Слухати

День Валентина: проти насильства

14 лютого 2017 - 18:45 110
Facebook Twitter Google+
Громадськість вимагає прийняти Стамбульську конвенцію як альтернативу квітам на День Святого Валентина, таким чином зробивши гідний подарунок жінкам та іншим жертвам домашнього насильства

У зв’язку з цим відбулася акція «Стамбульська конвенція замість подарунка на Valentine’s Day», яку організували Центр інформації про права людини та Amnesty International в Україні.
Присвячена вона тому, що Верховна Рада зволікає з ратифікацією Стамбульської конвенції.

Стамбульська конвенція прописує певні положення, які пов’язані з моніторингом ситуації та статистикою. Вона акцентує увагу на тому, як важливо запобігати домашньому насильству та прописує механізми боротьби з домашнім насильством. Також конвенція звертає увагу на покарання винних та кривдників, на ефективному розслідуванні подібних випадків.

Про це поговоримо з правозахисницями Іриною Виртосу та Марією Гур’євою.

Ірина Виртосу: Ми сьогодні були під стінами Комітету Верховної Ради для того, щоб вкотре заявити про цей важливий документ. Ми розуміємо, що ратифікація такого цього документу — це не справа одного дня, але ми хочемо звернути увагу, що і зволікати не варто.

Ірина Славінська: Наскільки нова ця конвенція, і чи тільки одна Україна її не ратифікувала?

Марія Гур’єва: Стамбульська конвенція була відкрита для ратифікації в 2011-му році, і Україна є однією з підписанток цієї конвенції. Але чомусь до сьогодні не зроблено жодних кроків до її ратифікації, хоча її ратифікували вже близько 16 країн.

Ратифікація цього документу є одним з важливих фактів з євроінтеграції України. Тобто це не просто важливо для того, щоб захистити жертв домашнього насильства, це також необхідний жест на міжнародній арені.

 

 

Ірина Виртосу: Я хочу додати, що Україна є співавторкою цієї конвенції, щоб уникнути маніпуляцій, коли говорять, що нам насаджують якісь інші, не наші цінності. І Україна підписалась під кожним словом цієї конвенції. Але чому наші представники не хочуть її ратифікувати — дуже велике питання.

Коли ми зверталися до Національної поліції, нам надійшли цифри, що у 2016-му році зафіксовано понад 127 тисяч звернень від жінок, чоловіків, дітей. Однак з цих 127 тисяч тільки 4% дійшло до суду у вигляді справ. Понад 80 тисяч заяв закінчуються адміністративними протоколами, і в першу чергу тому, що в законодавстві відсутній зрозумілий механізм, як потерпіла людина має отримати допомогу, а кривдник — зазнати відповідне покарання.

 І дуже важливо те, що кривдник після злочину не ізолюється від родини. Поліція склала протокол і пішла, а постраждалий залишається на одинці з кривдником, і насилля продовжується. Та й для постраждалих дуже мало притулків, і особливо великі проблеми з прийняттям у такі притулки у жінок з дітьми.

А Стамбульська конвенція — це як раз спроба системно вирішити проблему.

Лариса Денисенко: Чи ви побачили сьогодні розуміння з боку депутатів та депутаток? Чи хтось вийшов до вас?

Ірина Виртосу: До нас ніхто не вийшов, та ми не мали ілюзій, що до нас хтось вийде. Адже ми зібрали понад 30 активістів та понад 20 журналістів, і я уявляю того одного депутата, який би вийшов і почав би пояснювати, чому не ратифікована Стамбульська конвенція.

Однак 16-го лютого в комітетах Верховної Ради буде розглядатися законопроект про запобігання домашньому насильству, ми вже записались і прийдемо туди послухати, як наші народні обранці це будуть обговорювати.

Лариса Денисенко: Чому це питання стопориться?

Ірина Виртосу: Насправді, якщо звернутися до цифр, ми бачимо, що люди не готові терпіти насильство. Але в нас немає механізмів захисту. Незрозуміло, до кого звертатися — до поліції? До соціальних служб? Тікати до мами? Тобто немає отої системної інформаційної кампанії про те, що це є злочин. Потрібні сигнали з держави, що потрібно криміналізувати ці злочини.

І коли держава скаже, що визнає це як проблему, тоді однозначно запрацюють ці механізми. Зараз все йде до того, що держава не втручається, вважаючи це особистою справою.

Важливо зазначити, що насильство стосується не тільки уразливих категорій, а тих самих дружин, подруг, партнерок народних депутатів. Чи знають вони, що інколи вони перебувають під тим психологічним тиском? Домашнє насильство охоплює різні категорії достатку і статусів, воно стосується всіх людей в Україні.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.