Слухати

Хто шукатиме зниклих безвісти бійців, які можуть бути в полоні?

Організація родичів полонених «Берегиня» намагається звернути увагу на історії людей, які знаходяться в полоні понад 2 роки

Родичі українських полонених, чиє місце знаходження на непідконтрольних територіях не вдається підтвердити, вимагають створити в Мінську окрему підгрупу з питань пошуку заручників і включити їх до її складу цієї підгрупи.

Анастасія Багаліка: Розкажіть, будь ласка, нашим слухачам, де і про що ви сьогодні намагалися говорити зі світом.

Олена Сугак: Мій син, Сугак Руслан Іванович, потрапив у полон ще під час подій у Іловайську. Він вийшов з так званого «зеленого коридору», але на другий чи третій день, за даними його товариша, потрапив до полону пораненим. Сьогодні ми зверталися до громадськості, для того щоб наша та міжнародна громадськість допомогла нам визволити наших дітей. Ми розуміємо, що процес звільнення заручників і встановлення місця їх знаходження надзвичайно важкий. Ми розуміємо, що Україна не може почати їх пошук, поки триває війна на сході України, оскільки немає доступу до їх місця знаходження.

З іншої сторони, пройшло вже більше, ніж два роки. Це великий проміжок часу, який важкий для нас, рідних. Якщо по телевізору ми іноді бачимо звільнення заручників, тобто цей процес іде, то про процес пошуку заручників, які зникли і місце знаходження, яких невідомо, ми, на жаль, нічого не знаємо і знаходимося в режимі очікування. Ми звертаємося по допомогу до міжнародних відомств та спільноти, тому що знаємо, що ні «Червоний Хрест», ні ОБСЄ не мають доступу до території цієї сторони. Але вже прийшов час, щось для цього робити. Ми розуміємо, що наші заручники, можливо, знаходяться на якихось роботах, можливо, десь у ямах чи десь у тюрмах. Ми зовсім не маємо зв’язку з нашими рідними.

bezymyannyy_6.png

Сугак Руслан //
Сугак Руслан

Анастасія Багаліка: Скільки часу ваші близькі вже знаходяться в полоні і як вони туди потрапили?

Людмила Свірська: Мій син, Свірський Володимир Сергійович, 1985 року народження потрапив у полон 24 серпня 2014 року на День незалежності. Це сталося дуже несподівано, їхня група потрапила в засідку російських військ, потім він опинився у Сніжному. Це вже за даними його товариші по службі. Вже 2 роки і 4 місяці він знаходиться у полоні, і його точне місце знаходження я не знаю, у нас немає жодного зв’язку. Це дуже тяжко для нас і хочеться якнайшвидше дочекатися сина.

1.jpg

Володимир Свірський //
Володимир Свірський

Анастасія Багаліка: Ви бачили його на відео, чи є підтвердження від його колег по службі про те, що він знаходиться в полоні?

Людмила Свірська: Є тільки підтвердження, але жодного зв’язку у нас не було, і бойовики не підтверджують його у списках.

Юлія Тимошенко: Я сестра Тимошенка Романа Ігоровича. Він також потрапив до полону російських військових, виходячи із Іловайську. 842 дні, як про нього нічого не чути. Жодних дзвінків не було. На даний момент, де він і що з ним, невідомо.

15 193 655_1 682 403 202 070 375_441 849 506 459 613 226_n.jpg

Роман Тимошенко // Фото з Facebook-сторінки Анатолія-Алли Макух‎
Роман Тимошенко
Фото з Facebook-сторінки Анатолія-Алли Макух‎

Анастасія Багаліка: З української сторони він фігурує, як зниклий безвісти чи як полонений?

Юлія Тимошенко: Полонений, але зниклий безвісти. Він є на відео.

Анастасія Багаліка: Але бойовики не підтверджують те, що він у них?

Юлія Тимошенко: Так.

Тетяна Доценко: Я дружина Доценка Віталія Вікторовича, який також потрапив у полон при виході із Іловайська. Він у полоні вже 2 роки і 4 місяці. Є підтвердження на відео, що він дійсно потрапив у полон. Після цього відео більше не було жодного зв’язку.

15 272 159_1 682 402 752 070 420_7 017 758 572 685 763 570_o.jpg

Віталій Доценко // Фото з Facebook-сторінки Анатолія-Алли Макух‎
Віталій Доценко
Фото з Facebook-сторінки Анатолія-Алли Макух‎

Катерина Хомяк: Я мама двох безвісти зниклих, Дмитра і Володимира Хомяка. Це сталося після бою під населеними пунктами Металіст і Щастя 5 вересня. Бій був з російськими групуваннями «Бетмен» і «Русичі». Вони потрапили у засідку. Одразу були початі пошуки. В минулому році у лютому-березні партизани передали, що один із моїх синів знаходився у полоні у селищі Ювілейне, потім я зв’язалася з тією стороною, і мені сказали, що хлопці знаходяться там у лікарнях. Але сьогодні вже 845 днів з дня їх зникнення і на даний момент звільнити їх не вдається.

3.jpg

Дмитрий Хомяк //
Дмитрий Хомяк

Анастасія Багаліка: Ви кажете, що це був бій з «Бетменом». Ця група вже була ліквідована, як і її ватажок Бєднов і, власне, під час ліквідації цієї групи і входження її у склад так званих офіційних структур МГБ, я так розумію, що території, які керувалися групами Бєднова перевірялися луганськими бойовиками ще раз, і може бути, що заручники, які утримувалися на підвалі у Бєднова, потрапили в інші місця.

Катерина Хомяк: Може бути. Справа у тому, що у листопаді 2014 року три машини вивозили людей на територію Росії.

4.jpg

Володимир Хомяк //
Володимир Хомяк

Анастасія Багаліка: Ваші сини в офіційному списку з 109 людей є?

Катерина Хомяк: Ні, вони вважаються безвісти зниклими.

Людмила Мирончук: Я мама Маркіна Андрія Вікторовича, який 31 серпня 2014 року потрапив у полон. Він стояв на посту 40.04. 2 вересня 2014 року ми отримали відео, на якому було 13 людей. Там був мій Маркін Андрій, Тимошенко, Доценко, Карпов. Всі вони потрапили до «Баті», його прізвище Сафоненко, він сказав, що розберемось і відпустимо всіх. 7 із них він відпустив, де діли наших хлопців, ми не знаємо. Зв’язку з ними не було. Наша влада, починаючи від служби по звільненню полонених до президента, від нас відмахується, ніхто цим конкретно не займається. Місце знаходження наших дітей не виявлено. За 842 дні можна було зайнятися цим питанням і виявити, де вони. Ми не знаємо, коли наша держава займеться визволенням наших синів.

2.jpg

Андрій Маркін //
Андрій Маркін

Наталія Карпова: Я мама Карпова Олега Григоровича, бійця 40-го батальйону, який теж потрапив у полон 31 серпня 2014 року при виході з Іловайська. Їх взяли у полон російські військові, потім передали чеченцям, ті, у свою чергу, передали «Баті». Тимошенко, мій син, Марков — ці всі хлопці потрапили в полон разом, але, де вони знаходяться, ми не знаємо.  

Я розумію, що ми не можемо зайти на ту територію, але все одно їх можна було б знайти, наприклад, коли подзвонив Федосєєнко і повідомив про своє місце знаходження. Але всі вирішили, що це не потрібно. А тепер через стільки часу, звичайно, їх важко знайти. Але ми сподіваємось, що наші хлопці знайдуться, і вони живі.

6.jpg

Олег Карпов //
Олег Карпов

Анастасія Багаліка: На відео, про яке ви говорили, було 15 полонених. Сімох вдалося звільнити. Вони повідомляли щось про тих, хто разом з ними був захоплений?

Наталія Карпова: Коли я шукала свого сина, мені повідомляв Блінов, що Олег знаходиться в полоні, але скоро він повернеться. Решта звільнених полонених не хоче з нами говорити.      

Анастасія Багаліка: Зараз родичі полонених хочуть, щоб досвід на непідконтрольні території отримали міжнародні організації «Червоний Хрест» і ОБСЄ. Але, я так розумію, список тих місць, які вони зможуть перевірити і промоніторити, доволі обмежений. Зараз можна говорити про якийсь конкретний список тюрем? Є у родичів здогадки, які місця треба перевірити в першу чергу?

Наталія Карпова: Мені здається, в першу чергу треба перевірити Луганську область. В Донецькій області порядок більш-менш ще є, а в Луганській зовсім ніякого контролю немає.

Алла Макух: Я голова Всеукраїнського союзу матерів та родичів учасників АТО «БЕРЕГИНЯ». Ми сьогодні проводили прес-конференцію з проханням до світової спільноти допомогти нам у прийнятті рішення. Ми хочемо у Мінському форматі створити групу, яка буде займатися пошуком зниклих безвісти та полонених, місця яких не встановлено. Ми хочемо, щоб ця група мала волонтерський склад, а також долучити до неї представників російських волонтерських організацій, які б змогли зайти на територію, куди Україна не може зайти.

Ми розуміємо, що у тих же організацій «Червоний Хрест», ОБСЄ немає доступу до тюрем на тих територіях. Ми розуміємо, що вони не можуть перевірити копанки, лікарні, але якщо будуть такі волонтерські організації, які нас підтримають, буде простіше, тому що також дуже багато людей з непідконтрольної території шукають своїх дітей на території України. Якщо ми об’єднаємося і разом будемо проводити пошук наших дітей, тоді, я вважаю, цей процес зсунеться з мертвої точки.

Анастасія Багаліка: Але є небезпека, що у разі, якщо російські гуманітарні організації будуть займатися цим пошуком, то офіційно процес йтиме, але неофіційно ніхто не надаватиме українській стороні такі дані.    

Алла Макух: Я тому й кажу, що, окрім волонтерських організацій Росії, там мають бути присутні волонтерські організації світової спільноти. Треба хоч щось починати вже робити.

Анастасія Багаліка: Останній обмін, який відбувся, відбулося за сприяння церков. Чи можуть бути священики і капелани тими людьми, які зможуть мати доступ у тюрми?

Алла Макух: Так, я вважаю, що це дуже важливе питання. Після Пасхи ми були на прийомі у митрополита Онуфрія і говорили про те, як нам може допомогти церква у пошуку наших дітей і близьких та звільненні полонених. Зараз приклад звільнення Тараса Колодія — це дуже позитивний шлях у цьому напрямку.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.