Слухати

«Інтерв'ю починаються з запитань про чоловіка і родинне життя», – політикині про сексизм

22 червня 2017 - 08:56 223
Facebook Twitter Google+
У студії Громадського радіо говоримо про сексизм та дискримінацію політикинь в Україні

У студії народна депутатка України Ірина Суслова та колишня керівниця Одеської ОДА Соломія Бобровська.

Вікторія Єрмолаєва: Я готувалася до нашого ефіру і дивилася якими заголовками ЗМІ пишуть, зокрема, про Ірину Суслову та Соломію Бобровську. Називають красунями, молодими жінками, дівчатами, наголошують на віці. Чому ми ніколи не бачимо заголовків: «Молодий, 25-річний красень-депутат ще не одружений, а от вже став головою якої-небудь організації»? Наголошення на цьому у ЗМІ немає. Пропоную почати з того, скільки взагалі жінок при владі в Україні?

Ірина Суслова: Сьогодні в парламенті на національному рівні представлено 12% жінок серед усіх депутатів. Якщо говорити про рівень області – це 15% жінок в обласних радах, в міських радах трішки вищий показник – 17%. Сільські, селищні ради – серед депутаток приблизно 35-40% жінок. Ми розуміємо, що проблем більше, а бюджету менше; чим вищий рівень: місто-область-національний рівень, тим менший показник жінок, але більше повноважень, більше ресурсів. Якщо говорити про губернаторів, то за всю незалежну історію України в Україні було дві губернатори-жінки. Перша – це пані Соломія, яка розповість про свою діяльність, і на сьогодні Юлія Світлична – це Харківська обласна державна адміністрація. Це одні з найбільших областей: Одеська та Харківська. Цей показник поки не зростає через те, що дійсно, жінки зазнають дискримінації, перш за все, за ознакою статі.

Читайте також: Чому жінкам в Україні було заборонено працювати водолазами та далекобійниками?

Вікторія Єрмолаєва: Як ми тільки що з’ясували з пані Іриною, посада губернатора не дуже відкрита для жінок, і мені цікаво як цього на разі можна досягти: цієї посади, недискримінаційного відношення до себе. Питання до Соломії Бобровської. Ми слідкували за вашою політичною діяльністю на посаді в.о. голови Одеської ОДА, слідкували за вашими заявами і у бік Петра Порошенка і за закидами у ваш бік. Як це було?

Соломія Бобровська: Це було важно. Це був великий виклик. Але я не сприймала себе, що я – дівчина, і маю відповідати якось по-інакшому. Тут було питання професійного поля та гідного управління. Я вважала, що для мене це унікальна можливість працювати для своєї країни. Хлопці повертаються з війни, щоб вони поверталися в іншу Україні. Ви задали перше питання: чому журналісти так пишуть: красуні, неодружені, молоді – їх взагалі це немає хвилювати. Це питання елементарної журналістської етики, яка чомусь піднімає про вік, мій особисто, але не піднімає про якісь професійні помилки інших моїх колег, які є головами адміністрацій. Для мене теж це була новина, що було дві жінки, які керували адміністраціями, але була ще жінка, яка керувала Луганською ОДА, в момент, коли починалася перша фаза війни, пані Ірина, так її звати. Мені було дуже прикро, бо це була жінка, в якої не було підтримки з Адміністрації Президента. У мене не було підтримки з Банкової, щотижневі відрядження міністрів були приємні, на нарадах Одеська область завжди була перша, тому що ми були найбільш проблемні. Я вже звикла, що мені треба доповідати. Найбільше мене вражало, що мені заступники міністрів казали: «Я знаю, що ви не побоїтесь сказати, то передайте,будь ласка, міністру». Мені здається, що тут треба любити свою роботу, і доказувати щодня, що ми є сильними. Стать, вік чи домашні клопоти і сім’я не є на цьому кордоном.

Чому журналісти так пишуть: красуні, неодружені, молоді – їх взагалі це немає хвилювати. Це питання елементарної журналістської етики

Вікторія Єрмолаєва: Пані Ірино, є що додати?

Ірина Суслова: Я абсолютно погоджуюсь, що стать, вік не є тим, на чому варто акцентувати увагу. Можливо, нехай це пролунає як заклик до ЗМІ. З чим зіткнулась я: ніхто не пише про те, що я кожен місяць з початку своєї депутатської діяльності звітую, публікую звіт у себе на сайті і у фейсбуці. Але ніхто про це не пише – не цікаво, що робить парламентарка, чим вона займається в парламенті, над скількома законопроектами працює, які поправки вносить, на які звернення вона реагує. Але якщо я прийду в короткій спідниці, то всі напишуть: 28-річна депутатка, або напишуть, навіть, депутат, прийшла в закороткій спідниці в парламент, саме це стане приводом. Сьогодні дійсно обговорюються якісь речі, які пов’язані з ейджизмом, сексизмом. Вони більш популярні, в тому числі серед суспільства, аніж ті речі, які приносять певні результати. Як показало дослідження NDI, жінок-політикинь у засобах масової інформації на національному рівні 1,8%. Тобто 100% ефіру радіо, телебачення, мовники різні, друковані ЗМІ, жінок всього 1,8%. Це такий результат. Більше того, я знаю окремі телепроекти на каналах, на яких говорять про те, що жінок до нас в ефіри не відправляти. Вони дають гостьовим редакторам завдання: тільки не жінок. В чому проблема? Я не хочу, що мені давали оцінку за статтю. Дайте мені оцінку за моїми професійними можливостями, за моїми професійними якостями, за результатами моєї роботи. Давайте будемо оцінювати не такі речі: вона молода, у неї такий чоловік, або в неї не таке волосся, закоротка або задовга спідниця, давайте говорити: «Вона зробила», як ми говоримо це про наших колег-чоловіків. Коли ця дискусія буде перенаправлена з віку і статі у бік сенсів, от тоді і буде змінюватися суспільство, мені так здається.

Вікторія Єрмолаєва: Є ще такий журналістський штамп, запитати у жінки-політикині: А як ваш чоловік, або хлопець, або тато відноситься до того, що ви працюєте. Чи відпускає вас ваш партнер працювати, ходити в Раду і приймати важливі для країни рішення? Вам такі питання задавали?

Людей не цікавило: яке у мене завдання, як я бачу свою місію, над якими законопроектами працюю. Перше питання: «Ти одружена?»

Ірина Суслова: Я давала багато інтерв’ю, де це було одне із перших питань. Поки я не була одружена, то цікавило чи є хтось. Людей не цікавило: яке у вас завдання, як ви бачите свою місію, над якими законопроектами працюєте. Перше питання: «Ти одружена? – Ні. А збираєшся?  – Ні, не збираюсь. А хто? Ти з кимось зустрічаєшся?»  – Ці питання, вони одні із перших. Ми підміняємо: навіщо людині знати, як живе інша людина?

 

 

Вікторія Єрмолаєва: Ми багато сказали про сексизм у ЗМІ, а чи зустрічалися ви із сексизмом серед ваших колег до вас саме? Як він проявляється?

Соломія Бобровська: Так, звичайно і неодноразово. В перший доволі довгий період , ще коли я виконувала обов’язки заступника, потім стала заступником, реакція – фізіономія, зміна обличчя. Коли вибігає з кабінету дівчина, яка не є на підборах, без якогось там особливо макіяжу яскравого, і каже: «Так, давайте заходимо бігом, наради, якісь проблеми треба вирішити», і вони стоять і не вірять, що я заступник. У нас були неодноразові випадки, коли до моєї секретарки, яка є старшою, намальованішою, звертаються як до заступника голови, а я записую десь, нотую, а секретарка, дуже щаслива, сидить і каже: не розказуйте мені своїх проблем, тому що я не заступник голови адміністрації, от вона сидить. Люди звикли бачити пафосність в дорогих мештах, у великому пузі, в дорогому годиннику, у вальяжності: чоловік прийде і все вирішить, тому що він поважний, а що це може бути людина в іншій тілесній оболонці – це важко сприймається. Але ми вчили ще до іншого сприйняття, не тільки те, що молода дівчина прийшла і так далі. Ми намагалися переконати людей, що ми є обслуговуючим персоналом, люди, які виконують за кошти громадян їхні прохання і обов’язки.

Вікторія Єрмолаєва: Тобто виходить, що на старті для чоловіка завжди є фора, коли депутат і депутатка починають свою діяльність, наприклад, у 26 років.  І от коли у них починається кар’єрне зростання, то жінці треба доводити більше і працювати більше, щоб досягти цього самого результату тільки тому, що вона жінка, так?

Ірина Суслова: Більше того. Якщо жінка береться за якесь питання, вона точно знає по ньому на 30% більше, аніж чоловік, який займається цим питанням давно. Чому? Тому що в кожній із нас є комплекс, який в нас закладали, і не тільки в нас, що ти жінка, це не твоя робота, ти не маєш цим займатися, цим мають займатися чоловіки, тільки вони спроможні. Політику, господарськими питаннями, питаннями економіки, розподілу ресурсів, і так далі, а ти тим займатися не маєш. Тому жінка всередині знає, що оскільки вона вже вв’язалась, то вона має знати і для чого воно. Є прекрасна фраза Мадлен Олбрайт, вона говорила таку річ: «Я дуже довго мовчала і тренувалась говорити для того, щоб сьогодні ви не могли мені закрити рота». Тобто я довго навчалася для того, аби почати говорити. Скільки я зіштовхуюсь з жінками-лідерками, керівниками громадських організацій, з громадськими активістками, з парламентарками – кожна жінка дуже довго мовчить і все вивчає, щоб знати досконало і щось сказати. Коли я прийшла в парламент, у мене дуже дружні стосунки є з багатьма депутатами, незалежно від фракції, ми з ними спільно пишемо законопроекти в робочих групах. Вони на мене спочатку дивилися: «Боже, дєвочка, дитинко, у тебе паспорт є?», – ну відверто так і говорили. «Давай ми тебе пожаліємо. Та ні, не розказуй, ти ж дівчинка, така маленька». Я кажу, «Ну, я не хочу, що ви мені вірили, тому що я дівчинка, тому що я Іра, тому що я маленка. Я хочу, щоб ви послухали, що  я вам хочу сказати, мої аргументи, мої факти, щоб ви потім зі мною боролися за ті речі, так само як я за них хочу боротися. Я розуміла, що мені їх треба переконати в тому, що я не ображусь, якщо вони чогось не підпишуть чи не зроблять спільну заяву, а що вони втратять, втратять ті люди, чиї питання ми відстоюємо. Для цього кожна жінка в парламенті докладала дуже багато зусиль.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.