Слухати

Через картини бійців ми бачимо істинну війну, — організатор арт-терапії

17 квітня 2016 - 19:40 150
Facebook Twitter Google+
В Радомишлі відкрилась виставка релігійних картин, створених українськими бійцями в рамках програми адаптації до мирного життя

13.30tetyana_myalkovska_0_0.jpg

Тетяна Мялковська // «Громадське радіо»
Тетяна Мялковська
«Громадське радіо»

Вчора в замку-музеї Радомишля відкрилась виставка «Я захищав свій світ». Про це говоримо із художницею Тетяною Малковською — керівником благодійного проекту «Артпостріл».

Ірина Ромалійська: Расскажите о выставке.

Тетяна Мялковська: Виставка складається із сакральних картин, написаних ветеранами АТО та їх родинами. Сакральна — це релігійна, тобто картина про віру, Бога, молитву, це жанр образотворчого мистецтва, де відображається духовне бачення світу.

Загалом у нас 99 робіт, частина з них — ікони, інкрустовані кулями, гільзами. Так намагаємось наблизити глядача до цієї теми і сказати тим самим, що автори картин — хлопці, які нас захищали. Зараз вони через арт-терапію адаптовуються до мирного життя, але це не професійні художники, це звичайні люди зі спільним минулим.

Наші хлопці стають вбивцями, щоб захистити свій народ. Після участі у війні вони мають трансформуватись в людину з почуттями і серцем, роззброїтись. Зараз їм допомагають психологи, лікарі, духівники. Арт-терапія теж допомагає, вона допомагає відродити емоції та почуття бійців, адаптувати людину в мирний час.

Ірина Ромалійська: Как происходит арт-терапия?

Тетяна Мялковська: Є різні варіанти відповідно до ситуації та групи. Це можуть бути прийоми дихання, асоціації щодо музики, текстів, малювання кольорами, лініями. Можна стріляти з пістолетів фарбами по полотні. Також малюються страхи, до яких домальовуються смішні речі.

Ірина Ромалійська: Многие вернувшиеся с АТО воспротивились бы этому. Люди сами приходят?

Михайло Кукін: Существуют ли «отказники»?

Тетяна Мялковська: Для чого носити форму, коли ти вже не воюєш? Потрібно навести порядок в своєму житті. Коли ми так апелюємо до людей, вони погоджуються з нами.

На Волині сильний волонтерський рух, вони тримають тісний контакт з бійцями. Хлопці звертаються до волонтерських груп по різних питаннях. Ми також співпрацюємо з госпіталями. Є більш зацікавлені хлопці, для них це — хобі. Для когось це привід для спілкування, інтересів, як вибудовувати своє життя.

Михайло Кукін: Чия це ідея?

Тетяна Мялковська: Мені подзвонили з передової, боєць мене попросив допомогти хлопцям, які вже після повернення додому вчиняють самогубства. Попросили взяти участь тижневого інтенсиву для хлопців. Але якщо людина сама не хоче, ти її не примусиш.

І чим більше ми популяризуємо цю можливість, тим більше хлопців звертається, за два роки у нас було вже більше 500 хлопців. Ми вже зробили 10 виставок по всьому світу — у Брюселі, Варшаві, в Україні. Намалювали більше тисячі картин, які продаються, а це дуже добра допомога авторам.

За кожною картиною стоїть людина і її правдива історія про цю війну. Люди через цю картину можуть пізнати істину від безпосереднього учасника. Ми робимо також багато виставок по навчальних закладах, студенти також включились в процес дослідження цього явища.

Малювання — це привід, поштовх. В нас багато занять по районах, селах, цю методику використовуємо і для роботи з дітьми з особливими потребами.

Михайло Кукін: Почему Радомишль?

Тетяна Мялковська: По-перше, саме в Радомишлі знаходиться найбільша в світі колекція хатніх ікон. Українському народу ніхто не може вказати, як бачити Бога. Коли ти бачиш п’ять тисяч різних богів, які до тебе посміхаються, ти розумієш, що Бог — твій друг.

Я ще до війни хотіла туди завезти колекцію сакральних картин на склі, але наразі ми створили велику колекцію з бійцями. Вони побачать, як намальовані ці картини і підвищать свою самооцінку, зрозуміють, що щось після себе залишили.

Крім того, цим я би хотіла продовжити традицію християнської хатньої ікони, показати, що її і далі малюють українські люди. В організації нам також допомогла Ольга Богомолець.

Михайло Кукін: Що ви плануєте робити далі?

Тетяна Мялковська: Я б хотіла, щоб на Великдень якомога більше людей побачили цю виставку, потім картини повернуться в Луцьк в музей української ікони. Ми маємо запрошення в Мюнхен, і Європа побачить наші українські хатні ікони.

Михайло Кукін: А чи не варто повезти таку колекцію на Схід?

Тетяна Мялковська: Варто, єдине хочу, щоб люди були готові прийняти виставку. Думаю, потрібно підготувати людей, які будуть сприймати цю інформацію. Ці картини мають бути другим кроком, першим кроком мають бути бесіди та зустрічі, тому що Схід все-таки відрізняється своїм відношенням до релігійних тем та культури. Я б хотіла, щоб ці ікони сприйняли, і щоб ці ікони там були.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.