Слухати

Історії переселенців, що надихають. «Як вдома» — новий фільм Hromadske.ua

Автори сподіваються, що фільм зруйнує шаблони та стереотипи щодо переселенців

Один з режисерів фільму Олександр Назаров, героїня Наталія Бедусенко та учасниці гурту «Дивина» Каріна Поліщук, Світлана Медведєва та Анна Зубкова розповідають про створення кіно «Як вдома».

Ірина Славінська: Це фестивальне кіно. На жаль, у прокаті та в ефірі Hromadske.ua ми його не побачимо?

Олександр Назаров: Я сподіваюся, що найближчим часом цей фільм та ще одна картина про переселенців з’являться на сайті.

Ірина Славінська: Що хотів сказати автор?

Олександр Назаров: Ми хотіли показати життя цих людей, які приїхали до Києва. Вони долучилися до діяльності Театру переселенця. Ми хотіли показати їхнє життя таким, як воно є. Для того, щоб наблизитися до них за короткий час, ми вдалися до деяких експериментів. Одному з учасників нашого фільму Олегові ми дали камеру GoPro. Він знімав сам. Ми брали цей матеріал і монтували його. З гуртом «Дивина» ми їздили на Схід, знімали, як відбувалися експедиції з метою знайти давній український фольклор.

Михайло Кукін: Карино, Світлано, розкажіть про цю подорож. Ви звідти родом?

Каріна Поліщук: Так, Світлана з Донецька, а я з Донецької області, з міста Добропілля. Я не вперше їздила в експедицію. Я є фольклористом-початківцем. Це була моя друга поїздка до Володимирівки. Але мені важко було вмовити бабусь показати обряд покривання молодої.

Світлана Медведєва: Спеціалізація гурту «Дивина» — фольклор Донбасу.

Співають Каріна Поліщук, Світлана Медведєва та Анна Зубкова.

Ірина Славінська: Складно було збирати фольклор з цілою командою для зйомок?

Каріна Поліщук: Так. Під час першої поїздки до бабусь я ховала диктофон. А наступного разу, коли ми приїхали знімати, вони мене вже знали мене, кликали.

Ірина Славінська: Хочеться познайомитися з іще однією героїнею фільму.

Олександр Назаров: Наталія Миколаївна нас одразу зачарувала. Вона має свій власний ляльковий театр. Усі ляльки вона зробила власноруч, сама вигадує історії. Ми знімали підготовку однієї вистави, яка частково показана в фільмі. Ми сподівалися, що після перегляду цього фільму у людей будуть зруйновані шаблони та стереотипи щодо переселенців.

Наталія Бедусенко: Я делюсь в фильме своей жизнью. В 2014 году мы эвакуировались в поселок Сергеевка в Одесской области вместе с детьми с инвалидностью, для которых я создала театр кукол. Два месяца мы прожили в санатории. Я думала, что мы вернемся. Когда начинался отопительный сезон (в санатории нет отопления), нас пригласили в Киев. Двое людей с инвалидностью остались здесь, другие — вернулись в Алчевск. Я организовала театр кукол среди переселенцев, но он распался. Не все детки хотят участвовать в этом.

Сейчас я играю в театре переселенца.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.