Слухати

Найманців часто судять як учасників збройних конфліктів у третіх країнах, бо найманство важче довести, — юрист

13 листопада 2017 - 21:43
Facebook Twitter Google+
Прокуратура Сербії з кінця 2014 року порушила 45 справ стосовно осіб, які беруть участь у військових конфліктах за кордоном, зокрема на Донбасі
Найманців часто судять як учасників збройних конфліктів у третіх країнах, бо найманство важче довести, — юрист / Програми на Громадському радіо

У студії Громадського Радіо — доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Антон Кориневич.

Тетяна Трощинська: Прокуратура Сербії з кінця 2014 року порушила 45 справ стосовно найманців, які беруть участь у військових конфліктах за кордоном, зокрема на Донбасі. Вчора про це написали сербські ЗМІ. Представниця прокуратури Белграда це підтвердила. Про 24 людини було відомо раніше. Нові дані стосуються 45 людей. Самі вони часто називають себе добровольцями, прокуратура називає їх найманцями. Як правильно розуміти статус цих людей?

Антон Кориневич: Терміни тут мають визначальне значення. Доброволець — це термін, який має більше позитивну конотацію, має на увазі те, що людина з певних ідеологічних, політичних питань залучається до певної участі у певних організованих збройних формуваннях. В класичному вигляді доброволець — це людина, яка залучається до збройних сил держави, вона є або громадянином цієї держави, або громадянином інших держав, які залучаються до створення спеціального загону, бригади, полку, де ці добровольці беруть участь. Якщо цей доброволець увійшов до складу збройних сил держави, то він є абсолютно законним учасником воєнний дій.

Якщо це людина, яка бере участь в організованих збройних угрупованнях, не збройних силах держави, то вона підпадає під кримінальну відповідальність або в своїй державі, або в державі, на території якої він бере участь у збройному конфлікті.

Якщо людина бере участь в організованих збройних угрупованнях, не збройних силах держави, вона підпадає під кримінальну відповідальність або в своїй державі, або в державі, на території якої він бере участь у збройному конфлікті.

Щодо терміну «найманець», то ми його чуємо дуже часто у ЗМІ, як і «російсько-терористичні війська». Якщо «російсько-терористичних військ» просто не існує з точки зору права, то термін «найманець» дійсно існує. Тут варто зазначити декілька найважливіших моментів. Найманцем не може бути громадянин сторони у конфлікті. Якщо Україна стверджує, що РФ є стороною міжнародного збройного конфлікту на Донбасі, є агресором, то вона автоматично не може називати найманцями громадян РФ. Громадяни третіх країн, таких, як Сербія, можуть називатися найманцями. Це визначення у нас є в міжнародному праві, зокрема в міжнародному гуманітарному праві. З визначенням терміну «найманець» є величезна проблема, воно складається з 5 чи 6 кумулятивних (ті критерії, які мають одночасно збігтися) критеріїв. Тільки якщо ці критерії одночасно збіжаться, то тоді людина може вважатися найманцем. Найпроблемніший критерій — це те, що потрібно довести, що людина бере участь у збройному конфлікті з метою особистої вигоди, тобто за набагато більші гроші, ніж отримують законні учасники цього збройного конфлікту. Намір доводити важче, тому, як я розумію, у випадку з сербськими громадянами, перший випадок був з громадянином Британії, європейські держави не хочуть мати справу зі злочином найманства і інкримінувати фізичним особам скоєння злочину найманства через складність доведення ментального елемента.

Тому Британія засудила Бенджаміна Стімсона до 5 років і кількох місяців за участь у терористичній діяльності, а Сербія, я так розумію, інкримінує участь у воєнних конфліктах на території інших держав.

З ідеологічної точки зору, напевно, громадян третіх країн, які беруть участь у збройному конфлікті на Донбасі проти України, ми можемо називати найманцями, але, розуміючи те, наскільки складним є злочин найманства, європейські держави вважають за потрібне інкримінувати інший склад злочину, тому що інший склад злочину просто легше довести.

За участь у збройній боротьбі в іншій державі на боці організованого збройного угруповання дають до 56 років. Якщо людина вербувала фізичних осіб (громадян Сербії) з метою участі у цьому збройному конфлікті, то вона може отримати до 10 років.

Тетяна Трощинська: Коли почалася ця ситуація із Сербією, сталося так, що перед цим український посол у Сербії говорив про те, що Росія використовує сербських добровольців. Після цього була відповідь міністра закордонних справ Сербії, який сказав про те, що на початку 90-х українські громадяни брали участь у війні на стороні Хорватії. Якщо пошукати у ЗМІ, то ідеться про один доведений випадок, якщо не брати до уваги етнічних українців, які просто жили на території Хорватії.

Якщо говорити про українських громадян, які брали участь чи беруть участь у цих конфліктах, що з цього приводу має робити Україна, як тоді діє право?

Антон Кориневич: У ситуації, яку ви навели, з послом України в Сербії, має діяти МЗС, це їхня парафія.

Щодо можливої участі громадян України у конфліктах на території інших держав, то ту треба виходити з того, яким чином таку участь будуть кваліфікувати інші держави. Якщо вони вважатимуть, що мають достатньо фактів, то вони можуть починати інкримінувати злочин найманства. Кримінальні кодекси держав містять інші злочини (наприклад, участь у збройних конфліктах на території інших держав), які дають змогу набагато легше з цим працювати. Якщо сербська сторона чи будь-яка інша країна вважає,  що у них є достатньо доказів, щоб порушувати провадження проти якогось громадянина України, то це в їхній компетенції, тому що діє принцип територіальності. 

Тетяна Трощинська: Чи можна сказати, що до найманців міжнародне право жорсткіше, ніж до тих, кого могли вважати добровольцем?

Антон Кориневич: Абсолютно. Найманство – це злочин, найманець – це злочинець. І на основі національних кримінальних кодексів, і на основі міжнародного права. Якщо добровольці приєднуються до збройних сил держави, тут легше. Якщо ж вони беруть участь в організованих збройних угрупованнях, то вони міжнародним правом не будуть називатися добровольцями. 

Тетяна Трощинська: Наскільки наше національне кримінальне законодавство адаптоване до міжнародної практики в цій сфері?

Антон Кориневич: Якщо ми говоримо про найманців, то стаття про найманців у нас більш-менш нормальна. Якщо ж ми говоримо про воєнні злочини, злочини проти людяності, то у нас з цим біда, тому що воєнні злочини у нас виписані дуже невдало (статтю 438 Кримінального кодексу треба змінювати, оскільки вона дуже широка і не містить конкретного переліку діянь), а статті про злочини проти людяності у нас просто немає в Кримінальному кодексі України.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.