Слухати

Фільм-номінант на Оскар від України не має грошей на рекламу

09 листопада 2016 - 07:20
Facebook Twitter Google+
Якщо Американська кіноакадемія прийняла український фільм, то держава має щось зробити, щоб підтримати просування цієї стрічки, щоб у неї були шанси на отримання хоча б номінації, — Алік Шпилюк
Фільм-номінант на Оскар від України не має грошей на рекламу / Програми на Громадському радіо

Український Оскарівський комітет претендентом на премію «Оскар» від України обрав стрічку «Українські шерифи». За підрахунками, на лобіювання та промо фільму потрібно приблизно 30 тисяч доларів. Навіщо потрібні ці кошти та де їх знайти розповідає Роман Бондарчук, режисер фільму. 

Лариса Денисенко: Чи можете ви пояснити навіщо треба ці кошти?

Роман Бондарчук: Коли нас висунули на Оскар ми з продюсерами почали вивчати, як взагалі працює ця система і кінопремія. Виявилось, що вона працює абсолютно інакше, ніж система європейських кінопремій. Це величезна ярмарка, на якій змагаються великі гравці за те, щоб їхня стрічка була обрана хоча б у дев’ятку чи п’ятірку фільмів, тому що обрання туди означає автоматичну величезну увагу до стрічки у всьому світі, продажі, можливості створювати нові фільми та можливості копродукції з цією країною. Тобто це гігантська гра, як біржа.

Лариса Денисенко: Це можна порівняти з Євробаченням?

Роман Бондарчук: Це можна порівняти з Євробаченням, з Олімпійськими іграми, Чемпіонатом світу з боксу.

Тобто за командою фільму мають стояти якісь ресурси, і щоб фільм був помічений і оцінений треба якісь ресурси вкладати в промо фільму. Навіть інтерв’ю у тамтешніх медіа там не з’являються просто так. Оскільки всього фільмів-номінантів на кращий фільм іноземною мовою 80, публіцист має зв’язувати авторів з медійниками.

Лариса Денисенко: Як працює цей механізм?

Роман Бондарчук: Є великі компанії, які займаються просуванням фільму на тамтешній ринок, вони вивчають аудиторією, у них є персональні контакти з академіками, і вони їх можуть запросити на показ. Також вони організовують прийоми, тому що академіки люблять після фільму випити шампанського і, можливо, поставити якісь питання. Тобто навколо Оскара вже є певна культура.

Звідси нічого не можна зробити в принципі. Треба їхати туди і боротися там. Просто надіслати туди копію фільму і чекати, що назад повернеться Оскар немає сенсу.

Лариса Денисенко: Чи є якась реакція Міністерства культури?

Роман Бондарчук: На цей момент ми маємо обіцянку від Держкіно, що нам оплатять авіаквитки і частково проживання в готелі, що загалом складає менш, ніж 10-ту частину потрібних коштів.

З листами Міністерства культури і Держкіно ми обійшли всі приватні фонди, які є в Україні, ніхто, на жаль, не зрозумів, чого ми хочемо. І зараз ми чекаємо відповіді від фонду Президента. Якщо він відповість позитивно, ми зможемо боротися за премію.

Анастасія Багаліка: А якщо відповідь буде негативною, що ви збираєтеся робити?

Роман Бондарчук: Тоді буде реалізовуватись сценарій партизанської битви. Уже на цей момент кінотеатрів, які можна забронювати, майже не лишилось. Розуміючи це, ми на свій страх і ризик познаходили людей, дали завдатки з власних коштів, з грошей, зароблених на цьому фільмі, щоб просто забронювати потрібні дати.

У будь-якому разі їхати треба, навіть якщо буде всього кілька показів. Адже мова йде про готовність представляти українську культуру за кордоном і, тим паче, на головному кіноконкурсі світу.

Як виявилося, ніхто не готовий до цього, і це наші перші спроби якось змінити ситуацію.

До розмови приєднується голова Оскарівського Комітету України Алік Шпилюк.

Лариса Денисенко: На ваш погляд, наскільки це важливо і на кого можна сподіватися у цьому випадку?

Алік Шпилюк: На що сподіватись мають казати люди, від яких залежить розподіл коштів.

Як на мене, держава має підтримувати національного виробника фільму, якщо він отримав таку увагу міжнародної спільноти як прийняття до уваги претендентів на премію Оскар. Якщо Американська кіноакадемія прийняла український фільм, то, я думаю, держава має щось зробити, щоб підтримати просування цієї стрічки, щоб у неї були шанси на отримання хоча б номінації.

Лариса Денисенко: На що, на ваш погляд, можуть бути ефективно витрачені ці кошти?

Алік Шпилюк: Насправді ми розуміємо, чому наші українські глядачі ходять дивитися американські фільми, тому що вони підтримуються рекламою з будь-яких засобів масової інформації: газет, телебачення, радіо, постерів. Саме такими засобами треба привертати увагу членів американської академії, які прийматимуть рішення.

Анастасія Багаліка: Який можливий розвиток подій?

Алік Шпилюк: Якщо привернути увагу академіків, вони можуть включити фільм до короткого списку номінантів на Оскар із 9 країн. В іншому випадку вони просто не помітять цей фільм як один із 80 інших фільмів, представлених з інших країн.

Лариса Денисенко: Романе, на якому етапі, на вашу думку, у просування фільму має втручатися держава і взагалі, яку її роль у цьому бачите ви?

Роман Бондарчук: Нам можна нічого не винаходити, тому що сусідні країни мають гранти для фільму, який посилають на Оскар від країни. Це Грузія, Литва, Латвія. Всі кінематографісти цих країн уже майже місяць в Лос-Анджелесі і займаються своїми фільмами.

Лариса Денисенко: Це якась прогнозована сума під час державного бюджетування чи це приватні кошти?

Роман Бондарчук: У них це державний грант плюс гроші продюсерів, дистриб’юторів.

Ми зняли фільм без фінансової участі держави. У нас основним покупцем цієї стрічки було німецьке телебачення. І наші німецькі продюсери, коли ми звернулися до них, сказавши, що фільм відібраний на Оскар, відповіли, що у них є свій фільм, відібраний на Оскар.

Таким чином, ми маємо знайти гроші на промо десь в Україні. А в Україні вони просто не заплановані. Але принаймні у цьому році ми вирішили, що не подаємо два фільми від України на Оскар, що є великим кроком вперед. У нас прекрасний склад Оскарівського Комітету, і я дуже радий, що вони вибрали наш фільм, але, що робити далі, ніхто собі не уявляв.

Анастасія Багаліка: А для чого вам це подання на Оскар, якщо фільм знятий не на державні кошти і сам по собі вже успішний?

Роман Бондарчук: Це український фільм, зроблений в міжнародній копродукції, він помітний у світі і має всі шанси отримати Оскар. Чому ми маємо говорити, що «може не треба»? Так ми не матимемо свого кінематографу, який будуть впізнавати, ніколи.

Лариса Денисенко: Ви намагались говорити на рівні посольств і консульств України у США стосовно підтримки фільму?

Роман Бондарчук: Ми зараз ведемо переговори з Міністерством закордонних справ. Вони відгукуються, хоча конкретики поки що немає. Основна відповідь — цього ніхто не планував.

Лариса Денисенко: Як можна допомогти вам зараз, поки ви не маєте конкретних результатів?

Роман Бондарчук: До 17 листопада ми будемо раді будь-якій допомозі. Вже 17-го листопада запланований перший показ фільму, і ми маємо бути там.

Лариса Денисенко: Якщо хтось захоче вас підтримати фінансово, як вас можна знайти?

Роман Бондарчук: Є сайт «Українські шерифи» і Facebook-сторінка фільму.

Анастасія Багаліка: Коли Оскарівський Комітет вже безпосередньо розглядатиме стрічку?

Роман Бондарчук: Наш фільм вони дивитимуться 8 грудня на основному показі. До цього ми маємо якомога більше представити фільм членам академії. І чим більше шансів, що ми з’являтимемося у місцевій пресі, тим більше шансів, що з цих 80 назв нас відмітять.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.