Слухати

Обидва Майдани революціями не були, тому буде третій, щоб вона нарешті відбулася, — Чемерис

07 листопада 2017 - 21:56
Facebook Twitter Google+
100 років Жовтневої революції. Наскільки вона вплинула на ментальність українців і жителів інших радянських республік або, навпаки, національна ментальність адаптувала революційні пориви?
Обидва Майдани революціями не були, тому буде третій, щоб вона нарешті відбулася, — Чемерис / Програми на Громадському радіо

Чи був в СРСР соціалізм? І чи є він де-небудь в світі? Чому в сучасній — бідній та олігархічній — Україні «ліві» ідеї маргіналізовані?

Про все це будемо говорити з Володимиром Чемерисом — активним учасником сучасних українських революцій, громадським і політичним діячем, керівником ГО «Інститут «Республіка».

Михайло Кукін: Російська Вікіпедія пише, що ви прибічник «нових лівих» в Україні, не дивлячись на те, що ви свого часу були членом Української республіканської партії. Навіть називають вас членом політради «лівої» партії «Соціальний рух». Це правда?

Володимир Чемерис: Партії ще немає, є громадська організація, яка так і називається «Соціальний рух». Але вона ставить собі на мету стати політичною партією через те, що в Україні є величезний запит на те, щоб існувала «ліва» політична партія, оскільки і Комуністична, і Соціалістична партії України вже практично «канули в лету».

Михайло Кукін: Можливо, тому, що вони були не зовсім «лівими» партіями. Вони при всій їхній широкій критиці олігархічного режиму були неодноразово схоплені на тому, що дуже активно використовували «золоту акцію», будучи парламентськими партіями, і торгували своїми переконаннями.

Володимир Чемерис: Так, можна говорити, що крах радянського соціалізму, нащадками якого є КПУ, полягав в тому, що вони перестали відображати інтереси соціальних груп, які свого часу відображали і українські соціалісти кінця ХІХ сторіччя-початку ХХ. Та перетворилися в парламентські партії в буржуазному суспільстві, хоча вимоги широких верств українського суспільства йдуть набагато далі, ніж декларували і робили ті партії, про які ми говоримо.

Михайло Кукін: Сьогодні в нас в гостях був Петро Симоненко, який сказав, що ніхто не може заперечити, що завдяки великій Жовтневій соціалістичній революції вперше відбулася Україна. І до 1917-го року слів «Україна» та «українець» офіційно не існувало. Також він сказав, що те, що відбулося в 1917-му році, потрібно називати Революцією, а події 2004-го та 2014-го року революціями назвати не можна, це перевороти, тому що одні олігархічні клани змінилися іншими.

Володимир Чемерис: Так, Симоненко правий, і я дуже радий, що він, напевно, читає мої матеріали про те, що саме так воно і є. Бо революція – це зміна системи соціальних, економічних і політичних відносин. Так було вперше сформульовано під час «України без Кучми». Тому що відставка Кучми була першою вимогою, але не основною. На жаль, «Україна без Кучми» не стала революцією, бо не була змінена система.

Соціальні причини залишилися, і якщо немає парламентського виходу вирішення цих суперечностей, то це означає, що новий Майдан буде, хотілося б це комусь чи ні. 

Михайло Кукін: Тим паче тоді не стала революцією і Помаранчева революція?

Володимир Чемерис: Так, приводом «України без Кучми» було вбивство нашого друга Георгія Гонгадзе, але причиною була саме соціальна суперечність в українському суспільстві. І це було видно по тому, як вийшли на вулиці селяни Житомирщини, студенти з різних частин України.

Проте соціальні причини нікуди ділися, ми розуміли, що воно знов вибухне. І воно вибухнуло в 2004-му році. На жаль, тоді вимога зміни системи людьми, які поставили сцену на Майдані і звідки диктували цю вимогу, зводилися до одного «Ющенко  — Так!». Змінили президента – не змінили систему, розчарування величезне. І соціальні причини продовжували діяти, і рано чи пізно вони знову вибухнули в 2013-му році. Тепер вже зміна системи звучала рефреном на цьому Майдані. Але систему знову не було змінено, і ми це вже прекрасно бачимо. Отже, соціальні причини залишилися, і якщо немає парламентського виходу вирішення цих суперечностей, а я їх не бачу зараз, то це означає, що новий Майдан буде, хотілося б це комусь чи ні. Революція – це об’єктивна причина, але поки що революціє в Україні не відбулося.  

Михайло Кукін: Чи зможе відбутися революція без фінансової і організаційної підтримки?

Володимир Чемерис: Чому не відбулася зміна системи, попри очевидні вимоги людей, які зібралися на Майдані? Тому що станом на 2013-ий рік не було політичної сили, яка б винесла свій порядок денний на Майдан. Того часу активістами на Майдані було сформульовано 10 пунктів – програма, яка містила в собі прогресивну систему оподаткування, націоналізацію стратегічних галузей промисловості, скасування всіх так званих реформ.

Михайло Куккін: Але в підсумку Революції Гідності президентом став навпаки олігарх.

Володимир Чемерис: Так, питання в тому, що не було організованої «лівої» політичної сили, яка б змогла б цю програму реалізувати. Тому дійсно, контролювали Майдан олігархи, і коли з’явилися профспілкові активісти, можна згадати Дениса Левіна, на них одразу ж напали представники «Свободи». Через те де-факто на Майдані з’явилася ультраправа домінація, причому з насильством, яке, на жаль, з того часу поширилося на всю Україну і призвело до війни.

В цьому вся і проблема, тому я думаю, що є запит існування «лівої» партії не тільки в тому, щоб брати участь в парламентських виборах, але в тому, щоб на майбутній Майдан внести цей порядок денний. Щоб знову не узурпували здобутки Майданів саме представники великого капіталу, як це сталося протягом усіх Майданів.

Слово «українська» вперше почало вживатися соціалістичними політиками України

Михайло Кукін: Для створення будь-якої партії потрібен фінансовий ресурс. Чи зацікавлені ті, хто може давати гроші на партію у створенні справжньої партії? Чи немає загрози, що у відповідь на суспільний запит зараз з’явиться якась партія, але це буде ще один ерзац Комуністичної партії, і буде також торгувати голосами у Верховній Раді, і послуговуватися великому бізнесу?

Володимир Чемерис: Ми маємо приклад кількох нових «лівих» партій, які, наприклад, в країнах Європейського Союзу входять до уряду чи навіть очолюють уряд. Там створені запобіжники для того, щоб ці партії не фінансувалися представниками великого капіталу.

Насправді, гасло самовизначення нації вперше було визначено «лівими», і перші українські партії були соціалістичними.

Михайло Кукін: Тобто ви згодні з тезою Петра Симоненка, що Жовтнева революція відкрила Україну як націю?

Володимир Чемерис: Частково Симоненко правий в тому, що офіційно Україна стала називатися «Україною» після лютневої революції 1917-го року, коли створилася Центральна Рада. Але події жовтня 1917-го року пов’язані з подіями лютого 1917-го року, це їхнє продовження. Питання в тому, що слово «український» не офіційно, а в назві своїх рухів і партій почали вживати саме соціалісти. Наприклад, партія Франка, яку він організував разом із Павликом в Галичині, називалася «Українсько-руська радикальна партія». Тут слово «руська» не має значення російська, річ у тому, що до того і ще довго після того мешканці Галичини називали себе русинами. Тобто слово «українська» вперше почало вживатися соціалістичними політиками України. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.