Слухати

Автостопом на інвалідному візку, або з чого почати долати бар’єри?

28 серпня 2016 - 19:09 135
Facebook Twitter Google+
Прокидаєшся зранку, треба на роботу. Ти долаєш бар’єр, бо тобі треба. А людям на візках не треба на роботу. І тут важко, якщо ти не був завжди суперактивним, — член параолімпійської збірної

Дмитро Щебетюк, засновник ініціативи Доступно.UA, член української параолімпійської збірної зі стрільби з луку — про параолімпійців, які поїхали в Ріо в суботу, а також про те, як долати бар’єри.

Наталія Соколенко: На минулій Олімпіаді українська збірна показала неймовірний результат — четверте місце. Як пояснити, що параолімпійці показують такі високі результати?

unnamed_2.jpg

Дмитро Щебетюк // «Громадське радіо»
Дмитро Щебетюк
«Громадське радіо»

Дмитро Щебетюк: У нас, в Україні, люди, мабуть, більш сильні духом. Завжди боролися, і тут так само — всі спортсмени, у нас велика конкуренція, усі віддаються на всі 110%.

Наталія Соколенко: Чи допінговий скандал торкнувся українських параолімпійців? Що ви думаєте з приводу того, що параолімпійська російська збірна не їде?

Дмитро Щебетюк: Нашу українську збірну це добряче торкнулося. В хорошому сенсі. По тріатлону у нас поїхала Аліса Колпачки, яка була четвертою в рейтингах, а треба було бути третьою. Але її випереджала росіянка. А тепер ми можемо боротися за третє-друге командне місце в світі. Це для нас дуже добре.

Тетяна Трощинська: Як перспективу в олімпійському русі для себе ви розглядаєте стрільбу з луку, а не плавання?

Дмитро Щебетюк: Насправді, я більше хотів би плавання. Стрільба з луку — сидячий вид спорту. Для мене це важче. Два тижні зборів по стрільбі — тіло стає менш в тонусі, працює тільки верхня частина. В плаванні ти повністю працюєш, краще відчуваєш своє тіло. Навіть для стрільби з луку я все одно плаваю.

Тетяна Трощинська: Розкажіть про ініціативу Доступно.UA.

Дмитро Щебетюк: Починалось і продовжується далі зі звітів: перевірка закладів на доступність для людей на колясках; показуємо, як долати перешкоди; відеоблог про вагони, спецкупе.

Мотивуємо людей на колясках зайвий раз вийти на вулицю, побачити світ, зрозуміти, наскільки це круто, навіть попри ті перешкоди, шо у нас є.

Наталія Соколенко: Багатьох переконали? Розкажіть якусь історію?

Дмитро Щебетюк: На вихідних у квітні я піднімався у Львові на Високий Замок. Мій товариш побачив, що я туди піднявся, сказав, що хоче. І наступного тижня піднімається.

Я вже і на телебаченні після цього сказав, що він піднімається, шо чекаю фоток. А він не їхав. І на минулих вихідних ми вирішили. Дзвоню, кажу: «Я приїжджаю в суботу-неділю, ми піднімаємося». Ми організували, поїхали у Львів автостопом, поспішали, бо квитків не було, і піднялись на Високий Замок.

Подруга з Сум вперше поїхала в поїзді після того, як подивилася наше відео.

Люди без інвалідності долучаються в закладах, пишуть, зайвий раз нагадують власникам про те, що треба подумати про всіх людей, зробити пандус. Долучаються люди, які хочуть змінити щось у своєму місті. Також ми знімаємо відео по містах.

Тетяна Трощинська: Ви багато подорожуєте, де є люди, які розуміють, що є також і люди на колясках?

Дмитро Щебетюк: Більше всього у Львові. Люди швидше реагують. Якщо відбувається критична ситуація, вони одразу хочуть покращити та змінити. У Львові значно простіше і пересуватися. В Києві набагато важче.

Наталія Соколенко: Наскільки зріс вплив ініціатив, як ваша, щоб при плануванні та реконструкції вулиць враховувалась ваша думка. І чи змінюються школи?

Дмитро Щебетюк: У нас на Оболоні відкрили школу, яка повністю доступна. З ліфтами. Створюються громадські ініціативи в містах селах. Ми чуємо, що вони ініціюють всілякі зміни хоча б по-мінімуму. Якщо держава не може забезпечити, вони намагаються знайти десь кошти та інвестувати. Школи, ВНЗ тільки за те, щоб у них був доступ.

Тетяна Трощинська: Ви говорите про те, як долати бар’єри. А де перший бар’єр? Це ж не двері, а рішення — вийти?

Дмитро Щебетюк: Я б навіть сказав не вийти, а встати з ліжка. Це той бар’єр, що є у всіх людей. Коли ти прокидаєшся зранку, треба на роботу. І ти долаєш бар’єр, бо тобі треба. А людям на візках не треба на роботу. І тут важко, якщо ти не був завжди суперактивним.

Бар’єри є. Як і психологічні, так і фізичні. Але в першу чергу треба боротися з собою.

Тетяна Трощинська: А що змінює для людини таке рішення?

Дмитро Щебетюк: Це рішення, чи ти будеш вільним. Коли ти вдома, ти втрачаєш купу насолоди від життя. Вийшов, погуляв в дворі — це класно. Вийшов в сусідній двір — це ще крутіше. Далі розумієш, що можеш їздити і в громадському транспорті.

Тетяна Трощинська: Ви ж і автостопом можете.

Дмитро Щебетюк: Так. З нашою координаторкою говорили, давай поїдемо. Я пишу їй, що давно мріяв, хотів сам колись поїхати, але пообіцяв мамі, що не поїду сам. І вона каже: «Окей, давай поїдемо».

І вранці ми встали о 6.00, поїхали на Житомирську трасу, простояли. Спіймали автостоперів, слідкували, що вони роблять, і самі робили. Під’їхали на виїзд з Києва і за три години нас підвезли. Ми сиділи з листочком, з написом міста, у яке їдемо, а потім просто сиділи, руку витягнули. І нам зупинились, підвезли одразу до Львова. Це було цікаво. 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.