Слухати

Джемілєв для кримських татар став символом повернення додому, — Кіпіані

01 листопада 2016 - 23:47 134
Facebook Twitter Google+
Фільм про Мустафу Джемілєва вперше показали в Києві під час кінофестивалю «Молодість»

У студії «Громадського радіо» говоримо з Вахтангом Кіпіані — автором інтерв’ю, які увійшли в документальну стрічку. 

Лариса Денисенко: Як побудовано концепт стрічки?

Вахтанг Кіпіані: Це режисерський фільм. Я, як журналіст, був задіяний в процесі зйомок лише в якості інтерв’юера. Я мусив поставити такі питання, щоб наші герої, які розуміються на кримськотатарській національній історії, розповіли, що про нього (Джемілєва — ред.) знають.

Лариса Денисенко: Цей відбір був на рівні режисерської роботи?

Вахтанг Кіпіані: Я запропонував людей, яких можна записати. Декого назвав сам Джемілєв. Не з усіма з них ми змогли побачитись. Проте нам вдалось записати понад 20 людей в Україні, окупованому Криму, Росії, Польщі і США.

Ірина Славінська: Цей фільм радже біографічний чи автобіографічний?

Вахтанг Кіпіані: Це була лише порада. Це не той випадок, коли головний герой впливав на зміст у якийсь спосіб. Навіть я не впливав на режисерську картину Ахмеда Сарихаліла. Це його великий дебют. Як молодий режисер він дуже боявся цього матеріалу, адже це велика відповідальність. Це перший фільм про національного лідера кримських татар. Ахмед Сарихаліл вклав дуже багато зусиль у режисерське бачення, тому це його фільм. Я лише зробив так, щоб були записані ті люди, яким є що сказати про Мустафу Джемілєва. Шкода, що в ефір йдуть малесенькі шматочки того, що ми насправді записуємо. З тих довгих і дуже цікавих розмов, які ми записали, в ефір пішло по 1-1,5 хвилини.

Лариса Денисенко: Чи можна ці матеріали в майбутньому перетворити на книгу чи цикл розлогих текстів?

Вахтанг Кіпіані: Так і буде. Зараз не вистачає книжки про Джемілєва, яка б пояснила звичайному українцю, чому він герой і національний лідер. Хто національний лідер українців? На це питання складно відповісти. Для когось це Дмитро Табачник, а для когось — Євген Сверстюк. У кожного свої герої. У кримських татар іншого національного лідера, окрім Джемілєва, немає. З одного боку, ця фігура викликає величезний національний пієтет, а, з іншого боку, дуже серйозну опозицію і ненависть. Джемілєв зробив ідею повернення не тільки своєю ідеєю-фікс, а й ідеєю кількох сотень тисяч людей.

Лариса Денисенко: Кримськотатарській спільноті притаманне таке ставлення до національних лідерів? Чи були в історії фігури національного масштабу, які так само підтримувались усім народом?

Вахтанг Кіпіані: В історії багатьох народів в певний момент з’являється фігура, яка має бути. В історії кримськотатарського народу є такий персонаж як Ісмаїл Гаспринський. Певною мірою його можна порівняти з фігурою Шевченка чи Франка для українців. Це філософ, суспільний діяч, редактор першої кримськотатарської газети, літератор — людина, що на іконостасі кримськотатарського національного матеріалу займає одне з провідних місць. Це було давно, а Джемілєв — наш сучасник, хоча ми говоримо про нього несучасним терміном «національний лідер». Це унікальний статус. Людина не може так назватися, цей статус їй можуть тільки присвоїти. Те, що українці нікого визначили, як національного лідера, це свідчення того, що Джемілєв — унікальне явище.

Лариса Денисенко: Цю роботу треба було проводити на рівні анексованого Криму. Як забезпечувалась ця робота? Чи можете ви говорити про це відкрито?

Вахтанг Кіпіані: Відкрито говорити про це я не можу. Більш того, в титрах цього фільму ви не побачити прізвищ операторів. Це пов’язано з можливістю їхнього повернення додому. Нам допомагало багато людей. Режисер придумував, шукав, знаходив. Один кримінальний авторитет в фільмі вчить іншу людину грати в нарди і каже: «Твоя функція — першим прийти додому». Оце «додому» і є девізом для Джемілєва і народу як такого.

Ірина Славінська: Чому Мустафа Джемілєв є великим українцем?

Вахтанг Кіпіані: Це залежить від українців — чи надають вони йому такий статус? У фільмі читається, що ця людина повністю віддана ідеї, хоча класичним фанатиком не є. Мені дуже сподобалась фраза одного з наших героїв, Семена Глузмана. Я запитав, про що він говорить з Джемілєвим. Він сказав: «Джемілєв прекрасно мовчить». Ми багато знаємо про харизматичних лідерів. Джемілєв зовсім інакший. Через президента Татарстану йому пропонували зустрітися з Путіним, при цьому він міг зберегти статус народного лідера, що отримує державність від Росії. Він відмовився. Це людина, здатна на великі вчинки. Це єдиний чоловік в історії світу, який витримав 303 доби голодування. Це унікальний марафон людського виживання. Одного разу навіть було сказано, що він помер. Кримські татари з Туреччини замовляли прощальні намази. Тобто він був прижиттєво похований.

Ірина Славінська: Я знаю, що його голодування є найдовшим у світі. Як і де це відбувалось?

Вахтанг Кіпіані: Історія Джемілєва унікальна тим, що є люди, які сиділи більше. Він сидів 1,5 десятка років, але жоден рік він не сидів у політичній зоні. Всі його посадки і суди — це кримінальні справи. Він не погоджувався з вироками і оголосив цей смертельний марафон, яким хотів показати, що його не вдалось зламати. Семен Глузман сказав якось, що голодування — це «слепая ярость». В цьому фільмі показано символічну поштівочку, яку Джемілєву написав Сахаров. Там було сказано: «Ви маєте жити. Я вас прошу припинити голодування». Думка Сахарова тоді зупинила цей двобій з системою.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.