Слухати

«Обов’язок захистити»: як норма міжнародного права дозволила Росії пояснити присутність в Україні та Грузії

18 листопада 2017 - 17:24 179
Facebook Twitter Google+
Нещодавно вийшла друком монографія Віталія Власюка «Норми права. Обов’язок захистити», у якій був проаналізований досвід України та Грузії

vlasyuk.jpg

Віталій Власюк // Фото: Громадське радіо
Віталій Власюк
Фото: Громадське радіо

Гість ефіру — юрист Віталій Власюк.

Віталій Власюк: Концепція «обов’язок захистити» з’явилася внаслідок достатньо сумних подій. Ці події уособили певну кризу в тогочасній системі, оскільки в Руанді у 1992 році внаслідок того, що одне плем’я вирішило, що воно чимось краще, ніж інше плем’я, то інше плем’я треба фізично знищити, що вони і зробили за допомогою мачете, які закупили у великій кількості у Китаї. Це була просто різня. Про це був знятий не один художній фільм. Найкращий, напевно, «Готель «Руанда», в якому найкраще показано, що відбувалося в цій країні. Весь світ просто спостерігав. Наявні миротворці практично не втручалися в цю ситуацію, щодо інших якихось результативних дій міжнародна спільнота не зуміла досягти компромісу, щоб щось зробити, щоб застосувати силу для того, щоб врятувати населення. За найскромнішими підрахунками близько мільйона руандійців, переважно з племені «тутсі», стали жертвами цієї різанини, яка тривала не один тиждень, і навіть не один місяць, допоки ввели армію. Звідси і почалися більш предметні розмови про те, що іноді треба щось робити, щоб врятувати населення тієї чи іншої країни, яке потерпає від певних обставин.

Тут є один важливий нюанс, який певною мірою породжує цю ситуацію. Це заборона на застосування сили у міжнародному праві, яка була чітко закріплена у статуті ООН, прийнятому у 1945 році. Після війни Радянський Союз і США як країни, які вийшли лідерами з Другої світової війни, домовилися, що не будуть більше застосовувати силу в міждержавних відносинах. В чомусь це дуже колосальний здобуток, тому що всі ці тисячоліття до того людство допускало, що воювати — це нормально. І ось в 1945 році людство сказало: «Досить! Війна — це нелегально, воювати між собою заборонено». Негативний наслідок у тому, що держава зайвий раз подумає, чи застосовувати силу, чи визнавати застосування сили, яким чином виправдати застосування сили, інакше в очах всього цивілізованого світу вона буде виглядати суто порушником.

Олена Бадюк: Але норма була введена у 2005 році.

Віталій Власюк: Норма насправді введена не була. Достатньо складно говорити про момент виникнення норми міжнародного права, але давайте говорити так: станом на зараз застосовувати силу просто так, навіть щоб врятувати населення, нелегально. Це може здаватися не зовсім морально, як у ситуації з Руандою. Міжнародна спільнота дуже бурхливо на це відреагувала, оскільки в сучасному світі допустити таку ситуацію, що одне плем’я вирізає інше плем’я, що мало наслідком мільйон жертв, чесно кажучи, зовсім не морально, але юридично правильно. Кожна держава має право на те, щоб самостійно вести внутрішню політику, щоб інші держави у її внутрішні справи не втручалися.

Те, як цим можна зловживати, нам уже двічі показала Росія.

Те, як можна зловживати концепцією, нам уже двічі показала Росія.

Олена Бадюк: Тобто з точки зору міжнародного права це нелегально, але Російська Федерація знаходила певні сценарії, за якими вона відпрацьовувала спочатку в Грузії.

Віталій Власюк: Сучасна концепція «обов’язку захистити» передбачає те, що можна застосовувати силу для порятунку населення, навіть потрібно це робити, але для цього треба отримати згоду Ради Безпеки ООН. Яскравим прикладом, коли ця концепція була застосована практично в тому вигляді, в якому про неї домовилися, була Лівія. Росіяни завжди про це забувають, але вони не ветували, вони могли заветувати в межах своєї глобальної протидії США, вони цього не зробили, вони погодилися. Тепер вони кажуть, що розбомбили, а зараз там хаос. У чомусь це проблема і цієї концепції теж, оскільки вона передбачає не тільки обов’язок втрутитися, але й обов’язок в подальшому відновити нормальне життя, але цього не сталося, на жаль.

 

 

Олена Бадюк: Російська Федерація у своїх офіційних заявах посилалася на саме цю норму міжнародного права?

Віталій Власюк: Так, були конкретні заяви різних посадових осіб в Російській Федерації, які цілком можуть слугувати за офіційну державну позицію РФ, яка говорила, що «мы защищаем наших соотечественников». Формально вони перебували на території Грузії, в Абхазії та Південній Осетії. Росія робила це достатньо недолуго, розмито. Ні для кого не секрет, що вона спочатку сама ж і пороздавала паспорти фактично громадянам Грузії, а після цього сказала, що їх там притісняють.

Олена Бадюк: Ця концепція стосується лише країни, яка виступає з такою заявою щодо власних громадян?

Віталій Власюк: Вона має бути застосована до всіх громадян, які потрапили у скрутне становище, яким загрожує геноцид, етноцид або інші обставини, які можуть бути охарактеризовані як гуманітарна криза, тобто людина реально може загинути або дуже сильно постраждати. Ідеться про фундаментальні речі, зокрема про право на життя.

Олена Бадюк: Але ж це сприяє, розв’язує руки, якщо говорити про Російську Федерацію.

Віталій Власюк: Я би навіть сказав, що Російська Федерація як країна, яка більше всіх за останні 10 років зловживає цією концепцією, може її поховати. Уже зараз видно, що вкрай необхідний якийсь ефективний механізм, який би запобігав зловживанням. Він частково уже закладений в ній, тому що насправді ця концепція передбачає те, що подібні дії, спрямовані на порятунок населення, які супроводжуються застосуванням сили, повинні бути колективними, в них не повинні брати участь держави, які спричинили або сприяли виникненню подібної гуманітарної катастрофи.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.