Слухати

Марія Стус про переїзд у Київ: мені тут веселіше, та сумую за хаткою в селі

12 квітня 2016 - 21:03 181
Facebook Twitter Google+

Гості

Сестра видатного українського поета-дисидента Василя Стуса Марія разом з онучками і правнуками переїхала до Києва з Донецька, де жила в п’яти кілометрах від аеропорту. Клички подарували сім’ї квартиру

mariya_stus_0_0.jpg

Марія Стус // «Громадське радіо»
Марія Стус
«Громадське радіо»

Марія Стус: Я б сама і не насмілилась просити квартиру. Але друзі переконали. Вперше ми звернулись до мера Кличка, коли було відкриття алеї Василя Стуса, але він тоді сказав, що державного житла нема. Тоді підійшов депутат Ар’єв і сказав, що пошукають варіанти.

Запропонували мені місце у будинку пристарілих або хату в селі, але ж я не одна, і з нами також маленькі діти. Потім справа набула розголосу, дуже багато людей відгукнулись і допомогли. І брати Клички подарували нам квартиру.

Тетяна Трощинська: Як зараз загалом почуває себе ваша сім’я, ваші діти?

Марія Стус: Ми всі дуже задоволені. Будемо жити разом.

Тетяна Трощинська: Чи надходять вам якісь звістки з ваших рідних місць?

Марія Стус: Моя хата пустує. А чотири вулиці від моєї хати живе донька з чоловіком. Вони не змогли виїхати, бо було страшно залишати хати. Кожного дня з нею говоримо — легше там не стає. Буває часом тихше і не стріляють, але от п’ять днів назад, кажуть, стріляли так, що в хаті трусилось все.

Тетяна Трощинська: Внучки вже тут планують будувати майбутнє?

Марія Стус: Так, поки повертатись нема куди. Та і виховувати дітей в Києві набагато краще.

Тетяна Трощинська: Чи є щось, що залишилось там і про що шкодуєте?

Марія Стус: Там я жила сама, а тут всі разом. Мені тут веселіше. Сумую за хаткою в селі, нашою дачею. Там був город, хазяйство. Вона на українській території, але приїхати туди важко.

Тетяна Трощинська: Що каже донька, яка там залишилась? Що вони чекають, що думають?

Марія Стус: Каже, що зараз люди стараються не говорити. Їм навіяли, що стріляє, б’є Україна і тому там багато людей налаштовані проти України. Тому вона ні з ким не дискутує.

Тетяна Трощинська: Ви ж були там під час боїв в аеропорті?

Марія Стус: Нам спочатку трохи було легше, бо ми на два місяці виїжджали в село. А в селі трохи раніше це все було. А потім як повернулись було важко дуже — стріляли постійно.

Тетяна Трощинська: Чи є у вас улюблений вірш чи рядок Василя Стуса? Яким ви його пам’ятаєте?

Марія Стус: Я тільки недавно перестала плакати, коли читаю його. Бо кожен вірш нагадує щось про Василя — «Як добре те, що смерті не боюсь я». Коли ми були маленькі, нас забрали в село родичі, нам було десь дев’ять-десять років. Пам’ятаю ми приїхали ввечері, а нам кажуть, що там є блудне місце, якого всі боялися. І ми ранесенько встали, пішли дивитися. Перший раз, коли ми вирвалися з батьківського гнізда. І в нього є про це вірш «Рахнівка».

Коли читаю, я все уявляю. Ми з ним були дуже рідні, дуже близькі, ми завжди були разом.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.