Слухати

Наймужніший жест людини - відповідати сміхом на страх, - Юрій Андрухович

19 березня 2018 - 22:22
Facebook Twitter Google+
Агенція «АртПоле» готується показати в Харкові, Старобільску, Сєвєродонецьку, Бахмуті, Слов’янську та Маріуполі проект «Безкінечна подорож, або Енеїда»

dsc02252_1.jpg

Юрій Андрухович і Мирослава Ганюшкіна // Громадське радіо
Юрій Андрухович і Мирослава Ганюшкіна
Громадське радіо

Проект, який побачать у шести містах сходу, презентують письменник Юрій Андрухович та Мирослава Ганюшкіна, директорка агенції «АртПоле».

«Мені здається, один із наймужніших жестів людських – відповідати сміхом, коли страшно. Оскільки ми досі зі смертю нічого іншого вдіяти не можемо, нам залишається з цього дуже гучно та весело сміятися», — говорить Юрій Андрухович.


 
Лариса Денисенко: «Безкінечна подорож, або Енеїда». Чому вона безкінечна й чому пов’язана з «Енеїдою»?

Юрій Андрухович: Відколи ми шукали цю назву, вже минув майже рік. Починалося з того, що нас запросив минулорічний Арсенал створити щось таке. Коли ми шукали цю назву, то звичайно слово «Енеїда» мусило в ній бути. Потім я згадав собі свій вірш. Він називався «Загибель котляревщини, або ж Безкінечна подорож у безсмертя».

Наша теперішня актуальна назва — це така комбінація з тих двох. «Безкінечна подорож у безсмертя» — тут і безсмертя Котляревського, і безсмертя всього цього Вергілієвого і довергілієвого світу, але також і безсмертя певних мистецьких принципів, яким ми намагаємось не зраджувати в цій своїй виставі.

Лариса Денисенко: Що було тут першим? Слово, музика, емоція?

Мирослава Ганюшкіна: Юрій, мабуть, може більше розказати про процес зсередини, але я як людина, яка спостерігала зовні, можу сказати, що очевидно першим був текст.

Юрій Андрухович: Специфіка моїх віршів полягає в тому, що вони всі виникали наприкінці 80-х для майбутньої збірки «Екзотичні птахи і рослини». Паралельно з цим я поглиблено студіював «Енеїду» Котляревського.

Це був один із тих текстів, який колись я ще дитиною слухав, мені читав його батько. Пізніше це треба було вивчати в шкільній програмі. Можливо, це був один із небагатьох творів української класики, який читався з превеликим задоволенням.

Потім декілька повернень. Я відкривав для себе, що «Енеїда» не вичерпується тим текстом, який всередині в цих строфах. Там є страшенно багатьох всіляких згадок, якихось реалій, які дуже важливо потім віднайти десь у примітках, коментарях. Навколо цих коментарів і виникали ті мої вірші: і про Павла Мацапуру, і про Ваню Каїна, і згодом про Олексу Розумовського, якого ніби немає в «Енеїді», але це та сама культура, той самий час. І диптих «Загибель котляревщини, або ж Безкінечна подорож у безсмертя». Інша частина – це сам Котляревський, уривки з нього. Тут вже був не тільки мій вибір, над цим працювала також і Оля Михайлюк.

Мирослава Ганюшкіна: Коли минулого року виникла пропозиція від Книжкового Арсеналу, від Тані Терен, зробити щось на тему «Енеїди», то Тетяна звернулася до Юрія та «АртПоля». Знаючи наш проект «Альберт або Найвища форма страти», вона запросила до співпраці фактично той самий колектив.

Лариса Денисенко: Готується достатньо великий тур. Чому були обрані саме ці міста?

Мирослава Ганюшкіна: Ми досить багато працюємо на Сході. Ці міста були вибрані невипадково. Ми знаємо, що там є люди, які нас чекають, які готові правильно проанонсувати те, що ми збираємось привезти, і ми знайдемо там свою досить велику аудиторію.

Але це не єдиний момент цього нашого проекту, тому що ми готуємо також відеоверсію, яка буде викладена в Інтернеті для вільного доступу. За пару днів, думаю, вона вже буде на каналі «АртПоля».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.