Слухати

Культура з Донеччини отримала старт у світ, — Станіслав Федорчук

04 червня 2016 - 21:17 234
Facebook Twitter Google+
Велика Україна відкрила для себе Донбас та його культуру, але чиновники все ще подають її анахронічно, — вважає громадський та культурний діяч

Говоримо з громадським та культурним діячем Станіславом Федорчуком про те, чи стане культурно-мистецька акція «Донеччина – UA: ПерезавантаженнЩя» перезавантаженням? Та як потрібно подавати актуальну українську культуру?

Сергій Стуканов: 14-16 июня в Киеве состоится акция «Донетчина – UA: Перезагрузка». Организовывает ее Донецкая областная военно-гражданская администрация. Вы назвали программу мероприятия «анахроническим совком» и отметили, что вместо этого должна была быть актуальная культура. С чем связана такая оценка?

Станіслав Федорчук: Ще до часів російської окупації в межах Донеччини, Луганщини в сфері культури був культурний менеджмент, який передбачав, що, насамперед, потрібно показувати місцеву самодіяльність: кокошніки, балалайки, шаровари. Все, що стосувалось сучасної культури, повністю лягало на плечі місцевих активістів, які запрошували сучасних український виконавців на свій ризик до різних аудиторій.

Я, як людина залучена до цього процесу в Донецьку, можу сказати, що за жодного президента, жодного голови адміністрації в Донецьку, ми не мали фінансової чи моральної підтримки. Усе це їм видавалося непотрібним. Коли на посаду було призначено Павла Жебрівського, відомого своєю, нібито, чіткою позицією щодо декомунізації, розвитку української культури, ми почали діяти: звертатися, вносити пропозиції стосовно культурно-мистецької акції «Донеччина – UA: Перезавантаження».

fedorchuk.jpg

Станіслав Федорчук // Громадське радіо
Станіслав Федорчук
Громадське радіо

Ще на початку травня Володимир Берєзін як керівник однієї з найстаріших ГО Донеччини «Бахмат» звернувся до адміністрації з пропозиціями.

Сергій Стуканов: Що було в пропозиціях?

Станіслав Федорчук: Наскільки мені відомо, пропонував організувати поїздку одного з найкращих писанкарів країни Дмитра Денисенка. Була пропозиція, показати життя і спадщину західних українців, яких переселили в 50-х рр. в села Званівка, Роздолівка, Чубарівка. Це лемки і частина бойків. І навіть створити макет найбільшого собору та монастиря греко-католицької церкви в Донецькій області. Кожна його цеглинка створена місцевими та переселенцями.

Інші громадські організації пропонували створити експозицію за творами Олекси Тихого, які були видані безпосередньо за кошти громадських організацій Донеччини, познайомити з його творчістю Україну.

Пропонувалось зробити круглий стіл щодо культурних проблем Донеччини, нестачі української книги, браку повноцінних кадрів, що в культурі досі превалюють люди, для яких українська культура є чужою. За своїми менеджерськими якостями і мисленням вони лишилися в ХІХ, а не ХХІ столітті. Ми хотіли продемонструвати фільм «Відторгнення. Битва за Україну» Людмили Немирі, щоб поговорити, що сталося разом з війною: які ми стали завдяки їй. Запросити тих, хто був голосами Євромайдану в Донецьку. Ці пропозиції не потребували багато коштів. Їх передали Павлові Жебрівському.

Другого червня ми отримали наступну відповідь. Що вони з повагою ставляться до громадських організацій та ініціатив. Відносно плану акції, він погоджений робочою групою та затверджений та головою Донецької ОДА Жебрівським П. І. Зазначено, що кошторис акції теж затверджений. Якщо ми маємо можливості та кошти для реалізації пропозицій, пропонують долучитись. Підписав заступник голови Донецької ОДА.

Маємо культурну подію, яка, нібито, має продемонструвати культуру Донеччини.

Анастасія Багаліка: Ви вже знаєте план події?

Станіслав Федорчук: Так. Буде флеш-моб, відкриття виставки скульптурних форм та образотворчого мистецтва (ми не знаємо, яких авторів). Буде концерт Артемівського і Маріупольського музучилищ і Маріупольского камерного оркестру. Майстер-клас з мистецтва ошибана, театральна вистава «Слава Героям» і гала-концерт колективів художньої самодіяльності з Бахмута, Краматорська, Костянтинівки, Волновахи, Маріуполя, Мирнограда, Покровська, Володарського району. Ось і вся культурна програма.

Сергій Стуканов: При всій повазі до цих колективів, не дуже видно, де перезавантаження.

Станіслав Федорчук: Бачу, що тут не завантаження, а ситуація, коли все підвисло. Навіть в довоєнний час ця пропозиція могла бути набагато цікавішою.

Анастасія Багаліка: Ви зверталися в адміністрацію з проханням показати кошти на річне фінансування культурних ініціатив?

Станіслав Федорчук: За інформацією, на цю культурно-мистецьку подію буде витрачено близько 400 000 гривень. Як на мене, це занадто. Близько 100 000 буде витрачено на роздаткову літературу. Я вважаю, що це кошти, закопані в землю. Тут нема креативу, який спонукав би киян дізнатися, що є в культурному житті Донеччини, з ким її асоціювати. В Києві давно мешкає скульптор і художник Петро Антип, який присутній у світових галереях.

Сергій Стуканов: І який також був у нашій студії.

Станіслав Федорчук: Чому б його не попросити поставити свої роботи? Є пані Емма Андієвська, яку також можна було запросити до Києва.

Сергій Стуканов: На чому може ґрунтуватися українська модерна культура Донеччини? З якими постатями асоціюватись?

Станіслав Федорчук: Вона не може не бути урбаністичною. І тут це звичайно творчість Олексія Чупи, його «Бомжі Донбасу» та інші твори. Але маємо також проблему з тим, що велика кількість людей, які створювали сучасну українську прозу та поезію, повиїжджали з Донбасу.

Хотів би анонсувати, що Веніамін Белявський, український видавець, перекладач ініціював проект з близько 70-ти сучасних прозових та поетичних творів вихідців з Донеччини. Йдеться про живих авторів, за винятком Василя Стуса. Ідея видати антологію молодих авторів виникла ще у довоєнному Донецьку. Але на той момент ми не змогли знайти спонсорів, щоб видати її.

Анастасія Багаліка: Якби ви проводили акції з популяризації культури сучасного Донбасу, робили б це на звільнених територіях чи в Києві?

Станіслав Федорчук: Культура має бути трансмежевою. Вона не може бути для місцевого вжитку.

Ми живемо в глобальному світі, де є поціновувачі, широка аудиторія. Тому дуже просто перевірити вартість того, що ти створив.

Велика Україна відкрила для себе багатьох донеччан, про яких навряд чи почула б, якби вони стартували не в таких умовах. Умови війни, на жаль, масштабного утікацтва з рідної землі призвели до того, що почали звертати увагу на місцевих митців, карикатуристів. Багато людей отримали дорогу у великий світ. Кризова ситуація вивільнила культурний простір, спонукала говорити на різних рівнях.

Щодо Донеччини нам необхідно розуміти одну річ. Виїхала велика кількість творчих людей. У нас брак підготовки нових культурних кадрів. Мусимо створити умови, щоб нові культурні центри з’явились, щоб тренери зі свого світу туди приїздили, щоб молодь, яка лишається там, була включена в світовий та український культурний контекст.

Сергій Стуканов: Що в цьому контексті ефективніше: включатися в роботу державних органів чи на основі грантів створювати незалежні культурні інституції, фонди?

Станіслав Федорчук: І так, і ні. Коли стартує мистецький проект або локація, потрібна хоча б мінімальна лояльність місцевої влади. Яка хоча б не заважатиме робити це. Є другий момент. Громадські організації, які займаються культурою, існують поза полем взаємодії з держінституціями. Представники держави, зокрема Донеччини, не дотримують слова.

Півроку говоримо, що голова управління культури Аліна Певна — людина, яка не має обіймати цю посаду за своїми кваліфікаційними і менеджерськими якостями. Говоримо це, аналізуючи заходи, які відбуваються на території Донецької області. Ми звертаємось до міжнародних фондів, залучаємо партнерів, проводимо акції.  Адміністрація бере мінімальні зобов’язання, а потім  легко відмовляється від них. Так дискредитується робота, зроблена нашими руками. Тому ми хотіли б, щоб у адміністрації, в управлінні культури були люди, які будуть нашими партнерами та союзниками.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.