Слухати

На російському музичному ринку шовінізм був очевидним давно, — Фома (ВІДЕО)

13 грудня 2017 - 17:38 68
Facebook Twitter Google+
З лідером гурту Мандри в студії Громадського радіо говоримо про новий ювілейний альбом «Час летить», про те, як змінилася Україна за часи незалежності, а також про видимість української музики

«Над альбомом працювало приблизно 15 різноманітних музикантів. Все залежало від творчої задачі, яку ми ставили перед собою. Як на мене, кожна пісня мала своє рішення. В пісні «Думи мої» — це регі. Ми спеціально запросили духову секцію гурту The ВЙО, бо вони файно грають регі і їхні партії дуже «чоткі». «Чорна гора»  — це були автори цієї пісні, співавтори музики, тому було дуже важливо зробити спільну пісню. І так кожна пісня. «Гради вогняні» — там потрібні були оркестровки. Я звернувся до Сергія Сидорова — композитор відомий в Україні як автор музики до фільму «Сторожова застава». Він дуже добре зробив ці оркестровки. І так по кожному пункту. Це концептуальний альбом, насичений всіма тими враженнями, які я отримував всі ці крайні роки», — розповідає Фома.

 

Тетяна Трощинська: Як зараз змінилася Україна, між Майданами зокрема?

Фома: Справа в тому, що я ровесник незалежності. Коли все почалося, я був юною людиною. Всі етапи становлення держави в мене на очах і я сам в тій чи іншій формі беру активну участь. Я бачу абсолютно велику різницю між Україною 26 років тому і зараз. І це велика позитивна відмінність.

Щодо наших негараздів, треба розуміти, що це справді вирішується шляхом побудови держави, державних інституцій, шляхом еволюційної побудови і постійного тиску. Ми, насправді, дуже героїчний народ, дуже впертий. Попри наші негаразди, в нас є дуже багато позитивних змін. Я би не зосереджувався на тому, що важко — важко всім. Я би зосереджувався на тому, що ми маємо цінного. На жаль, дуже багато людей в нас думають, що має прийти якийсь справді месія — і ти лягаєш спати в одній країні, а прокидаєшся в іншій. Іноді так буває, але скоріше в інакшому  варіанті: лягаєш спати у вільній Україні, в Криму, а прокидаєшся в диктаторській «раші» завдяки тому, що ти не думаєш своєю головою або не думаєш взагалі.

Ми — демократична країна і в нас є дуже багато свобод. І ці свободи варті цих зусиль і цього важкого стану. Для того, щоб країна встала з колін  і стала сильною державою, щоб подолати корупцію та інші негаразди, то цю корупцію треба долати з усіх боків — її має подолати простий громадянин в першу чергу.

Тетяна Трощинська: Чи справді попит на українську музику змінився після Революції Гідності чи вона просто стала видимішою, а попит був завжди?

Фома: Попит був завжди. Публіка на концертах — то найліпший лакмусовий папірець того, потрібна ця музика чи ні. Українська музика завжди була, її було дуже багато. Питання в тому, що в державі існувала внутрішня постколоніальна політика, яка орієнтувалася на Москву в усіх питаннях. Москва була метрополією, «главниє звьозди» в Москві. Якщо ти не пройшов через Москву, значить ти в Україні нецікавий.

Я для себе це питання закрив років 12-13 тому. Ми один раз з’їздили, поспілкувалися з тамтешніми продюсерами.

Тетяна Трощинська: А чому, запросили?

Фома: Ми час від часу виступали в Росії в старі часи на запрошення місцевих багатіїв, які мають українське коріння. Це були закриті непублічні виступи, корпоративи. Чоловіки вдягали жіночі вишиванки — не знали, як виглядає чоловіча. Таке різне було.

Коли ти професійно займаєшся якимось видом діяльності, очевидно, ти знаєш, як працює система. В Україні було очевидно, що працює так: якщо український артист їде в Москву і там стає популярним, то його одразу тут піднімають на руки, носяться з ним, як і з фарбованою лялькою.

Тетяна Трощинська: І на гонорари це впливало?

Фома: Абсолютно на все: на присутність в ефірах, на увагу ЗМІ і так далі. Увага була прикута до Москви як до метрополії. Ми вирішили зрозуміти, як це працює. Просто поїхати, зустрітися з рекординговими лейблами, з продюсерами, дізнатися, яка там ситуація, розвідати її.

Ми були там десь півтора тижні. Після п’ятої зустрічі я сказав, що це взагалі нецікавий мені жанр, нецікава країна, нецікавий цей ринок. Шовінізм був досить очевидний. Це було на рівні жартів: «Наши братья-хохлы приехали. Ну, что вы хотите нам, братья сказать?» Таке було принизливе ставлення, якесь дивне . І я сказав, що мене не цікавить Росія взагалі і закрив для себе це питання. До речі, і зараз вона мене зовсім не цікавить.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.