Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Нові голоси прози в збірці «12»

20 вересня 2016 - 20:16
FacebookTwitterGoogle+
Схід і Захід — разом: київські, донецькі і луганські автори — літературна група «Свідки слова» — представляють нову антологію прози

У студії «Громадського радіо» – письменники-переселенці Сергій Демчук і Роман Батькович.

Лариса Денисенко: «12» – це дуже символічна назва. Чому ви вирішили, що книжка має називатися саме так?

Роман Батькович: Авторами книги було 12 авторів.

Лариса Денисенко: Якою є концепція книжки?

Роман Батькович: Концепція антології в тому, що жодної концепції немає. Всі оповідання дуже різні, як і їх автори. Недолік хіба в тому, що така збірка можлива тільки 1 раз. Робити з цими ж авторами іншу книгу не так цікаво.

Лариса Денисенко: Як ви добирали оповідання?

Роман Батькович: Зараз йдеться про перевидання цієї збірки. Перший тираж розкупили дуже швидко. Перед Форумом видавців нам зробили перевидання. Ми додали багато текстів. Їх не писали спеціально, просто обрали найкращі.  

Лариса Денисенко: Ви самі з Луганської області. Чи часто у вашій творчості були з’являється тема шахтарських міфів?

Роман Батькович: Містичне оповідання «Багряне світло» стосується цієї теми. Я не пишу і не читаю реалістичну літературу. Для мене література – вихід з реальності. Я вважаю, що я можу фантазувати і кепкувати в межах цієї теми, тому що я працював на шахті і знаю, що і як там відбувається. Мені хотілось показати побут шахтарів і розповісти про цікавинки їх роботи.

Лариса Денисенко: Наскільки поширений міф про те, що, якщо ти народився в родині шахтарів, то маєш працювати на шахті?

Роман Батькович: Іншої роботи там просто немає. В моєму селищі міського типу Сутоган була шахта, школа і лікарня. Все.

Ідея написання цього оповідання в мене з’явилась після прочитання «Чорного лебедя» Нассіма Талеба.

Лариса Денисенко: Сергій у своєму оповіданні розповідає про те, як на схід їдуть журналісти.  Для вас це реалізм чи опрацювання наявних матеріалів?

Сергій Демчук: Я описував те, що бачив. Там немає бойових дій. Сюжет роману просто розгортається на Донбасі. Війна, швидше, слугує тлом. Мені хотілось показати земних людей на війні чи поряд з війною.

Я приїхав туди, кілька днів побув і поїхав. Люди там щодня чекають цієї загрози. Звичайно, вони до цього звикають, тому для них це, можливо, не так вражаюче.

Лариса Денисенко: Що допомагає людям, які живуть на Донбасі, балансувати? Наскільки для них важливо чути наш голос?

Роман Батькович: В  мене там залишись батьки. Я приїхав до Києва наприкінці квітня 2014 року. Рідні залишись там. Мама не хоче розмовляти зі мною на ці теми. Її рідний брат має проукраїнські погляди, а з батьком я взагалі не спілкуюсь 2,5 роки.

Лариса Денисенко: Які оповідання з цієї збірки запам’ятались вам?

Роман Батькович: Я хотів пригадати Олексія Севрука.

Сергій Демчук: Він живе в Чехії і перекладає з української на чеську і навпаки. Його оповідання також називалось «Дорога на схід». Йому довелось змінити назву, адже  в першому виданні в мене було оповідання з такою назвою. Його оповідання тепер називається «Проект». Там журналіст з Чехії їде на Донбас, але його подорож закінчується у Львові. У своїх листах він описує враження від побаченого. Це роздуми про те, чому все це відбувається.   

Також хочу згадати наших земляків Євгена Спіріна, Микиту Григорова і Сергія Пивоварова.

Тетяна Курманова: На обкладинці книжки – Тарас Шевченко з планшетом і капюшоном. Що ви хотіли цим сказати?  

Роман Батькович: Ця обкладинка – ініціатива дизайнера видавництва. Він хотів показати Шевченка молодого і сучасного. Там написано, що це автопортрет 2016 року.

Сергій Демчук: У цьому зображенні 12 відмінностей від оригіналу.

Лариса Денисенко: Для кого ваша книга?

Роман Батькович: Ця книжка для тих, хто хоче познайомитись з чимось новим і почути нові голоси.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.