Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Коли хлопці побігли Інститутською, вони вже нічого не чули, — Євген Нищук

19 лютого 2016 - 00:26
FacebookTwitterGoogle+
Своїми спогадами про розстріли активістів 18-20 лютого 2014 року ділиться «голос» Майдану Євген Нищук. Також слухаємо музику Майдану

Ефір ведуть Альона Бадюк і Олег Білецький.

Євген Нищук: Я був у шоці впродовж двох діб практично. Були перші розстріли 18 лютого, було пекло, фактично битва вночі, я був там усю ніч і ранок. Було роздратування велике від досі незрозумілої ситуації.

Точка неповернення, якщо брати філософськи, першого грудня, коли усі солідарно вийшли. Але коли сталися перші вбивства на вулиці Грушевського 22 січня, це було вже неприйнятною ситуацією — навіть коли нам обіцяли, що за кілька місяців будуть вибори.

Пісня гурту «Скрябін» — «Історія»

20 лютого ситуація вийшла з-під контролю від самого ранку. Коли був штурм, битва, по периметру звукова система, вона допомагала якійсь координації. Але коли хлопці побігли Інститутською за міст, вони вже нас не чули. Їх тільки вела їхня місія, їхня доля, в ім’я чогось.

На відміну від подій 2004 року, де була політична складова, в даному випадку в 2013-2014 році головною піснею був гімн України, «Слава Україні» навчилися усі говорити. Я нещодавно був на польській конференції, вибіг російський політолог Сергій Марков і сказав, що у нас громадянська війна, тому що ми утискаємо російськомовне населення. Але я йому відповів: «У нас киборги русскоязычные умирают со словами «Слава Украине», говоря фразу по-русски».

Пісня гурту Taraka — «Podaj Rękę Ukrainie»

Альона Бадюк: Було кілька міфів. Наприклад, телеканал Russia Today зробив про Вас сюжет, що ви відгризли руку «беркутівцю», аби заволодіти рацією.

Євген Нищук: Один з «беркутівців», який кидав гранату, не встиг її кинути, і вона розірвалася у нього в руці. Йому руку відірвало. І ми його й іншого, який намагався його відтягнути, захопили. Я наказав, що треба зупинити кров «беркутівцю», бо ситуація була така напружена, що люди хотіли вже їх роздирати. Ми віднесли їх, і я забрав рацію. Ця рація стала дуже важливою, бо приблизно 30-40 хвилин, доки командування беркутівське не зрозуміло, що їх слухають, ми чули команди. Тоді вже горів Будинок профспілок, і те, що я почув і тихенько направив сотню навипередки, врятувало консерваторію, яка також мала згоріти.

Олег Білецький: Страшно було тоді координувати і приймати рішення?

Євген Нищук: Очевидно. Мені радив покійний побратим, керівник афганської сотні Олег Міхнюк: «Якщо ти побачив промінчик якийсь, дивися, не стій на місці, ходи, щоб його збивати. Це може бути снайпер». Я ходив, як пантера. І потім зрозумів, що в мене все одно можна було поцілити. Але, можливо, врятувало те, що це була сцена, була трансляція. Якби не було трансляції на весь світ, якби я стояв біля якогось будинку, мене б зняли.

Пісня гурту Mad Heads «Молода кров»

Ви поставили пісню «Молода кров». І я пригадую очі Левка Лук’яненка, Євгена Сверстюка, покійного нині, Йосипа Зісельса. Вони приходили, і вони дивилися на молодь. Дивувалися, які вони були одержимі. У мене було таке враження, що вони хочуть з молоддю, в перші ряди.

Якщо проаналізувати, дійсно, переважно, молодь була, юнь навіть. Але найстарший з Героїв Небесної Сотні Яків Зайко загинув на 74-му році життя, а наймолодшому, Назару Войтовичу, ще не було 18-ти. Тут усе сплелося: різні покоління, але головне, що це були люди однієї ідеї. 

Майкл Щур. «Гітарний перебор»

Альона Бадюк: Чи були у вас моменти відчаю?

Євген Нищук: Відчай був тоді, коли не було активних дій. Коли йшли якійсь перемовини, а градус Майдану був зовсім інший. І потім це переросло у вибух на Грушевського. Це не була провокація, це було прагнення людей, щоб діяти, а не стояти. Момент так званого «стояння» був для мене дуже тягучий і важкий. Після ночі 19 лютого були конкретні смс-ки: «Тобі — …». Але 21 лютого була вже зовсім інша ситуація.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.