Слухати

Особливий статус Донбасу – чи потрібні тактичні поступки?

14 жовтня 2016 - 21:52 699
Facebook Twitter Google+
Поговоримо про те, як живе в Маріуполі Донецький державний університет управління та про специфіку децентралізації на прифронтових територіях

Маємо запис інтерв’ю з Наталею Нікіфоренко, завкафедрою соціології управління Донецького державного університету управління та Вадимом Нерсесовим, директором інформаційно-аналітичного центру того ж університету.

Донецький державний університет управління переїхав в Маріуполь в грудні 2014 року, коли були підготовлені всі відповідні документи.

Але він розташований на окраїні Маріуполя, в секторі А, в старенькій п’ятиповерховій будівлі.

Андрій Куликов: Чому такий поважний університет розмістився на окраїні Маріуполя?

Наталя Нікіфоренко: Тут була філія Донецького державного університету управління, але лише за заочною формою навчання. Тому нам було, куди переміститися. Зараз нам дуже не вистачає площі, адже ми набрали вже багато студентів.

Общество и городские власти понимают, что этот вуз здесь всерьез и надолго, и с каждым годом у нас становится все больше студентов

Андрій Куликов: Де мешкають студенти і викладачі?

Вадим Нерсесов: Это большая проблема, у нас нет общежитий для студентов и преподавателей. Мы оббиваем пороги местных органов власти, ищем каких-то спонсоров, но результатов пока нет.

Андрій Куликов: Яка ваша участь у житті міста? Чи не сприймають вас як конкурентів?

Наталя Нікіфоренко: Тут треба розділяти громадській і освітній простори. Тут ми знаходимось у такому стані, що не можемо відповідати конкурентним вимогам в освітньому просторі.

Що стосується громадського простору, то з перших днів перебування у Маріуполі ми розуміли, що в першу чергу треба налагоджувати контакт з громадою: заявляти про себе, про наші ініціативи, і взагалі в нас була позиція, щоб нас не сприймали, як жебраків.

Влітку 2014 року наш університет став учасником польсько-українського проекту «Спільно подбаємо про публічний простір у місті Маріуполь». Ми провели невеличке дослідження на площі Незалежності. Результатом його став ремонт на площі Незалежності, ми привели в належний стан сцену, розфарбували її в патріотичні кольори, дали змогу місцевій громаді нею користуватися, проводити там різноманітні заходи.

Андрій Куликов: Ви вже знаходитеся майже два роки в Маріуполі. Які зміни ви спостерігаєте в настроях мешканців?

Вадим Нерсесов: Когда мы только начали заявлять о себе, студенты и их родители не воспринимали нас, акцентируя внимание на том, что им не нужно то, что мы предлагаем, что все уже распланировано и местные дети пойдут работать на заводы, поэтому образование в сфере управления им не пригодится.

Для студентов, которые не могут переехать из Донецка в Мариуполь у нас работает дистанционная форма обучения

Сейчас, благодаря нашим проектам и потенциалу, накопленному в Донецке, мы показываем, насколько экономист, управленец или правовед может быть полезен Мариуполю и Украине.

Мы организовываем разнообразные проекты совместно с зарубежными партнерами, в частности недавно мы открыли специальную школу для людей преклонного возраста, где проводятся бесплатные занятия по изучению пользовательских возможностей в Интернете и английскому языку.

Также у нас есть всяческие программы по обмену студентами в Италии и Франции.

Теперь общество и городские власти понимают, что этот вуз здесь всерьез и надолго, и с каждым годом у нас становится все больше студентов.

Для студентов, которые не могут переехать из Донецка в Мариуполь у нас работает дистанционная форма обучения. И эти студенты получают украинский диплом международного образца.

Андрій Куликов: Чого не вистачає з того, що було в Донецьку?

Наталя Нікіфоренко: На особистому рівні — зв’язків з родиною, на професійному — зв’язків з колегами. Але ми оптимісти, і намагаємося думати про те, що ми отримали, а не чого бракує.

Вадим Нерсесов: Следует добавить, что вся накопленная материальная база осталась в Донецке, но тем не менее, тем профессионалам, которые переехали, удается передавать свой опыт, и мы с каждым годом только наращиваем свой потенциал.

Успіх реформи децентралізації залежить від пробудження громадської свідомості

Андрій Куликов: Як управлінці як ви ставитесь до децентралізації, і зокрема, до особливосте місцевого самоврядування деяких районів Донецької та Луганської областей?

Наталя Нікіфоренко: Сам факт децентралізації сприймаємо позитивно. Але ми бачимо, що є проблема в дуже низькому рівні проінформованості населення про її перспективи, і через це йде несприйняття на багатьох рівнях.

Також проблемою є низькій рівень готовності, тому що реформа вимагає громадської активності, яка в нас ще не на належному рівні. Тобто успіх реформи залежить від пробудження громадської свідомості. Як я бачу, це довготривалий процес.

Вадим Нерсесов: Должны сообща работать три направления: местная власть, общественность и бизнес. Но пока между ними нет желаемого конструктива. Поэтому на те мероприятия, конференции и семинары, которые мы проводим, в обязательном порядке приглашаются представителей бизнеса и органов власти.

Андрій Куликов: Яке ваше експертне ставлення щодо закону про так званий особливий статус?

Наталя Нікіфоренко: Багатьма людьми сприймаються розмови про цей особливий статус як те, що ми не витримуємо зовнішнього тиску та йдемо на певні поступки не в наших інтересах. Іншими це сприймається як безкарність, коли можна продавити певну ідею, яка нашкодить державним інтересам.

Я розумію, що в стратегічному плані це програш. Але є і якісь тактичні плани і завдання. Тому моя думка громадянина України полягає в тому, що на ці тактичні поступки треба в деяких випадках йти. Тільки вони мають відповідати законодавству України.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.