Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Чому Акт проголошення незалежності України зачитав комуніст?

25 серпня 2016 - 16:26 180
Facebook Twitter Google+
Після обговорення комуністи повернулися до зали з веселим настроєм і проголосували. Абсолютною конституційною більшістю цей акт було схвалено. Депутати почали обійматися, — згадує Левко Лук’яненко

Автор Акту проголошення незалежності України Левко Лук’яненко розповідає про створення документу та голосування за незалежність України.

Михайло Кукін: Коли і кому прийшла думка написати цей документ?

Левко Лук’яненко: 24-му серпня передувало 23, коли був підготовлений документ, який наступного дня зробив Україну незалежною державою. 23 серпня Народна рада, частина Верховної Ради, зібралася в будинку ВР. Абсолютна більшість була комуністичною, хоча і в Народній раді комуністів було багато.

Михайло Кукін: Зрештою і ви колись були членом Компартії?

Левко Лук’яненко: Це давня історія, дуже давня.

Михайло Кукін: Ще в 80-х не можна бути активним учасником суспільних процесів, не маючи дотичності до партії.

Левко Лук’яненко: Демократизація, яку розпочав Горбачов у 85 році, крок за кроком розширювалася. Припинили глушення радіо, цензуру, дозволили створення громадських організацій. Ніби зверху йшов дозвіл. Але нижче залишалися КДБ, партапарат, міліція, які не хотіли ніяких змін, вони відстоювали все старе і чинили опір.

Поступово підключалося більше людей. Комуністів майже не було.

Хтось обережно ставився до того, що відбувається, бо це недисциплінованість. Тому був великий опір. Боротьба за демократизацію була реальною політичною боротьбою, а не дискусією, бо міліція хапала людей, вивозила з Києва, за місто. Людей часом з роботи виганяли, скасовували чергу на квартири.

Михайло Кукін: Спочатку ви хотіли, щоб акт називався законом?

Левко Лук’яненко: Це вже методика моєї творчості. Коли доводиться розглядати складну проблему, я беру від зворотного, від неприпустимого, щоб звузити міркування. Тому, коли я поклав папір на стіл, обговорив з Сандуляком, лікарем, який був депутатом СРСР. Я його знаю як патріотичну, дуже порядну людину, яка любила людей і Україну. Ми були схожі за характером, тому я його запросив. Спочатку я з ним обговорив, як ми будемо писати документ, як ми будемо творити.

Я сказав, що ми маємо створити найкоротший документ. Бо почнемо обговорювати, почнуться дискусії, відкладуть на завтра. Страх у комуністів пройде, і нас «завалять».

Я дістав зошит із течки і почав писати. «Закон» закреслив, бо це нормативний акт багаторазової дії. Далі я написав «універсал», це політичний термін Гетьманщини, УНР, петлюрівщини. Я зрозумів, що це викличе дискусію. Тоді Сандуляк запропонував акт.

Михайло Кукін: Як вийшло, що з трибуни не ви його проголошували?

Левко Лук’яненко: Я сидів посередині івано-франківської депутації. Вона була розташована в кінці зали. А Яворівський був близько біля трибуни, поруч з проходом. Коли Кравчук запропонував прочитати, встав я і Яворівський. Я не можу пройти, а Яворівський піднявся. Кравчук подивився на нас і запросив Яворівського. Багато депутатів помітили, що Яворівський ніби «вискочка». Мені трошки зашкребло, але я завжди стояв на позиції, що головне — справа, а авторство — другорядна річ.

Коли він зачитав, то комуністи попросили перерву, щоб могли обговорити. Кравчук проголосив перерву. Вони піднялися і пішли вниз в іншу залу. Там комуністи обговорювали, чи голосувати за незалежність. Це ніби їхні закриті збори, але вони нам переказали всю дискусію.

Михайло Кукін: Я читав в одному з ваших інтерв’ю, що ви погодилися на Яворівського, бо комуністи комуністу краще повірять.

Левко Лук’яненко: Правильно. Це пояснення з’явилося не одразу. Якщо воно не придумане, то свідчить про великий розум Кравчука. Він вів засідання ВР. Він мені особисто не казав, але нібито пояснення було таким: Лук’яненко — націоналіст, двічі судимий, рецидивіст: комуністи ловили націоналістів, садили в тюрми, вони дивляться на націоналіста Лук’яненка, як на ворога, а Яворівський — людина, близька до більшості; якщо Лук’яненко читатиме, то багато комуністів можуть не проголосувати, а на Яворівського будуть дивитися як на свою людину, швидше набереться конституційна більшість. Коли я почув це пояснення, був дуже радий, що така думка прийшла Кравчуку.

Анастасія Багаліка: Як воно все відбувалося далі? По ним було видно, що вони готові голосувати?

Левко Лук’яненко: Так. Вони піднялися звідти з веселим настроєм. Вони сіли і проголосували. Здається, 346 голосів, тобто абсолютною конституційною більшістю цей акт було схвалено. Всі ми підхопилися, і наші з франківської депутації, почали обіймати і вітати один одного.

Я зрозумів, що це найщасливіший день у моєму житті. Якби я більше нічого не зробив би у житті, вже варто було жити на землі.

Анастасія Багаліка: Я знайшла фотографію, де вас гойдають на руках під будівлею ВР. Це в той день було?

Левко Лук’яненко: Так. Проголосувавши, ми вийшли на сходи до народу. Там були десятки тисяч людей. Там мене підхопили на руки.

Михайло Кукін: Тарас Чорновіл в нашому ефірі висловив думку, що саме комуністи перехопили ініціативу, тому з незалежністю не прийшла демократія, а комуністи залишилися при владі. Як ви до цього ставитесь?

Левко Лук’яненко: Що є фактами? Рік перед цим, 16 липня, ВР ухвалила програму будівництва незалежної України під назвою Декларація про державний суверенітет України. Ця програма так само була схвалена більшістю. Без комуністів процес не пішов би. Чому вони проголосували? Тому що процес демократизації всього Радянського Союзу до 91-го року набув широкого розмаху.

Демократія стала відчутною. Народ трохи ожив.

З 15 травня 1990 року, коли вперше зайшли до зали, ми взялися виховувати комуністів. Від Гельсінської спілки ми створили групу «За незалежність». Спочатку було 23 людини, потім 28. Ми виховували комуністів всюди: з трибуни, в коридорі, в туалеті, в буфеті. Після роботи їхали в готелі і продовжували виховувати їх. У комуністів тоді не було свого бізнесу, своїх інтересів. В дискусії вони були чесні, бо історична правда була на нашому боці. За два місяці ми їх так переагітували, що вони 16 липня проголосували за програму будівництва незалежної України. Звичайно, рух до демократії був широкий і позитивний.

А в Росії Єльцин проголосив декларацію про державний суверенітет РФ. Українські комуністи звикли бігти за московським возом, то вони біжать і за московськими саньми. Вони собі зрозуміли, що можуть проголосувати за Україну. Це був значний чинник. Наша з ними дискусія наблизила їх до розуміння, що Україна має бути самостійною державою.

Ми не проґавили час. 23-го числа 3-4 депутати пропонували проекти законів для розширення суверенітету, які розгублені комуністи могли проголосувати. Тоді я піднявся і сказав, що треба проголосити Україну незалежною державою, відтоді України буде творити своє законодавство. Якби я цього не запропонував би, то ВР ухвалила закони УРСР.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.