Слухати

Брат у листах вибачається. Політв’язні сприймають все як проблему для рідних — Котелянець

26 лютого 2018 - 21:22
Facebook Twitter Google+
Влада говорить з родичами політв’язнів, бо ця тема лунає в ЗМІ – впевнений Ігор Котелянець, брат Євгена Панова, якого ФСБ вважає за «диверсанта»

kotelyanec.jpg

Ігор Котелянець та Яна Дорошенко // Громадське радіо
Ігор Котелянець та Яна Дорошенко
Громадське радіо
Сьогодні проходить глобальна акція на підтримку Олега Сенцова та інших в’язнів Кремля #26SOLIDARITY, організована у партнерстві із ПЕН-клубом Америки Центром громадянських свобод. В студії — брат Євгена Панова Ігор Котелянець та координаторка акції Яна Дорошенко.

Лариса Денисенко: Розкажіть про саму акцію. Чому ви вирішили, що треба відштовхуватись від сьогоднішньої дати?

Яна Дорошенко: 26 лютого, як ви знаєте, — це день початку кримського спротиву. Ця дата була абсолютно невипадкова, це вже четверта річниця. Сьогодні під посольством РФ ми були разом з нашими волонтерами, партнерами, колегами. До нас завітала пані Ребекка Хармс, депутатка Європарламенту. Вона нас дуже сильно підтримала, відстояла з нами на холоді всі 26 хвилин, які були заплановані за регламентом, і навіть більше. Схожі акції відбувалися в Одесі, Вінниці, Львові, Харкові, і ще дуже багато за кордоном.

Оскільки, на жаль, було дуже холодно – складно було зробити якісь урочисті промови – техніка не витримувала жодна. В Києві ми знали, що це буде мовчазна акція. В різних містах були різні формати. Було лише невелике прохання, щоб це відбувалося 26-го, і це була єдина акція по всьому світу, яка б допомогла привернути світову увагу до цієї ситуації. Акції відбувалися паралельно в Варшаві, Ризі, Мадриді, Берліні, зараз ранок в Сан-Франциско і там відбудеться акція.

Лариса Денисенко: Що для вас є солідарність? Я собі уявила життя людей, які не могли уявити, що вони стануть частиною солідарних рухів, що ближчий родич стане політичним в’язнем. Можете поділитися своїм досвідом, як це прийняти, як боротися?

Не існує в державі якоїсь спеціальної людини, яка би була відповідальна за вирішення проблеми політв’язнів

Ігор Котелянець: Коли це тільки відбулося з моїм братом Євгеном Пановим у серпні 2016 року, перші півроку – це взагалі якесь кіно. В якому ти ще до кінця не віриш, що ти береш в цьому участь. Потім ситуація складається таким чином, що повірити у те, що відбувається, і не зійти з глузду – допомагають самі наші родичі, які знаходяться в ув’язненні. Тому що вони вірять, не здаються. Ми постійно отримуємо інформацію – відбулися катування (електричним струмом, фізичні знущання, імітація розстрілу, потім пішли катування психологічні). Ми періодично отримуємо таку інформацію. Коли я це чую, адвокати передають, але брат не здається, угоду не підписує, каже, що все витримає і все буде добре. Це не можна навіть порівнювати: в яких умовах знаходимося ми (приходимо додому, їмо домашній борщ, тепло, добре) і те, в яких умовах він вже півтора року, і багато інших політв’язнів – вже 4 роки. В нас просто немає такого права.

Ця акція солідарності, яка сьогодні відбувалася — такі акції і така медійна підтримка – це все, на чому тримається проблема політв’язнів. Це найголовніше. Я не втомлююсь повторювати, що політв’язні – це абсолютно медійна історія. В нас поки що державою ніяк офіційно ця проблема не визнана, в нас не існує в державі якоїсь спеціальної людини, яка би була відповідальна за вирішення цієї проблеми.

 

Поки такі акції є, поки нас підтримують і ще й за кордоном – це наша гарантія того, що влада не буде за нас забувати і не буде відвертатися, буде з нами продовжувати розмовляти. Тому постійні періодичні ось такі медійні інформаційні приводи – вони дуже важливі.

 

Лариса Денисенко: За весь цей час, поки Євген знаходиться там, як він виходив на зв’язок, скільки разів ви бачили його почерк, чули його голос, чи це була просто інформація від адвокатів?

Ігор Котелянець: Уповноважена з прав людини намагалася і намагається досі потрапити – їй не дають. 

Я особисто з ним спілкувався влітку 2016 року, до того, як все це відбулося. Все, що ми маємо – це адвокати, вони приїжджають з Москви, з ним бачаться, передають наші якісь слова, передають те, що говорить нам Женя. Друге – це листи. Було вже, якщо я не помиляюся, три листи. Є побачення Жені з адвокатами – він пише швиденько на папері нам якесь послання, підбадьорює нас, вибачається постійно. І Женя, і інші політв’язні сприймають це як проблеми для своїх рідних – мовляв, вам тепер приходиться багато за нас щось робити, багато переживати. Адвокати фотографують ці листи і показують потім нам. Ось такий контакт.

Лариса Денисенко: Не стикалися ви з випадками цензурування, коли не давали можливість передати?

Ігор Котелянець: Насправді – будь-який контакт з політв’язнями відбувається під надзором ФСБшників, тому адвокати обережні. Намагаються не провокувати. Щоб не було у ФСБ підстав заборонити такі побачення чи якусь комунікацію. Тому вони попереджають – листи ці дуже нейтральні: про те, як він нас любить, за нас переживає, сподівається на президента України в питаннях обміну.

Останні місяці в нас були раз на два місяці зустрічі нашої мами, вона їздила до Криму. Існує така пересторога від адвокатів до родичів: якщо ФСБ дозволять зустріч – то приїжджайте, зустрічайтеся, але це має бути або мати, або дружина. З жінками вони нічого не зроблять. Якщо приїде чоловік – це буде другий диверсант, фашист-терорист. Вони забороняють їздити чоловікам. Мама наша бачилася з ним через скло, спілкувалася деякий час, каже, що зараз він набагато відчуває себе впевненіше, як би на нього не тиснули. Зараз був такий період, коли було багато вихідних, не було зустрічей з адвокатами, не працювали жодні органи, то ФСБ використовувало цей час, для того, щоб натиснути на нього.

Наша влада каже, що готова міняти, але просто готова і «ми ініціювали переговори» — це трошки різні речі. Україна має бути проактивною, має пропонувати цей формат переговорів. 

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.