити оці дві проблеми. Тобто конкретну кількість хвилин, скільки триває доба, і кількість часу, який триває астрономічний рік зрештою.

І от перша спроба призвела до того якраз, що ввели оці так звані «високоси»: раз на чотири роки додавалася додаткова доба і, відповідно, з’являлася система узгоджень астрономічного року і календарного року, які кожні чотири роки, так би мовити, приводять в порядок. Але коли робилася ця реформа, то з’ясувалося, її творці вирішили, що тривалий час не буде мати жодного значення, що юліанський рік умовно кажучи на 11 хвилин довший за астрономічний. І, відповідно, кожні 128 років набігає нова доба.

Марія Зав’ялова: Неврахована?

Олександр Зінченко: Неврахована. І просто вирішили, що це немає значення. Для давньої людини, для давнішої людини. Це треба було думати. Це буде через 128 років актуально. Ой, Господи, нащо про це ми будем думати, умовно кажучи? І це не враховували. В результаті за 1280 років набігло вже 10 діб. Потім трохи більше часу пройшло — іще більше часу набігло і так далі. І коли Європа стала християнською, то з’ясувалося, що традиційні всі ці свята християнського циклу можуть пересунутися на якісь абсолютно неочікувані, наприклад, Великдень на літо, умовно кажучи, бо весь час зміна ця відбувається.

Між іншим юліанський календар — сьогоднішній календар за яким частина православних церков досі живе, користується цим календарем, так от менш ніж через 100 років буде нова похибка, і Різдво в 2100 році, згідно з юліанським календарем, пересувається на 8 січня. Про це мало хто знає.

Анастасія Багаліка: Тобто, пересувається назад до нас, до нашої дати ближче?

Олександр Зінченко: З 7 січня на 8 січня, навпаки. Власне, проблема полягає в тому, що насправді юліанський календар чи ті православні церкви, які відзначають Різдво, вони все одно відзначають 25 грудня. Просто їхне 25 грудня ще не почалось, воно просто потрапляє за сучасним міжнародним календарем на 7 січня. Але насправді це 25 грудня. Я розумію, що це парадокс, але…

Значить, коли у XVI столітті папа Григорій XIII, якщо я не помиляюся, запровадив цю реформу, то вони зробили дуже красиво. В чому була проблема? Кожні 128 років календар зсувається. Іншими словами, за 400 років набігає 3 дні. І треба було придумати таку календарну систему, щоб кожні чотири століття оці зайві три дні не набігали. Був такий математик і лікар, між іншим, Луї Джілліо Гораті. І він запропонував просту, абсолютно геніальну історію як це змінити.

Всі роки, які за юліанським стилем діляться на 4 без залишку, включно з тими, які закінчуються на нулі, вони є високосними. Що запропонував Луї Джіліо Гораті? Він сказав: давайте так, оті роки, що закінчуються на нулі, треба щоб ділилися без залишку не тільки дві останніх цифри — нулі, але й дві перші.

Марія Зав’ялова: Тобто, високосних років стає…

Олександр Зінченко: Тобто, умовно кажучи, 1600 рік був високосний за григорянським календарем. 1700 рік вже не був, а за юліанським залишався. 1800 так само ділиться без залишку на 4 і, відповідно, він так само не був високосним в григорянській системі. Так само 1900. Але якщо ви згадаєте 2000 — то він був високосним і в григорянській системі, і в юліанській. І от якраз ми побачили як спрацював григорянський календар, григорянська система.

Юліанська система не враховує цю помилку, тобто, вона менш досконала. Величезна кількість країн перейшла на григорянську систему літочислення, як тільки вона виникла. Наприклад, якщо взяти Італію чи Польщу, або Австрію — ці країни перейшли буквально тоді ж, в XVI столітті, як тільки ця система нова була запропонована папською буллою. Величезна кількість країн перейшли пізніше. Наприклад, в Англії це був скандал — перехід на григорянську систему. І там, навіть, цілі бунти з’являлися. І якщо хтось колись приїде до музею Асаана, там є прекрасна картина, де один з таких бунтів відображений.

І народ виходив з гаслом «поверніть нам наші кілька пропущених днів», бо це означало тоді формально перенесення, тоді в XVI столітті, це означало перенесення на 10 днів дат. Це досягалося в такий спосіб, що умовно кажучи замість 5 жовтня мало наступити 15 жовтня, відповідно з едиктом папським. І от коли Англія переходила на григорянський календар, у них теж було несприйняття ідеї повернення до астрономічних реалій, бо знов таки, йдеться про те, щоб календар потрапляв в ті астрономічні дати, в ті астрономічні явища, коли все це відбувається. І от Різдво. Ми ж не знаємо, коли Христос народився — в жодному євангелії не написано.

Анастасія Багаліка: Точні дати відсутні.

Олександр Зінченко: Абсолютно точно. Більше того, оцей цикл — він теж прив’язаний до якихось таких подій радше уявних. Наприклад, Благовіщення..

Анастасія Багаліка: 7 квітня…

Олександр Зінченко: Вважається, що так чи інакше воно прив’язане до подій весняного рівнодення. Значить, воно прив’язується до цих подій і, відповідно, логічно, що Христос народився через 9 місяців після того, як благу звістку отримала діва Марія. То логічно виходить, що він народився в грудні.

Але взагалі традиція святкування Різдва в грудні є певним результатом конвергенції чи там взаємопроникнення тих європейських вірувань, які існували в дохристиянські часи. І вже, власне, християнська традиція. В Римській імперії це було свято сатруналій. В нашій слов’янський традиції — це стосується і українців, і поляків, білорусів і росіян — ідеться про свято Коляди, народження нового сонця. В будь-якому разі, це був оцей момент сонцевороту. І в цьому сенсі це не тільки давнє, не тільки християнське свято, воно ще й прадавнє свято, тобто це щось дуже-дуже-дуже давнє. І от, власне, повернення до цих, скажімо так, астрономічних реалій, до моменту, коли Різдво…

Тобто само явище Різдво з’явилося як продовження загальноєвропейського свята сонцевороту, народження нового сонця. І знов таки, якщо не помиляюся, святий Августин, апелюючи до всіх цих моментів, казав, що в принципі це красиво, коли йдеться про відзначення Різдва не народження сонця, а того, хто створив сонце. Це, погодьтеся, дуже красиво.

Юліанський календар — це помилка. Той факт, що зараз ним користуються — це абсурд. Умовно кажучи, у нас в студії стоїть кілька комп’ютерів. Умовно кажучи, тут працює версія Windows 10, а ми, замість цього, будемо використовувати двійку. Ну от приблизно, як і ситуація з григорянським та юліанським календарями. Тобто, нащо використовувати недосконалішу версію, коли можна використовувати досконалішу за ті самі гроші.

Марія Зав’ялова: Тобто ми вирішили цю недосконалу систему змінити не через календар, а у зв’язку з іншими моментами?

Олександр Зінченко: Просто відбувається переосмислення українцями всіх тих реалій, в яких вони зараз знаходяться. Для частини українців це дійсно елемент абсурду. Чому зараз, коли ми знаходимось в точці, коли ми багато що намагаємось змінити, ми будемо користуватися тими, так би мовити, традиціями, які є, ну по-перше, не такими вже старими, по-друге — не такими вже хорошими з точки зору використання календарної системи. То чому б це не змінити? Бо, знов таки, мало хто знає, що 7 січня — це в певному сенсі таке непорозуміння календарне, яке утворилося в результаті того, що коли спочатку Радянська Росія, а потім Центральна Рада — це відбулось протягом двох тижнів — перейшли, власне, на григорянський календар.

Але православна церква сказала, що нас не влаштовує ця версія календаря, це католики все придумали, це геть не наша історія. І лишилися на цьому календарі протягом кількох років. І дуже цікава ситуація, між іншим, мало хто знає, що, наприклад, коли радянська влада вводила ці зміни, то вони запропонували в календарі до 28-го року Різдво відзначати 24-25 грудня. Тобто, якщо ви відкриєте будь-який календар або, умовно кажучи, пресу того часу, то ви побачите, що там 24-25 грудня 27-го року буде написано щось про Різдво.

Анастасія Багаліка: Це поки воно відзначалося ще?

Олександр Зінченко: Так, до 28-го року. В цьому сенсі, це був спосіб радянської влади грати проти церкви. Бо церква казала «ні, ми все одно будемо святкувати в той день, як ми звикли — 7 січня, бо в нас юліанський календар і 25 грудня потрапляє на 7 січня». А радянська влада казала «ні, давайте ви будете 25-е грудня відзначати 25-го грудня за громадським цим календарем». Це, м’яко кажучи, була цікава гра. Знов таки, найбільша проблема українців — це незнання величезної кількості питань — вони є просто спеціальними. В моєму розумінні, це має бути в шкільному підручнику. Ця інформація про календар, наприклад.

Марія Зав’ялова: А скільки часу потрібно буде українцям, щоб звикнути до нової святкової дати?

Олександр Зінченко: Власне, якщо ви звернули увагу, від цього року ми відзначаємо День захисника України 14 жовтня на Покрову і, власне, це була ідея. Ми сіли, в нас був «мозковий штурм» в Інституті національної пам’яті, яка дата надається максимально до того, щоб відзначати в українців якісь такі дні військової слави. І з моєї точки зору, це було абсолютно очевидне рішенні, бо ідеться про Покрову як захисницю і тут є красивий гендерний, так би мовити, момент.

Тобто це не є свято хлопчиків, це є свято захисників — немає значення гендер. І в цьому сенсі я б так сказав, що це було дуже вдале рішення. Подивіться, дуже багато українців легко перейшло на цю дату. Те, що я бачив в соцмережах — був цілий флешмоб «не вздумайте мене вітати з 23 лютого». Це такий суспільний процес, переосмислення свого ставлення до минулого, до постколоніальної спадщини, до тоталітарної спадщини. Тобто це в середині українського суспільства зараз як тектонічні плити почали рухатися і, от мені видається, що зараз якраз відбувається така ситуація, коли є можливість багато що змінити. І в тому числі, в ставленні до таких ключових моментів, ключових свят. Те, що казав Турчинов, я зі свого боку міг би підтримати, звичайно, цю історію.

Анастасія Багаліка: У мене у вимірі Різдва є насправді ще один аргумент, який я пригадала. Це і мій аргумент також, тому що я поки що не дійшла того, що свято треба переносити з астрономічних причин. У Різдва, яке святкується 25 грудня, є певна атмосфера і певний традиційний образ, він дуже європейський, дуже західний такий. Це образ, пов’язаний з Санта-Клаусом, з червоно-білою гаммою і всіма атрибутами Різдва, які є в комерційному світі, споживацькому. Наше Різдво — воно трохи інше. Воно має іншу атрибутику й інші символи, інші традиції. Як перенести традиції? Це дуже важко.

Олександр Зінченко: Знаєте, я б сказав, що це образ комерційного західного Різдва, якщо йдеться про Санта-Клауса, про оленів і так далі, і так далі. Цього року було абсолютно фантастичне звернення її величності королеви Єлизавети II, яке просто абсолютно мене приголомшило. The Telegraf взагалі написало, що це було її найбільш релігійне привітання з Різдвом за весь час її правління. Вона є найдовше правлячим британським монархом, нагадую, що наступного року, дай Боже їй здоров’я, ми будемо відзначати 90 років Єлизаветі II. І от вона звернулася в своїй цій промові, своєму зверненні до тих речей, тих традицій, які об’єднують абсолютно всіх європейців, хто так чи інакше прив’язаний до цієї християнської культури.

Справа в тому, що в нас носять зірку, ту саму, яка засяяла, це символ Віфліємської зірки, бо коріння цієї історії є очевидними. І от ідея — якраз світло, яке ми запалюємо в ці дні: на ялинках, в своїх душах, де завгодно. Оце якраз є ключовою історією. І в цьому сенсі Різдво є свято єднання навколо якихось таких спільних цінностей. Вона цитувала Євангеліє від Івана і згадувала фрагмент, він дуже потужний, що світло у темряві світиться, і темряві його не обійняти.

Марія Зав’ялова: Не поглинути.

Олександр Зінченко: Насправді, це один з найпотужніших символів християнства, і вона так само говорить про те, що один з небагатьох постулатів християнства чи таких наказів — це жити в любові. Але знов таки, вона підкреслює наскільки складно жити в цьому постулатові. І отут мені видається, якраз ті цінності, навколо яких ми можемо об’єднатися. І тут уже від цінностей до цін.

Значить, я не буду приховувати, що в Українського інституту національної пам’яті є інтенсивна співпраця з польськими коллегами. Ми дуже інтенсивно комунікуємо, а оця от різниця в святах дуже заважає. Коли ти маєш якусь міжнародну співпрацю, коли ти не в своєму селі, умовно кажучи, знаходишся, в тебе стан, коли ти відкритий до комунікації — це величезна незручність, різниця у святах. А в деяких європейських країнах сьогодні Різдво три дні підряд святкується. Україна не є в цьому сенсі рекордсменом.

Анастасія Багаліка: І насамкінець, питання особисто до вас: переносити чи не переносити свято?

Олександр Зінченко: Мені видається, що сьогодні я тут майже півгодини розповідаю ті чи інші аргументи, які мені видаються більш логічними за переніс, за повернення. В мене є один — будемо вважати, що це новорічний тост російською мовою — да здравствует разум, да сгинет маразм. Так от давайте повертатися до здорового глузду в усіх наших справах, в тому числі, і святах.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.