Слухати

«Ми натхненно бажали вбивати»: боєць «Азову» про свою книгу

03 грудня 2016 - 20:11 305
Facebook Twitter Google+
Інтерв’ю з єдиним ветераном АТО Марком Мельником, який відкрив видавництво («Орієнтир»), а також написав книгу «Жадання фронту»

Тетяна Курманова: Коли ви пішли на фронт? Ви були добровольцем?

Марк Мельник: Я був добровольцем в лавах батальйону «Азов». Після Майдану все закипіло, було зрозуміло, що все йде до серйозного військового протистояння. І без добровольців держава не змогла би винести це на своїх плечах з позитивним результатом.

У своєму місті ми з хлопцями організовували самооборону та патрулювали місто. Коли навели порядок, якраз були часи, коли розгорталися Іловайські події. Там у мене був дуже близький друг. І він зник безвісти в Іловайську. Це дало такий імпульс, що я вирішив піти добровольцем, бо це було найбільш результативне з того, що можна було зробити, щоб помститися за смерть людей, які загинули за Україну в Іловайську.

Тетяна Курманова: Скільки ви пробули?

Марк Мельник: Повернувся в січні 2016 року, був з кінця літа 2014 року — рік і кілька місяців.

Тетяна Курманова: А коли виникла ідея написати книжку?

Марк Мельник: Іще в полку ми з хлопцями займалися журналістською діяльністю. Я видавав газету ще в школі, потім в інституті. Так вийшло, що досить серйозно ніхто не займався інформаційною діяльністю в полку, тому вирішили ми з хлопцями. Я написав інформаційну концепцію діяльності полку, у якій був наш друкований часопис, почав його видавати.

Виявилося, що серед добровольців і побратимів дуже багато людей, які пишуть, є справжніми істориками, ідеологами. Вони настільки цінні кадри, що те, що вони пишуть, не може бути забуте. На цій війні помирають найкращі. Ми зрозуміли, що важливо зробити так, щоб те, що вони пишуть, не було забуте, а втілилося на папері та стало вічним.

З однодумцями ми почали видавати книжки — на дуже аматорському рівні, бо досвіду в нас не було. Зараз він теж досить невеликий. Але ми стараємося, залучаємо волонтерів (а їх достатньо), ми залучаємо людей, які фінансують друк цих книжок (вони теж поки є).

Ми видаємо книжки, які, як вважаємо, не видасть ніхто інший. Наша література багата, немало книжок працюють на державотворчі процеси, але мемуарів добровольців, спогадів з воєнних подій нема.

Тетяна Курманова: Розкажіть про ваш позивний «Вирій»? І як загалом в АТО люди отримують позивні?

Марк Мельник: Історії досить різні. Найчастіше люди самі приходять, їх якось записують зі слів, щоб було швидше і зручніше. У моєму випадку вийшло так. Але дуже часто найколоритніші позивні дають людям їхні побратими, однополчани.

Мій позивний — розкриття терміну «Вальгалла» зі скандинавської міфології. Багато різних символів, термінів та культурних речей добровольці використовують саме із скандинавської міфології та їхньої героїки. Я вирішив не позичати чогось чужого, тому взяв позивний «Вирій». Він є аналогом вальгалли — це місце, куди воїни потрапляють після того, як повністю реалізували свій життєвий потенціал і загинули в бою.

Анастасія Багаліка: На форзаці книги у вас є фраза: «Ми натхненно бажали вбивати». Це правда?

Марк Мельник: У цієї фрази дуже велика передісторія. Коли такі як я, не будучи ні військовими, ні морально і професійно підготованими до війни, переживали початок військових подій. Ми розуміли, що нам треба змінюватися. Того, що ми робимо в цивільному житті, недостатньо.

Ми — молоді люди. Ми розуміли, що в цей момент, аби наблизити перемогу і закінчити все швидко, ми маємо зробити все. Буквально — покласти своє життя на вівтар перемоги, знищити маленьку купку людей, які розповсюджують сепаратистські настрої, які підбурюють інших вірити у щось неприроднє — в ідею «Новоросії», спотворений патріотизм і спотворене сприйняття дійсності, героїзму.

Ми щиро бажали смерті тим, хто робить настільки велику шкоду. У той же час, ми розуміли, що основна частина людей, які проживають на території Донецької та Луганської області — звичайні та мирні українці, які не хотіли війни та протистоянь. Вони просто стали заручниками ситуації та жертвами ворожого інформаційного впливу.

Я сам із Кривого Рогу і в Маріуполі я себе почуваю як вдома. Це аналогічні міста за інфраструктурою, відчуттями, антуражем. Це робітничий край, трохи депресивний. Я прекрасно розумію почуття людей, які десятки років жили під цим інформаційним впливом, наскільки вони постраждали, що зі свого боку вони праві в певних моментах. Єдине, що вони повинні змінити, — бачення ситуації.

Тому ми намагалися максимально показати свою позицію і мотиви. Показати, що ми звичайні люди. На початок Майдану я був звичайним студентом і не міг подумати, що буде війна. Для мене стало шоком, що українців вбивали за український прапор. Тому бажання вбити таку мізерну кількість людей, які намагаються перешкодити Донбасу, було.

Анастасія Багаліка: Коли відчуття стикнулося з реальними фронтовими подіями, це трансформувалося в щось?

Марк Мельник: Трансформувалося досить сильно. Це використано в якості емоції, з якої все починалося. Це бажання помсти за тих людей, які знайшли в собі силу в Донецьку та Луганську виходити на захист українських інтересів, працювати на нашу державу. І вони поплатилися невідомо за що.

Але потім стало зрозуміло, що і війна, і боротьба за національні інтереси — це праця. Дуже важка і щоденна праця. Війна — це не тільки бойові дії. Я не можу сказати, що був у всіх бойових операціях свого підрозділу, не можу сказати, що я воїн.

Я не воїн. Після війни я себе знайшов саме в тому, що дало мені можливість реалізувати себе на користь суспільних інтересів. Але військовий досвід збагатив розуміння того, що відбувається в суспільстві, в геополітиці, дав розуміння, що я можу зробити корисне.

Якщо людина не робить нічого корисного для зміни середовища, в якому живе, вона живе марно.

Тетяна Курманова: Як ви обираєте те, що будете друкувати?

Марк Мельник: Ще під час служби в «Азові» і активної фази бойових дій у мене була ідея видавати газету, яка була б рідною людям, які зазнали там інформаційного впливу пропаганди. Російською мовою, на теми, які цікавлять саме тих людей, але потроху надавати їм адекватну інформацію.

Зараз дискримінації на користь української мови або української точки зору ми не маємо, видаємо книги російською, хочемо подавати людям максимально корисні тексти, ілюстрації, аби вони збагачували світогляд і розуміння ситуації.  

Анастасія Багаліка: У книзі «Жадання фронту» в переліку тих, хто опрацював над книгою, зазначається ідеологічний редактор. Як це?

Марк Мельник: Це людина, яка вказувала, які речі краще не казати. Можна навіть сказати, що це тактичний і стратегічний редактор. У нас велись бойові дії. З тексту викидалися тільки ті речі, які не можна розкривати з точки зору військової тактики та стратегії: місцезнаходження наших сил чи танку.

Анастасія Багаліка: Ви боретеся за своїх товаришів, які зараз в полоні?

Марк Мельник: Я, на жаль, не маю таких можливостей. Зараз, як побратима людей, які в певних життєвих ситуаціях потребують співчуття і допомоги, я скеровуюся на допомогу політв’язням. У мене в полоні на території Донецької області чи в Росії нема близьких друзів чи знайомих. Але є мої знайомі, які знаходяться в полоні у нас в Україні, які сидять за свої державницькі позиції.

Зараз стає все більш зрозуміло, що нічого особливо не змінилося. Революція Гідності розпочалася, але не закінчилася конструктивно. Було запущено багато конструктивних процесів, медійних проектів, багато людей сформувало свій світогляд і розуміння, чим їм варто займатися. Але режим не змінився. Наш президент захищав Банкову не тому, що хотів зменшити протистояння, а тому, що розумів, що це його наступне пристанище.

Анастасія Багаліка: Ми знаємо, що в полоні в Донецьку знаходиться один з бійців полку «Азов» Євген Чуднєцов. Це людина, якій в полоні видалили 16 зубів і змусили на камеру записати звернення, де він говорить, що хоче залишитися у бойовиків. І якось я не спостерігала, щоб полк «Азов» за нього боровся. Ви нічого не знаєте в цій історії?

Марк Мельник: Є дві сторони медалі у визволенні полонених і допомозі людям. Можна боротися інформаційно, афішувати, робити акції. А є важелі впливу, які не можна афішувати, бо це нанівець зведе їх ефективність. Мені невідомо, які саме важелі застосовуються, щоб допомогти всім, хто її потребує. Але я впевнений, що серед наших структур є люди, які займаються цим досить плідно.

Тетяна Курманова: Де ви розповсюджуєте книги видавництва «Орієнтир»?

Марк Мельник: Ми почали поширювати видання через соцмережі і сайт. Але зараз в регіонах є люди, які проявили бажання працювати з нами, долучатися, щоб поширювати літературу. Наше видавництво, на жаль, збиткове. Ми будемо намагатися вирівнювати таке положення. Але видавництво приносить суспільству користь. Активісти в Івано-Франківську без особливої фінансової винагороди хочуть відкрити фірмовий магазин «Орієнтир». Сподіваюся, відкриємо його в січні.

Анастасія Багаліка: Гроші на видавництво спонсорські?

Марк Мельник: В основному, так. Є люди, які хочуть щось видати, мають кошти на це чи знають людей, які можуть вкласти. Так ми і працюємо.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.