Слухати

Чи побільшає соціального житла, якщо повернути «Укрвійськбуд»?

05 грудня 2016 - 19:26 129
Facebook Twitter Google+
За словами заступника директора підприємства «Укрвійськбуду», в кінці 90-х років це підприємство було штучно збанкрутовано, і передано в приватні руки, де було поділено між мілкими власниками

Про перспективи повернення цього підприємства в державну власність поговоримо із самим заступником директора «Укрвійськбуду» Владленом Дегнисюком та народним депутатом, членом комітету з національної безпеки Тарасом Пастухом.

Андрій Куликов: Що відбувається з вашим підприємством, яким ви не керуєте, але є його директором?

Владлен Денисюк: Підприємство було створено у 1998 році як підприємство, яке мало цілісний майновий комплекс для будівництва житла військових та членів їх сімей.

Андрій Кукін: Яка в нього була проектна потужність?

Владлен Денисюк: Біля 150 000 квадратних метрів житла в рік. Тобто це 3 000 квартир в рік.

Підприємство мало повний цикл по виробництву, починаючи від панельного перекриття, закінчуючи будівництвом промисловими об’єктам. На підприємстві працювало біля 900 чоловік.

Воно працювало досить успішно, допоки не прийшла певна група людей, яка, починаючи з 2000-ого по 2007-ий рік здійснювали, на мою думку, незаконні дії.

І шляхом цих дій було вкрадено завод по виробництву залізобетонних виробів. А цей завод розташований на території Києва, займає більше 20Га землі, там є залізнична колія, водонапірні вежі, тобто повний цикл під виробництво.

Михайло Кукін: Саме тому ви вважаєте, що це ласий шматок?

Владлен Денисюк: Безумовно, за оцінками експертів там тільки земля коштує біля 50 мільйонів доларів.

Андрій Куликов: До чого тоді директор, заступник? Вони нічим там не керують?

Владлен Денисюк: Керівництво, яке на той час керувало заводом, через фіктивне банкрутство почали виводити активи з підприємства. І потім в майбутньому самі стали власниками цього майна, яке було виведено.

Андрій Куликов: На кого зараз працює залізобетонний завод?

Владлен Денисюк: На групу осіб, якими керують пан Коробкін — колишній керівник підприємства та пан Дубов — колишній фінансовий директор.

Андрій Куликов: Яка вага вашої посади як заступника директор та інших людей, які працюють в команді? Це надія на те, що держава все ж таки відновить контроль?

Владлен Денисюк: Так, наше завдання — повернути завод, відновити його роботу, а також забезпечити робочими спеціальностями близько 500 ветеранів АТО.

Андрій Куликов: Пане Тарасе, ваша думка про цю ситуацію?

Тарас Пастух: До кінця 90-х було багато стройбатів, де руками солдатів будувалося житло для наших військових. І цей залізобетонний завод був у власності Міністерства оборони, яке займалося, власне, виготовленням продукції для будівництва. А далі армія реалізовувала ті вироби для будівництва.

Коли стройбати відійшли в історію, тоді з’явився задум такої структури як «Укрвійськбуд» для того, щоб вона виконувала з одного боку державні замовлення, а з іншого боку могла залучати приватні кошти, інвесторів. Тобто цей задум був правильний.

Далі «Укрвійськбуду» був переданий цей завод, і «Укрвійськбуд» не мав права вчиняти з ним будь-які дії. Тому з’явилися схеми. Курівники свідомо заводили підприємства до банкрутства, після того з’являлися керуючи, які входили в зговір з тими ж самими керівниками. І рано чи пізно вони всі ставали успішними власниками або в цілому підприємства, або його окремих складових. Така доля спіткала і «Укрвійськбуд».

Є ще й друга проблема — підприємство будувало. І свого часу залучило до себе велику кількість людей, які співфінансували це будівництво, і велика кількість об’єктів зараз не здано в експлуатацію.

Михайло Кукін: Ви говорите, що підприємство працює ефективно, в нього є самопроголошені керівники, але є й ті керівники, які представляють інтереси держави. И намагаєтесь якимось чином з чином контактувати?

Владлен Денисюк: Після виведення заводу та інших майнових активів, підприємство було покладено фактично на коліна. І це підприємство зараз знаходиться в дуже важкому фінансовому стані. Відкриті виконавчі провадженні, є борги, зобов’язання тощо.

На сьогоднішній день йдеться про відновлення будівництва, яке не завершено ще з 2007 року. Ми маємо недобудови в Житомирі і Борисполі. Люди внесли кошти, але до сих пір не отримали житла через те, що ті керівники вивели активи.

Михайло Кукін: І всі ці активи належать іншим підприємствам, я так розумію?

Тарас Пастух: Так, і саме вони зараз працюють успішно, а не «Укрвійськбуд».

Владлен Денисюк: Тобто застосована схема, де підприємства були виведені кількома пакетами на різні фірми, а далі ці фірми почали дробитися шляхом надання окремих площ в оренду. І якщо прослідкувати схему власників цих площ, то це люди, які мали якесь відношення до керівництва «Укрвійськбуд», або прокурорами, які розслідували кримінальні справи щодо збанкрутування цього підприємства.

Михайло Кукін: В одному зі своїх інтерв’ю Владлен говорить, що, якщо «Укрвійськбуд» було б повернено, то соціально житла стало б вдвічі більше. Йдеться про ще якісь додаткові інвестиції або державні гроші? Хтось же має заплатити за соціальне житло для військових?

Владлен Денисюк: Чому вдвічі більше? Тому що воно вдвічі дешевше. Враховуючи, що будівельники зводять панельні будинки за 8-9 тисяч за метр квадратний, то Міністерство оборони може за ці кошти закупити вдвічі більше квартир.

Тарас Пастух: Ми можемо здійснити модернізацію заводу, що дозволяє на меншій площі виробляти и продукцію. І це дасть можливість певну частину землі підприємства віддати під будівництво для ветеранів.

Андрій Куликов: Чи довго триває судова тягонина, як скоро ви чекаєте на розгляд справи?

Владлен Денисюк: Ми ще не приступили в судовому засідання до розгляду справи по суті. Останнє засідання 29 листопада закінчилася нічим, тому що засідання перенесено через хворобу головуючого судді. Тобто за півтора року справа навіть не почалась розглядатися, і в цьому я бачу певну упередженість.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.