Слухати

Фото: Громадське радіо / Скачати зображення

М’ята і розмарин замість пам’ятника Леніну

03 травня 2017 - 15:37 299
Facebook Twitter Google+
Інсталяцію, яка з’явиться на постаменті, обирали серед 30 робіт, надісланих з різних країн

Кураторка проекту «Суспільна угода» Катерина Філюк та членкиня журі Євгенія Моляр у студії Громадського радіо розповідають про те, як відбирали мистецький проект, що він означає.

Тетяна Трощинська: Євгеніє, ви — одна з тих, хто обирав переможця.

Євгенія Моляр: Так. Спочатку надходили заявки з різних країн. Їх було близько 30. Перший відбір пройшли 10 заявок. Працювало міжнародне журі. Ми відібрали чотири роботи. Фінального переможця визначало народне голосування.

Лариса Денисенко: Ця тема виявилася чутливішою для країн посттоталітарного простору? Чи багато конкурсантів подавалися від Литви, Латвії, Естонії, Чехії, від країн, де мали подібне до нашого минуле?

 

 

Євгенія Моляр: Більше робіт було з країн Європи, які не переживали в своїй історії комуністичні, соціалістичні, тоталітарні режими. Погляд ззовні теж надзвичайно цінний.

Лариса Денисенко: Наскільки важливо для цього проекту орієнтуватися і розуміти історію чи достатньо просто відчувати простір міста?

Євгенія Моляр: Це мистецький об’єкт, який працює в емоційній площині, площині чуттєвого, тому тут і знання, і відчуття рівноправні.

Тетяна Трощинська: Що можна буде побачити на цьому постаменті?

Катерина Філюк: Цього разу можна не тільки побачити. Це дуже запашна інсталяція. Вчора ввечері ми вже це протестували, адже це чебрець, розмарин і м’ята. Це робота мексиканської художниці. Вона запропонувала нам трошки відійти від політичних баталій і зосередитися на більш медитаційному сприйнятті, побачити ритуал відновлення в природі. Можливо, він може бути адаптований до соціальних та політичних українських реалій.

Тетяна Трощинська: Коли ви почали монтувати цю інсталяцію, не траплялося, що повз проходили люди і питали, що ви робите на святому місці?

Катерина Філюк: Кожного разу, коли ми монтуємо, люди проходять, зупиняються, щось кажуть. Для мене найбільш страшним був момент, коли ми перший раз це робили. Підійшов кремезний козак. Я зрозуміла, що зараз може бути проблема. Коли я розповіла йому про інсталяцію, він відреагував дуже позитивно. Мабуть, у людей більше зацікавленості, відкритості до нового, ніж критики.

Вчора був цікавий коментар. Один з перехожих сказав: «А ви не боїтеся, що тут маленькі Леніни повиростають?».

Лариса Денисенко: Наскільки потім будуть розганяти історичну істерію? Чи люди це сприймуть?

Катерина Філюк: Звісно, цей проект про декомунізацію, але найважливіший аспект полягає у тому, що це змога почати діалог між різними гравцями. Цей діалог спрямований у майбутнє. Ми не можемо відмовитися від історії, нам не потрібно її забувати, але важливо, що це публічна дискусія. Цього разу у нас була можливість народного голосування, люди мамі могли обрати об’єкт, який там з’явиться. Мабуть, для мене не такі важливі інсталяції, як весь процес, який супроводжує проект. Це не мармуровий пам’ятник, який стоятиме там століттями.

Лариса Денисенко: Наскільки митець може бути впевнений в тому, що проголосують? Чи були такі розмови?

Катерина Філюк: У мене була така розмова з переможницею першого конкурсу, яка була цього разу членом журі — Сінтія Гутьєррес. Вона говорила, що, можливо, це проблемний момент, що ми виносимо інсталяцію, яка є тільки у вигляду ескізу. Можливо, у такому форматі народного голосування люди не мають можливості зрозуміти, що хотів сказати художник. Мені здається, що тут треба чимось жертвувати. Мабуть, цього разу ми пожертвували художньою частиною, щоб люди відчули, що вони мають можливість обирати.

Тетяна Трощинська: Чи давало це народне голосування зрозуміти, що думають люди? Чи це були тільки галочки?

Катерина Філюк: З тих чотирьох інсталяцій, які були, це найбільш зрозуміла інсталяція. Можливо, вона найбільш емоційна, має найбільш коротку дорогу до серця людини. Були більш концептуальні ідеї.

Для мене ця колона — картинка з постапокаліптичного фільму: міста зруйновані, а природа захоплює всю інфраструктуру і показує, що є надія.

Лариса Денисенко: Чи закладений символізм в рослини?

Євгенія Моляр: Наскільки я пам’ятаю, в оригінальному проекті був тільки розмарин.

Катерина Філюк: Це технічний момент. Художниця розраховувала на рослини, які мали лікувальний потенціал. Розмарин дуже розповсюджений в Мексиці, а в Україні знайти тисячу кущів розмарину дуже складно. Нам запропонували вести його з Голландії. М’ята — це був компромісний варіант.

Для кожної інсталяцій нам вдається знаходити партнерів, які не мають жодного стосунку до мистецтва, але вони так переймаються і так вживаються в цей проект. Бізнес горить цією ідеєю. Цього разу сталося саме так. Постачальник, який надав нам рослини, закохався в цю ідею. 

Сьогодні о 18 ми познайомимо вас з новим виглядом п’єдесталу. 17-го числа ми роздамо рослини, розкажемо, як доглядати за ними вдома.

Повний варіант розмови слухайте в доданому звуковому файлі.

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.