Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Ми повертаємось до мікроісторії роду, — Анатолій Дністровий

03 січня 2016 - 18:39 169
Facebook Twitter Google+
Український письменник Анатолій Дністровий про свою нову книгу «Черепаха Чарльза Дарвіна»

З письменником Анатолієм Дністровим говоримо про його нову книжку вибраного «Черепаха Чарльза Дарвіна». В цій книзі для письменника значимою ж увага до ретроспективного розуміння минулого, до нещодавньої історії — «теплої» історії, що ще жива. Метафорою цього нещодавнього минулого для Анатолія Дністрового є образ слонової черепахи з Галапагоських островів, відомої як «черепаха Чарльза Дарвіна»: «Ця черепаха є символічним свідком емоції, про яку я намагаюся говорити. Постать Чарльза Дарвіна дозволяє довантажувати культурологічні контексти до текстів, що дозволяють загострювати те, що є в книзі», — говорить Анатолій Дністровий. Письменник зауважує, що в сучасній українській літературі помітна увага до теми історії та минулого, мікроісторії власної родини, що може допомогти збільшити інтерес до історії в покоління молодших читачів.

Ірина Славінська: Розкажіть як автор, що ви вкладали у назву?

Анатолій Дністровий: Книга надзвичайно важлива для мене. Я дуже люблю есеїстику, я вважаю її поза інформаційними приводами. Я істота, яка любить рефлексувати на нещодавнє минуле. В поняття «нещодавно» я вкладаю те, з чим ми контактуємо за останніх сто років нашого минулого. Не глибинного. Дуже важливо було знайти метафору, яка б об’єднала в собі всі фактори цього часу. І я взяв черепаху, яка померла у 2006 році, яка пережила ХХ століття, бачила трохи більше за нас з вами.

Поезію я почав писати в 1992-93-х роках, останнє було написано в 2004-му році. Це вибране за 20 років.

Ірина Славінська: Поява Чарльза Дарвіна у заголовку вводить риторичну фігуру дослідника, він теж метафора?

Анатолій Дністровий: Він мені дозволяє довантажувати культурологічні та дослідницькі метафори. Люблю хитрі прийоми, на прикладі «Жінки французького лейтенанта». Самого лейтенанта нема, але є певний збірний образ, який ми розуміємо в контексті.

Ця книга поетична, верліброва частина «Хронік друкарської машинки».

Тетяна Трощинська: Сама по собі друкарська машинка стала раритетом. Розкажіть про «Хроніки друкарської машинки» більш детально.

Анатолій Дністровий: Все досить банально, там присутні тексти надруковані на машинці «Оптіма». Від того і назва. І ще, пам’ятаєте, була «бронтозавр», машинка «Україна», від якої аж пальці боліли. «Хроніка друкарської машинки», — досить конкретна назва без зайвих смислів.

Ірина Славінська: У книзі є дуже важливий герой — свідок. Трохи про роль свідка розкажіть?

Анатолій Дністровий: Якщо відсторонитись від символічного узагальнення, то цю тему я вирішую в циклі: «Перший автомобіль в Тернополі». Тут є кілька поем про моїх рідних, їхні оказії з життя, про війну, голод.

Ірина Славінська: В наших спогадах про ті часи історії збереглися досить фрагментовано, чому у нас так відбулося?

Анатолій Дністровий: А бабусі не були багатослівні. Це не було поколінням голосу. Вони жили в постійно потрясінні як в рутині. Все збереглося деталями, крупинками. І цю інформацію доводиться збирати навіть не в історичну хроніку, а в художню картину. Що я і намагався відтворити у «Слові про життя людини». Це своєрідна регіональна культурна пам’ять.

Тетяна Трощинська: Що з цього світу прийшло від вас, що ви лишили особисто собі?

Анатолій Дністровий: Я отримав великий позитивний сигнал, що за останній рік почали відрефлексовувати ХХ століття. В 90-тих шукали креатив, прийоми. А зараз всі приступають до осмислення тривалих масивів часу. Це вже мені нагадує американську літературу: великі полотна.

Ми починаємо описувати мікроісторизм, а не велике гештальт-полотно. А це робота з архівами, приватними сторінками роду. Тут для романіста шалений пошук.

Тетяна Трощинська: Для школяра, який не дуже цікавиться історією, можна цю історію вивчати через якісну літературу, є в цьому потенціал?

Анатолій Дністровий: Немає нецікавих тем. Можна викласти бездарно, а можна заворожити. Все залежить від інструментів.

Ірина Славінська: Література і пропаганда. Як ви вважаєте, чи є тут зв’язок?

Анатолій Дністровий: Об’єктивно — цього не уникнути. Підлітком я хотів стати істориком через любов до романів. Згадайте комуністичні часи — все було пропісочено. В мене не було цікавості до фантастики, а от історичні речі цікавлять. Тому так, через літературу можна впливати на свідомість.

Ірина Славінська: Чи Україна страждає на амнезію?

Анатолій Дністровий: Ні, але в нас все безглуздо, немає комунікації. Зараз має початися битва за телебачення, інакше матимемо країну споживачів пива, які голосуватимуть, як і голосували раніше.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.