Слухати

Чи пам’ятає держава про медичні права іноземців? / Програми на Громадському радіо
Громадське радіо / Скачати зображення

Чи пам’ятає держава про медичні права іноземців?

25 листопада 2017 - 16:42
Facebook Twitter Google+
Іноземці, що тимчасово проживають в Україні, та шукачі притулку позбавлені права на безоплатну екстрену медичну допомогу

Так говорять експерти, зокрема, наші гості —  Наталя Маркочева, членкиня Комітету з медичного и фармацевтичного праву и біоетики Національної Асоціації адвокатів України, представниця громадської організації «Десяте квітня», Олена Турчин радниця з питань довгострокових рішень Управління Верховного комісара у справах біженців ООН та Наталія Гуржій, яка представляє Благодійний фонд «Рокада».  

Лариса Денисенко: З чим наразі стикаються люди, які тимчасово проживають в Україні або шукають притулку, в плані медичного права, отримання невідкладної медичної допомоги?

Олена Турчин: Для початку, я думаю, що слід пояснити, хто такі біженці та шукачі притулку. Згідно Конвенції про біженців 1951 року, біженцем визнається особа, яка знаходиться поза межами своєї держави через добре обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через расу, релігію, приналежність певної соціальної чи політичної групи. Шукачі притулку – це люди, які очікують рішення щодо своєї заяви на статус біженця у тій країні, де вони шукають міжнародного захисту.

Україна, підписавши цю Конвенцію, взяла на себе певні зобов’язання. Зараз ми говоримо про реформи в області медицини, і дуже занепокоєні тим, що найуразливіша категорія осіб, якими опікується Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, а саме – шукачі притулку, можуть опинитися у дуже складній ситуації. Чинним законодавством для шукачів притулку передбачена безоплатна екстрена медична допомога, а також шукачі притулку мають право на безоплатне медичне обстеження.  

Лариса Денисенко: Будь-яка медична установа в Україні має надавати ці послуги?

Наталя Маркочева: На сегодняшний момент такую медицинскую помощь обязано предоставить любое медицинское учреждение, в которое они обратились.  

Лариса Денисенко: Що робити, якщо людина потребує госпіталізації, а в неї немає відповідно паспортних даних?

Наталя Маркочева: Сегодня возникают такие проблемы, и связано это с правовой грамотностью медицинских сотрудников, они не совсем различают статус беженца и тех лиц, у которых есть справка о том, что они обратились к этому государству за защитой. На прошлой неделе мы проводили семинар специально для лечебных учреждений, где мы рассказывали, какие документы подтверждают право беженцев на получение медицинской помощи. Кроме этого, мы рассказывали о действующем законодательстве и о том, как должны вести себя в той или иной ситуации медицинские сотрудники. И медицинские сотрудники с огромным удовольствием приходят на такие семинары.

Наталя Гуржій: В Києві проживає приблизно половина біженців і шукачів притулку, які є в Україні, і, як і всі люди, вони іноді хворіють. Ми працюємо в цій сфері вже з 2003-го року, за цей час змінювалося і законодавство, і ставлення медичних працівників до іноземців взагалі, але за цей час ми добре натренували в Києві велику кількість персоналу. Багато головних лікарів вже знають про ці статуси або телефонують нам, якщо є якісь проблеми.

Але все ж таки є лікарі, які недобросовісно виконують свої обов’язки, не дуже хочуть надавати першу медичну допомогу і чекають, поки їм за це заплатять. Тоді вступають в дію наші юристи, які нагадують про законодавство, про обов’язок лікаря, таким чином захищаючи права шукачів притулку.

Олена Турчин: Ми, насправді, говоримо про дуже маленьку категорію  людей. Всього зараз в Україні близько 5 тисяч шукачів притулку і близько 3 тисяч людей, яким було надано статус біженця. Для них не передбачено ніякої соціальної допомоги. І офіційне працевлаштування є практично неможливим. Тому, не виключаючи таку категорію, як шукачі захисту, із тих медичних гарантій, які передбачені чинним законодавством, ми хоча б якось намагаємося сприяти людям у їхніх намаганнях інтегруватися у суспільстві.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців має доволі велику медичну програму, де ми надаємо підтримку найуразливішим категоріям. Це мами-одиначки та люди з хронічними захворюваннями серед шукачів притулку. Ми надаємо їм медичну підтримку. Але наші програми тимчасові. Тобто держава має думати на перспективу, і якщо ми не говоримо про соціальне забезпечення цих людей, ми повинні законодавчо піклуватися про те, щоб в людей були збережені їхні базові права.

В Україні існує план інтеграції біженців до 2020-го року, але, на жаль, він не підкріплений ніякими конкретними програмами.  

Лариса Денисенко: Ви працюєте з медичним працівниками, і це справедливо. А чи працюєте ви з людьми, які потребують цієї медичної допомоги?

Олена Турчин: Так, наприклад, цього року в березні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців проводило дуже велику спільну оцінку потреб серед внутрішньо переміщених осіб, а також серед біженців та шукачів притулку. І ми зібрали біля 170 фокус-груп, і ця інформаційна допомога була визначена як одна із потреб цими категоріями людей. Відповідно, на наступний рік в нас передбачено дуже багато програм, які направлені на інтеграцію. А важливий чинник інтеграції – це обізнаність щодо своїх прав та обов’язків. Тому так, ми багато працюємо з громадами біженців, які об’єднується за різними факторами.

Наталя Гуржій: Я хочу додати, що людина, яка нещодавно потрапила в Україну, звернулася за захистом, ще не розуміє традицій, не має в Україні ніякого державного курсу ані мови, ані громадських прав, і це все виконується через УВКБ ООН і державних партнерів. Тобто це ми пояснюємо, як в країні, жити, які тут правила, які традиції, як користуватися медичними послугами. Але є ще ж проблема мови і перекладачів.

Лариса Денисенко: Чекайте, взагалі не існує державних програм, які були би скеровані на те, щоб давати якусь вводну людям, які тут думають залишитися?

Наталя Гуржій: Їх взагалі не існує, навіть теоретично написаних. Є тільки програма «Курс української мови», який затверджений МОНом, але самих курсів, як таких досі не існує. І замість держави, як завжди, ці функції виконують недержавні організації. І ми все чекаємо, коли держава зрозуміє, що має взяти це зобов’язання на себе.

Олена Турчин: Варто зазначити, що в Україні існує план інтеграції біженців до 2020-го року, але, на жаль, він не підкріплений ніякими конкретними програмами.  

Наталя Маркочева: 19 октября 2017-го года Верховная Рада Украины проголосовала за Закон Украины «О государственных финансовых гарантиях медицинского обслуживания населения». Пока этот закон ждет подписи президента, сохраняется очень напряженное состояние в обществе, потому что люди не понимают, как себя вести, что для них будет платно, что – бесплатно, куда идти, кто такой семейный врач, как быть с узкими специалистами. Беженцы и лица без гражданства, которые постоянно проживают на территории Украины, пользуются равными правами на ряду с другими гражданами. Но на сегодня есть проблема с иностранцами и лицами без гражданства, которые проживают временно на территории Украины, сюда относятся и искателями убежища. Данный законопроект говорит о том, что им предоставляется только экстренная помощь за счет государства, но тут сразу же государство обозначает, что после оказания такой медицинской помощи лицо обязано компенсировать государству в полном объеме стоимость предоставленной экстренной медицинской помощи.

Лариса Денисенко: Це дуже цікаве ставлення до поняття «безоплатна допомога». З медичним обстеженням така ж схема?

Наталя Маркочева: Нет, по поводу медицинского обследования вообще ничего не говорится. Я думаю, что в первую очередь, должно переживать государство, потому что медицинское обследование проводится с целью обнаружения каких-то инфекционных заболеваний, которые угрожают нашему населению. Поэтому в интересах государства – провести своевременное медицинское обследование и оказать надлежащую медицинскую помощь, чтобы выявленное инфекционное заболевание не распространялось.

Мы направим в ближайшее время обращение в Министерство охраны здоровья,  в Миграционную службу, Уполномоченному по правам человека, поскольку нам не совсем понятно, почему такие дискриминационные положения есть в данном законе. Хочу отметить, что, согласно статье 22 Конституции Украины, при принятии новых законов, не могут сужаться те права, которые существуют на сегодняшний момент.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.