Слухати

«Я потрапив на війну випадково», - письменник Жмирич порівнює війни в Хорватії та Україні

01 червня 2018 - 20:03
Facebook Twitter Google+
У студії Громадського радіо побував хорватський письменник Зоран Жмирич. Говоримо про український переклад його роману «Блокбастер» та досвід участі в Війні за незалежність Хорватії
«Я потрапив на війну випадково», - письменник Жмирич порівнює війни в Хорватії та Україні / Програми на Громадському радіо

Роман «Блокбастер» (видавництво «Фабула») хорватського письменника Зорана Жмирича присвячений подіям, що відбувалися у його країні у 19911995 роках. Вчора на Книжковому Арсеналі відбулася презентація українського перекладу книги, а завтра, другого червня, всі охочі зможуть потрапити на автограф-сесію автора.

 

Ірина Ромалійська: Про що ваша книга?

Зоран Жмирич: Книжка розповідає про невелику групу людей, підрозділ, віком від 20 до 30 років, які несподівано опинилися на війні.

Ірина Ромалійська: Війні за незалежність Хорватії?

Зоран Жмирич: Так, це книжка про Війну за незалежність Хорватії. Я сам був військовослужбовцем хорватської армії, але в книжці чітко не вказую, за кого воюють головні герої.

Ірина Ромалійська: Щойно почула від людини, яка читала книгу: «Це другий Ремарк. Читала й плакала».

Зоран Жмирич: Дуже зворушливо чути такі порівняння, хоча коли писав книжку, навіть не думав про те, що когось це може так емоційно зачепити. Але виходить, що зачіпає.

Ірина Ромалійська: А писали під час подій чи вже після?

Зоран Жмирич: Після війни я почав багато думати про те, що сталося зі мною, адже я зовсім не воїн і випадково потрапив на війну. Після війни фактично протягом 13 років думав про те,  як наш народ, країна все це пережили.

Ірина Ромалійська: Як ви потрапили на війну?

Зоран Жмирич: У ту мить, коли Хорватія оголосила про незалежність і Югославія напала на Хорватію, Хорватія не мала своєї армії. Вона провела референдум, проголосила незалежність, але армії як такої не було.

Єдиний спосіб якось захистити себе – щоб всі, хто може, піднялися й пішли захищати свою землю.

Відмінність цієї війни від багатьох інших, де дві держави борються збройними силами, в тому, що коли на Хорватію напали, боронили цивільні, не військові

Ірина Ромалійська: Скільки вам було років?

Зоран Жмирич: 22 роки.

Ірина Ромалійська: Як ви тоді оцінювали цю війну?

Зоран Жмирич: Коли почалася війна, в нас не було багато часу думати про те, що відбувається. І навіть про те, що буде з нами.

Фактично перший імпульс був у тому, що треба йти до війська та боронити свою землю. Особливо несправедливим із боку сили, яка на нас напала, було те, що вони часто завдавали шкоди цивільним об’єктам. Вони стріляли по лікарнях, по школах. Нападали на села, де жили старі люди, які не могли себе захистити. Хорватський народ через це відчув великий гнів.

Ірина Ромалійська: Коли війна скінчилася, ви переосмислили те, що сталося? Років через десять за таких же умов пішли би воювати?

Зоран Жмирич: Прекрасне запитання. Я припинив воювати до того, як сталася відома операція «Буря», якою закінчилася війна. Ще до тієї операції я був удома, вже був цивільним і лікувався від поранень. Перед тим, як мала почалися ця операція, почали загальну мобілізацію. На той час я вже був оголошений непридатним до військової служби. Але якоїсь миті сказав сім’ї, що таки піду та запишуся. І сім’я сказала: «Та ти ненормальний».

Після стількох років я думаю, що, мабуть, не пішов би воювати. Це через те, що і в моїй країні, й в Сербії сталося так, що дуже багато людей використали війну для того, щоб збагатитися. Воїни в Сербії та  Хорватії, які тоді воювали, зараз мають фактично ту саму долю – і там, і там живуть важко. Але в хорватській і в сербській армії з’явилися люди, які під час війни збагатилися. З’явилося найгірше, що може з’явитися під час війни, — народився націоналізм. Навіть зараз у 2018 році політичні партії в Сербії та Хорватії далі говорять про війну. Фактично через 30 років після війни ні з одного, ні з іншого боку не з’явилося нікого, хто має візію, як можна повернути країну до майбутнього. Єдина тема, яка може тримати цих людей при владі в Сербії та в Хорватії, – щоб вони й далі говорили про ненависть і про війну.

Коли все це зважуєш та обдумуєш, розумієш, що не пішов би на війну

Ірина Ромалійська: А ви бачите паралелі між тим, що зараз відбувається на Донбасі, з тим, що відбувалося у вас?

Зоран Жмирич: Так, є кілька спільних точок. Коли в кількох республіках Югославії пройшли референдуми за незалежність, Сербія, яка вважала, що її місія в тому, щоб зберегти Югославію, напала на ці республіки. Націоналізм пробудився у всіх державах. Згадали теми Другої світової війни, про які вже думалося, що вони згинули назавжди. Біда була в тому, що на чолі Сербії постала людина психопатична, з гігантоманією.

Слободан Мілошевич зумів за допомогою ЗМІ маніпулювати свідомістю громадян своєї держави, щоб вони вважали, що правда на їхньому боці. Сербська армія п’ять років обстрілювала спочатку Словенію, потім Хорватію, Боснію і Герцеговину, Косово.

Як таке можливо, щоб хтось п’ять років обстрілював чужі оселі й ніколи сам себе не спитав: «А чи маю я на це право, чи я правий?»!

Після всього я розумію, що військовослужбовці сербської армії були на 100% впевнені, що правда на їхньому боці. Якби якомусь солдатові чи будь-якій людині вдалося вискочити з цього поля маніпуляції, він одразу зрозумів би: щось тут не так. З цієї позиції я бачу багато спільного з тим, що відбувається в Україні зараз. Росіяни 100% впевнені, що вони праві та правда на їхньому боці.

Ірина Ромалійська: Коли в нас зараз розмірковують про те, як ця війна завершиться, говорять, що, можливо, ми отримаємо перемогу, якщо підемо за хорватським сценарієм. Хорватія, на вашу думку, тоді дійсно перемогла?

Зоран Жмирич: Хорватія перемогла, бо війна почалася через те, що Хорватія хотіла бути самостійною. Зараз вона самостійна та визнана світом держава. Страшно те, що Сербія, яка фактично програла цю війну, створює міфи та легенди, вдає, що вона в ній перемогла. Якщо запитати Сербію, хто переміг у цій війні, скажуть, що вони.

Ірина Ромалійська: Я маю на увазі застосування силового сценарію на своїх же територіях. Там же була зачистка просербських анклавів на своїх територіях.

Зоран Жмирич: Жодна чистка, як часто красиво називають вбивства, не може бути виправдана. У Вітчизняній війні, як ми її називаємо в Хорватії, у Війні за звільнення Хорватії, в певний момент з’явився реваншизм. І в цьому полі з’явилися й воєнні злочини.

Такого не може бути. Я думаю, якщо все це занотуємо та запишемо, зрозуміємо, що переможця насправді немає. В ту мить, коли людина настільки охоплена війною, що більше не може тверезо думати головою, вона програла.

Генерал, який був моїм командиром, коли я воював, зараз засуджений воєнний злочинець і сидить в ув’язненні. Якщо запитати хорватів, цей генерал герой. Якщо запитати сербів – воєнний злочинець.

Я говорив на цю тему з людьми, які разом зі мною воювали. Вони вважають, що його треба звільнити, він не має сидіти у в’язниці, бо врятував багато людей у Хорватії. Я тоді сказав одну фразу, яка наробила мені багато проблем: «Якщо він герой, гідно його вшануйте, дайте орден. Якщо він убив цивільного, хай буде в тюрмі. Ніхто не заборонить йому там носити медалі».

Ірина Ромалійська: Дуже важкі міркування, але про це варто говорити.

Зоран Жмирич: Це завжди важка тема, але якщо говорити – це з часом лікує.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі. Перекладав під час інтерв’ю Володимир Криницький.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.