Слухати

"Громадське радіо" / Скачати зображення

«Дякую Вам за сина!». Бійцю батальйону «Миротворець» потрібна допомога

31 грудня 2015 - 08:20 708
Facebook Twitter Google+

Гості

27 липня, підриву машини на фугасі боець батальону «Миротворець» Сергій Кушнір впав у кому, в якій перебував 40 днів. Про стан бійця розповіла його мама

Зоя Кушнир: Серьожа — професійний міліціонер. Він закінчив Академію внутрішніх справ України в Києві. Проходив службу в батальйоні «Миротворець» майже другий рік. І це сталося в місті Дзерджинськ. Вони стояли на блокпосту. Мимо них проїхала – це без десяти година 27 квітня було – легкова машина. Так, як він такий відчайдушний, він бігом зі своїм колегою стрибнув в машину наздоганяти. І буквально через дві хвилини сталася отака біда. Так, як мені розказують і сослуживці його — очевидно вони підірвалися на фугасі. Потім його переправили в Краматорськ, потім вертольотом переправили в Мечникова в Дніпропетровськ. Дуже травма важка в нього – черепно-мозкова, багато переломів, тут на півсторінки його діагноз. Кров’ю весь стікав, як написано було в виписці – і з вух, і з рота, і рвані рани по всьому тілу, і переломи по всьому тілу.  По 1+1 Риженко коментував, його показували — стан надважкий. Робили все, що могли, щоб врятувати йому життя.

Андрей Куликов: А Риженко – это кто?

Зоя Кушнир: Головний лікар Мечникова. Його оперував Кирпа – прізвище нейрохірурга дніпропетровської лікарні. Він 40 діб пролежав у комі. Кома найважча – 3 степені. Але все-таки вони змогли його витягти. І коли він вже потрошку почав приходити, вони зняли штучну вентиляцію легенів. Через тиждень вже літаком переправили його на Київ. І, дякуючи людям, що допомагають йому, в Феофанію. І завдяки цьому він вижив. Бо якби по госпіталях – він міг би не вижити з тими всякими зараженнями крові, і запалення різні, і все було там.

Андрей Куликов: А откуда этот заголовок – «Немає грошей, немає лікування»?

Зоя Кушнір: Це так трапилося. Я нікуди не скаржилася. Там мене в військовому госпіталі підхопили волонтери, бо так ми де були — нам ніхто не допомагав і ніхто нас майже не знав. Тільки в Дніпропетровську: там теж турбувалися про цих хлопців. Волонтери і ліки, все вони забезпечували. І житло для батьків, які приїжджали – все волонтери робили. А тут ми перейшли з Феофанії в госпіталь МВС – на Лук’янівці центральний госпіталь – там три тижні пробули, але безрезультатно. Нам потрібна реабілітація, а там її немає, для цього нічого не пристосовано. А потім перевели в госпіталь Збройних сил. Так, як оце сказано, що безнадійний – нас поселили в паліативне відділення, це як хоспіс. І пов’язано не з тим, що він безнадійний, а з тим, що він сильно кричить. Він в звичайному відділенні буде сильно мішати таким людям, які ідуть на поправку, не буде їм спокою. Там було два чоловіки у відділенні – там один безнадійний, звичайно.

Андрей Куликов: Меня всегда поражает, что матери, когда говорят о своих детях в тяжелых ситуациях – они говорят «мы»: нас перевели, мы лежали и т.д. Зоя Максимовна Кушнир – мать бойца Сергея Кушнира – очень-очень волнуется. И это «мы» выражает то сопереживание, которое проходит мать. И все-таки — «Немає грошей, немає лікування».

Зоя Кушнір: Через що ми платили за лікування? Через те, що ми – друге відомство.

Ирина Славинская: В каком госпитале – в военном или МВД?

Зоя Кушнир: В МВС ми безплатно лікувались, а це – Міністерство збройних сил.

Ирина Славинская: То есть, в военном госпитале с Вас просили деньги?

Зоя Кушнир: Так, ми чемно розрахувалися по тих рахунках. Відгукнулись люди, які прочитали цю статтю і заплатили за нас гроші.

Ирина Славинская: Какая сумма нужна была?

Зоя Кушнир: Там за три тижні в нас пять тисяч гривень було.

Андрей Куликов: А что теперь?

Зоя Кушнир: Нас виписали позавчора. В понеділок нам сказали – готуйтеся, вас виписують. А хто прийняв це рішення? Керівництво. Ну раз керівництво прийняло таке рішення – що ж – їдем додому. Ми приїхали додому.

Андрей Куликов: А «додому» — это где?

Зоя Кушнир: На Троєщині ми живемо.

Андрей Куликов: И кто теперь обеспечивает уход за сыном?

Зоя Кушнир: Я і чоловік. Ми обоє на пенсії. І так будемо якось потрошку його витягувати. Ну, я хочу все-таки достукатися до всіх. Може, в яку клініку на реабілітацію. Є в Броварах – «Нодус» називається – там якраз ручки-ніжки їм розробляють. Він не безнадійний: він все розуміє, все пам’ятає, в мобільному телефоні все знає, на електронній машинці множить все. Вийшов з коми – він писав, він починав говорити – він слів з двадцяток вже говорив.

Андрей Куликов: Это было в госпитале?

Зоя Кушнир: В Феофанії. Він так гарно йшов на поправку, а потому ми переїхали на Лук’янівку, чогось йому стало погано. Ніжки перестали ставати – він вже й стояв, і на балкон виводили на свіже повітря. І він на одній ніжці стояв і придержувався, а потім — погано-погано і чогось ті колінця болять. І кричить він, і кричить, і кричить – дуже страшно кричить.

Ирина Славинская: А сейчас вас выписали и Сергей не ходит и не говорит?

Зоя Кушнир: Він і не ходить, і не говорить. В нього вся ліва сторона не працює. Йому неправильно зростили в Дніпропетровську руку, кістки. Через тиждень не провірили, не зробили знімки, як там. А в нього забій – не відкачали рідину. Рідина ця закостеніла і все, в нього не згинається ні лікоть, не згинається і нога. Відкрита в нього черепна коробка.

Андрей Куликов: Время от времени мы слышим, что людей, которых не могут излечить или помочь украинские врачи – везут за границу. Вам были такие предложения? Или, может быть, Вы сами пытались добиться такой помощи?

Зоя Кушнир: Нам волонтери порадили поперекладати на англійську мову всі діагнози його. Ми це вже зробили, знайшли людей, які переклали нам на англійську мову. Тепер будемо проситися, щоб через інтернет розповсюдити по зарубіжних клініках. Може хто відгукнеться, хто нас візьме до себе на лікування, на цю реабілітацію. Тут на Україні в нас єдина клініка в Броварах.

Андрей Куликов: Вы к ним уже обращались?

Зоя Кушнир: Так, подзвонила, записалась на чергу, на консультацію. Але там оплата – 80 тисяч гривень в місяць. Я їм сказала, що в мене син — учасник АТО, учасник бойових дій, питала чи є якісь пільги для цих хлопців. Вони так сказали: як вичитають Серьожіні діагнози, тоді будуть приймати рішення. Бо є в них і за повну плату, і за 50%, і безплатно. Відносно нас там вже будуть обговорювати. Поки черга на консультацію.

Андрей Куликов: А когда у вас консультація?

Зоя Кушнир: Сказали, вони за день передзвонять.

Ирина Славинская: А с Министерством внутренних дел вы связывались? Что вам там говорят?

Зоя Кушнир: Не зв’язувалась. Хочу в понеділок записатись на прийом до Міністра внутрішніх справ. Бо зі сторони його роботи нічого нам запропоновано не було.

Андрей Куликов: А каким образом Вам могут помочь те, кто слушает сейчас эту программу, или которые потом послушают ее на нашем сайте hromadskeradio.org?

Зоя Кушнир: Хто зв’язаний з медициною – в нас коліно, лікоть – це треба ламати, це треба оперувати. Ну і закривати черепну коробку. Через два місяці, як не буде в організмі вже інфекції, запальних процесів. Тиждень назад була пневмонія. З госпіталю переїхали – вже піймали пневмонію.

Андрей Куликов: Если кто-то услышал и захотел Вам помочь, как с Вами связаться?

Зоя Кушнир: м. Київ, вул. Бальзака 24, кв.2. Телефон: 097 892 94 68.

Ирина Славинская: Руководство самого батальона «Миротворец» как-то принимало участие, оказывало помощь?

Зоя Кушнир: Дзвонили мені. Андрій Григорович. Він був тоді зам командира батальйона. Те, що мені пропонували – першої необхідності все.

Андрей Куликов: Очевидно, в госпиталях вы встречали родственников, родителей, братьев, сестер других бойцов. У Вас есть с ними связь? Вы друг другу помогаете хотя бы советом, как вести себя в такой ситуации, как организовывать уход дома?

Зоя Кушнир: Таких немає, хто дома. Є в реанімації в Дніпропетровську — лежав хлопчик з Іванківського району теж Київської області. Але він в Збройних силах – 38 бригада білоцерківська. Теж він вже лежить тут 4 місяці, теж хлопчик дуже неважний. Мама – я заходила, провідувала їх – ну в теж нема нічого хорошого, їм теж треба десь їхати.

Ирина Славинская: Сколько времени находится уже дома Сергей?

Зоя Кушнир: Ми виписались з військового госпіталю, волонтери – дай Боже їм здоров’я, як вони переживають, допомагають. І організували транспорт, і допомогли в колясці погрузити його в машину, і допомогли згрузити, і завезли в квартиру.

Ирина Славинская: Волонтеры – какие-то определенные? Определенная группа?

Зоя Кушнир:  Їх багато при військовому госпіталі. Я з ними тут познайомилась, бо раніше в мене не було з ними зв’язку. І вони і ліками допомагають, і так, фізично. І ці люди, що по інтернету відгукнулись. Приходили до мене в госпіталь і гроші приносили. І мами, такі як я, і від колективів приходили люди, і прийшов один хлопчина – Максим його звати – дав номер телефону, він з Серьожею чи вчився, чи служив. Я йому передзвонила, а він каже: «Спасибо Вам за сына! Положил руку на голову своей 4-летней дочери и понимаю, что Ваш Сережа защищал и меня, и мою дочь. Я закрою Вам этот счет!». І він мені за п’ять хвилин перерахував 4 тисячі гривень.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.