Слухати

Держава почала помічати добровольців, — глава соцслужби ДУК «Правий сектор»

26 січня 2017 - 00:20 57
Facebook Twitter Google+
З якими проблемами зіштовхуються добровольці після повернення із зони АТО? Наскільки успішно їм допомагає держава? З якими питаннями вони звертаються до волонтерів?

Про те, яку допомогу добровольцям, що повернулися із зони АТО, надає служба соціального захисту ДУК-УДА (Добровольчий український корпус — Українська добровольча Армія), розповість керівник цієї служби Анна Демиденко.

Ілона Довгань: Чим ви займаєтесь? Ви допомагаєте тим, хто повернувся із зони АТО, а також родинам загиблих. В чому саме полягає ваша допомога?

Анна Демиденко: На початку війни дуже багато моїх знайомих пішли на фронт. У 2014 році почались перші серйозні втрати. Ми зрозуміли, що потрібно збирати дані. Тоді добровольці боялися, що можуть здати інформацію про їхні родини. Але цим людям потрібно було допомагати. Я почала фіксувати цю інформацію. Пізніше ми звернулися до командування. Я ініціювала створення цієї служби. Вже у 2015 році ми почали офіційно відстоювати права добровольців та їх родин, а також взаємодіяти з державними органами. За цей час в лавах Українського добровольчого корпусу було 36 загиблих.

Сергій Стуканов: Це інформація станом на тепер чи на 2015 рік?

Анна Демиденко: У 2014 року втрати складали 36 осіб. Було зрозуміло, що держава ніяк не врегулювала це питання на законодавчому рівні. Якщо бійці ЗСУ чи Нацгвардії вже мали якісь гарантії, то для добровольців це було недоступно.

Ілона Довгань: Якою є ситуація зараз?

Анна Демиденко: Зараз ситуація змінилась на краще. З 2015 року ми маємо зміни до закону та постанови, які регулюють надання статусу «інвалід війни» і статусу «член родини загиблого».

Ілона Довгань: Але ваша організація продовжує існувати. Очевидно, є проблеми, які не вирішує держава. Чим ви займаєтесь?

Анна Демиденко: Зміни були прийняті, але вони не працювали. Тобто той перелік документів, які мала подати родина чи боєць, було практично нереально зібрати.

Сергій Стуканов: Чому? Про які документи йдеться?

Анна Демиденко: Серед необхідних документів — клопотання командира, а також 2 свідка поранення або загибелі бійця, але свідки повинні мати офіційний статус. 2 Героя України давали свідчення для наших бійців. Один з них у свідченнях, у графі «причина цієї події», написав «вторгнення військ Російської Федерації».

Ілона Довгань: Які проблеми зараз постають перед вами?

Анна Демиденко: Перша проблема — збір документів. Якщо по загиблим у нас вже більш-менш налагоджений процес, то по інвалідам питання було закрито тільки в кінці року. Постанова, яка регулювала надання їм статусу, не працювала. Там був документ — МСЕК, в якому зазначається причина поранення. Нашим добровольцям писали, що це цивільна група інвалідності, бо для них не було військово-лікарської комісії. В кінці року ухвалили ще одну постанову і зараз документи, які приносять поранені добровольці, дають можливість отримати статус.

Ілона Довгань: Чим ви можете допомогти добровольцям?

Анна Демиденко: Ми збираємо пакет документів. Тобто ми шукаємо свідків, подаємо документи у відповідні органи і супроводжуємо бійців на всіх рівнях. Дуже складна ситуація з обласними медично-соціальними комісіями і органами соцзахисту. Вони не сприймають інформацію зверху. Доводиться пояснювати все в телефонному режимі і навіть диктувати, як писати заяву. Ми надсилаємо бійцям дуже детальні інструкції, які також можна знайти на нашій сторінці в Фейсбуці.

Ілона Довгань: Ви якось співпрацюєте з державними структурами? Вони йдуть вам назустріч?

Анна Демиденко: Так. Ми співпрацюємо з Мінсоцполітики, Державною службою у справах ветеранів і Антитерористичним центром при СБУ. Дійсно, є чиновники, які виконують свої обов’язки. Вони справді хочуть допомогти, тому зацікавлені в тому, щоб все працювало. Ми зіштовхуємося з проблемами на обласному рівні — в маленьких містечках, де невмотивовані чиновники починають шукати якісь відмовки.

Сергій Стуканов: Йдеться про департаменти соцзахисту?

Анна Демиденко: Про управління соцзахисту і медично-соціальні комісії в різних областях.

Сергій Стуканов: Скільки бійців і родин загиблих бійців перебувають під вашою опікою?

Анна Демиденко: Наразі ми маємо 63 загиблих добровольця. Це загальна кількість втрат по Українському добровольчому корпусу та Українській добровольчій армії за 3 роки війни. Ми маємо 56 родин, які можуть оформити цей статус. Інші бійці або не мали родин, які мають на це право, або були іноземцями.

Сергій Стуканов: Ви сказали «можуть». Це значить, що жодного фактичного статусу ще не отримано?

Анна Демиденко: Ні. 31 родина вже отримала компенсацію від держави у розмірі 609 тис. Інші родини або завершили оформлення, або в процесі завершення. У нас 10 родин ще не подали документи. Це останні втрати за 2016 рік. З поранених у нас 62 бійця, які отримали важкі поранення, що призвели до отримання групи інвалідності.

Ілона Довгань: Скільком ви допомогли?

Анна Демиденко: Ми допомагаємо всім. В основному ми допомагаємо з документами. Крім того, ми шукаємо варіанти реабілітації. Родини ми забезпечуємо необхідними речами. Діти їздять відпочивати у різні табори.

Ілона Довгань: Наскільки держава вдячна добровольцям, які захищають її?

Анна Демиденко: Я б не сказала, що це вдячність. Держава почала помічати цих людей. Якщо по загиблим і пораненим є законодавчі акти, то живі і здорові залишилися ні з чим. Їх не визнають. Тільки зараз з’явилася ініціатива визнання і прирівнювання всіх ветеранів війни на обласному рівні.

Сергій Стуканов: Це означає, що ініціатива виникла в окремих областях. Можете їх назвати?

Анна Демиденко: Так. Найпершими були Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Донецька (місто Маріуполь) і Дніпропетровська області. Загалом це близько 13 областей.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.