Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Чорнобиль — парк радянського періоду: Мирослав Слабошпицький про фільм «Люксембург»

04 січня 2016 - 18:11 753
Facebook Twitter Google+
Режисер Мирослав Слабошпицький розповідає про свій новий фільм «Люксембург», зйомки якого от-от почнуться

«Ми вступаємо в зйомки. Фільм присвячений життю людей в Чорнобильській зоні. Це організм, де працює 5 тисяч людей: водії, ДАІ, СБУ… Ніхто з них там не живе — це «вахтовий посьолок». Для мене це була міні-модель країни», — розповідає режисер.

Мирослав Слабошпицький говорить про Чорнобиль як візуальний ряд: «Перше враження від Чорнобиля 1996 року — це величезний арт-об’єкт. Тоді владі було не до того, ніхто не бачив у тому арт-об’єкт, бо влада була гранично безкультурна. Це був парк радянського періоду. Але місто розсипається, цих артефактів більше не залишилося». Чому фільм про Чорнобиль називається «Люксембург»? «Фільм називається «Люксембург», бо на інструктажі при в’їзді в Чорнобильську зону говорять, що Чорнобильська зона за розміром території дорівнює території Люксембурга», — пояснює режисер. Окрім іноземного фінансування, фільм «Люксембург» отримав 10 мільйонів гривень — державного.

Мирослав Слабошпицький: Це фільм про життя в Чорнобильський зоні. Це організм, там працює близько 5 тисяч людей. Це така держава в державі. Це «вахтовий посьолок». Там люди працюють 2 тижні, потім їдуть додому, на їх місце заїжджають інші. Там в довколишніх селах є проблеми з роботою, а тут люди отримують якусь зарплатню, роботу.

Для мене це була міні-модель країни. Для мене перші враження від Чорнобильської зони пов’язані з 1996 роком. Я був тоді репортером, тоді він мене потряс як якийсь фантастичний арт-об’єкт. Тоді було якось не до того владі, та і влада практично весь час була безкультурна, ніхто не бачив в цьому арт-об’єкт, бачили місце, яке можна розрізати на металолом.

Ірина Славінська: А також полювання, рибалка…

Мирослав Слабошпицький: Так, але це заборонено офіційно. Але це може не так страшно. А от руйнування об’єкту… Це був такий парк радянського періоду. В місці Чорнобилі є пам’ятник Леніну до цього періоду.

Ірина Славінська: Але очевидно, якщо ми говоримо про модель країни, інші артефакти: стосунків, зв’язків між людьми, вони не тільки залишаються, але, напевно, змінюються… Все ж таки це дуже особлива територія.

Мирослав Слабошпицький: Так, звичайно, ви приїжджаєте, там є КПП, люди з автоматами, колючий дріт.

Фільм називається «Люксембург», тому що, коли ви приїжджаєте, вам проводять інструктаж з безпеки і кажуть, о територія Чорнобильської зони дорівнює території Люксембургу. У зв’язку з цим були кумедні ситуації. Коли ми представляли фільм на в Роттердамі, ще ніхто про проект не знав нічого, і раптом з’явився «Люксембург». До нас записалися всі люксембургські продюсери, які були.

Тетяна Трощинська: Як вам вдалося отримати 10 мільйонів від Держкіно?

Мирослав Слабошпицький: Нам дали гроші і Норвегія, і голландці, і французи. А фонди всі працюють для однієї мети: щоб потім на Канському фестивалі було написано, що фільм такого фонду на фестивалі. Якщо така табличка є, значить фонд працював не даремно.

Що стосується Держкіно, то ситуація трохи інша. Влада дуже довго декларувала історію про те, що у нас все відбулося, тому що люди дивилися російське телебачення, але при цьому якось не дуже реагувало на заповнення власним продуктом.

Але телебачення і кіно це трохи різне. По-перше, різна аудиторія. По-друге, наприклад, ви збираєте фінансування, на яке знімаєте фільм, далі продаєте фільм в різні країни, і ви не знаєте, зберете ви 100 гривень, чи 50 гривень, чи підуть люди в кінотеатри…

А телебачення — це просто. Є рекламний слот на каналі, він коштує Х грошей і менеджер телеканалу вирішує, що вставити між рекламою тампаксу і памперсу, чим заповнити проміжок.

Ірина Славінська: Не можна не зауважити, що Чорнобиль як тема — це щось достатньо експортне. Це пізнаване слово, це відома подія. Не так легко в контексті існування великої кількості публікацій про Чорнобиль говорити про це як щось свіже. Як говорити про Чорнобиль з європейцями у наявному контексті?

Мирослав Слабошпицький: Насправді є 7 ігрових фільмів про Чорнобиль. Якщо рахувати репортажі, документальні — це якась цифра, що зашкалює. Чорнобиль періодично фігурує в «Трансформерах», або є фільм «Чорнобильський щоденник». Я недавно контактував з людьми, що його робили. Є «Земля забуття».

Ірина Славінська: Чи можна чекати якихось несподіваних формальних підходів, як це було у фільмах «Плем’я» і «Ядерні відходи»?

Мирослав Слабошпицький: Власне фільми для того робляться, щоб кинути якийсь виклик собі. Інакше було б сумно, і ми робили б якісь мелодрами для того, щоб вставити між двома слотами. Тому в цьому розумінні так.

Я не хочу зараз переповідати фільм, який ми ще не зняли. По-перше, це може змінитися, а по-друге, я все розкажу — хто прийде на це дивитися. Там є цікаві історії. Головне — якийсь погляд власний на цю історію.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.