Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Після Іловайського котла досі є полонені — екс-командир «Миротворця» Тетерук

24 серпня 2016 - 17:34 247
Facebook Twitter Google+
Наближається друга річниця трагічного виходу українських військ з Іловайського котла. Як це було — спогадами ділиться Андрій Тетерук, екс-командир підрозділу «Миротворець», а нині народний депутат

Анастасія Багаліка: Ви щойно повернулись з параду до Дня Незалежності України. Щороку перед парадом здіймається традиційне збурення. Ви за чи проти?

Андрій Тетерук: Як військова людина, яка чудово розуміє важливість ЗСУ для України, я на 100% за те, щоб проводити військові паради для того, аби демонструвати нашу спроможність захищати країну. Після параду я ще раз у цьому переконався.

Ірина Ромалійська: Противники параду кажуть, що краще б ця техніка і зброя пішла на фронт.

Андрій Тетерук: Такі заяви — відверта брехня і маніпуляція. Я переконаний, що більшість техніки, яка потрібна на фронті, і є на фронті. Техніка, що демонструється, повинна демонструвати те, що мають наші збройні сили.

Нехай противники параду прийдуть зараз на Хрещатик і подивляться в очі тим, хто пишається нашою країною.

Анастасія Багаліка: Власне, деяка техніка, що сьогодні їздила Хрещатиком, не може бути в АТО згідно з мінськими домовленостями.

Андрій Тетерук: Наші військові начальники вже чудово розуміють, що і де повинно бути для того, щоб унеможливити раптові дії ворога.

Анастасія Багаліка: 24 серпня 2014 року деякі підрозділи армії знаходились в Іловайську.

Ірина Ромалійська: Нагадаю, що в той час Андрій Тетерук був у зоні АТО і очолював підрозділ «Миротворець». Під час подій у Іловайську навіть з’явилась інформація про вашу загибель, але ви вийшли разом з сімдесятьма бійцями.

Андрій Тетерук: Рівно 2 роки назад, 24 серпня 2014 року, о 8 ранку я завів свій підрозділ в Іловайськ. Підрозділ зайшов туди для виконання поставленого українськими військами бойового завдання. Одразу після того, як ми почали виконувати бойове завдання — наприкінці 24 серпня і зранку 25 серпня, вже було зруйновано останні блокпости і замкнуто коло в оточенні нашого угруповання. 2 роки назад відбувались серйозні випробування для України і нашого війська.

Ірина Ромалійська: Як виходили? Що було найстрашнішим? Про що згадуєте зараз?

Андрій Тетерук: Виходили ми 29 серпня. Ці 5 днів ми знаходилися на самій передовій наших позицій і тримали вагони-депо в місті Іловайськ. Так як ми були в оточенні, кожен з нас прикривав спину тих хлопців, що були позаду. 5 днів ми чудово виконували поставлену задачу. Ми не мали жодних втрат, в моєму підрозділі було лише троє легкопоранених. Я пишаюсь тим, як мої хлопці 5 днів, майже не спавши і не ївши, не схибили і не запанікували. Своїми діями вони демонстрували справжню мужність, що для мене назавжди залишиться взірцем того, як треба боронити свою країну.

На жаль, боєкомплектів залишалось тільки на добу і поставало питання, або добу ми будемо беззахисними, або ми прориватимемося з боєм. В мене було 3 бойових автобуси «Богдан-піхота», 1 УАЗ і командирська машина «Chevrolet». З усім цим скарбом 29 серпня о 5 ранку ми залишили депо без жодного пострілу і стали в район зосередження для виходу. З 28 по 29 були чисельні спроби домовитись про те, яким саме чином українські війська провадитимуть вихід з оточення.

Анастасія Багаліка: Хто проводив переговори?

Андрій Тетерук: Переговори проводила наша розвідка і уповноважені на те офіцери. Ситуація весь час змінювалась. Спочатку оголошувалось про переговори щодо виходу через зелений коридор. Потім говорили про те, що ми виходимо у складі піших підрозділів тільки за умови, того, що залишаємо всю техніку і зброю. В день виходу була інформація про те, що генералу Хомчаку пропонували випустити збройні сили безперешкодно, а 5 добровольчих підрозділів залишити в оточенні. Попри все це, я особисто не сумнівався, що це буде прорив з боєм. До цього ми і готувалися.

Ірина Ромалійська: З ким велися перемовини?

Андрій Тетерук: З росіянами. На той час у нас було захоплено в полон близько 25 російських десантників, які були умовою того, що нам дають право безперешкодного виходу. Вони були нашим додатковим захистом. Внаслідок того, що російські десантники були розосереджені по колоні, вони були також розстріляні разом з українськими військовими, що виходили в складі колони. Я не знаю, скільки з них залишилися в живих.

Анастасія Багаліка: В 2014 році в мене було враження, що події в Іловайську коментували посадові особи РФ, були навіть звернення до Путіна з проханням дати зелений коридор. Зараз намагаюся знайти і не можу.

Андрій Тетерук: Є. Нещодавно я дивився про те, що Путін звертався до ополченців з тим, щоб вони випустили оточені в Іловайську українські війська. Зрозуміло, що росіяни хотіли запевнити всіх у тому, що українці матимуть можливість вийти після запеклих боїв безперешкодно. Це було підступним планом. Я не мав сумніву в тому, що ми виходитимемо з боєм, тому ми укріпили автобуси бронеплитами, які знайшли в депо, закріпивши їх за допомогою пожежних рукавів. Весь боєкомплект ми спорядили в магазини. Я поставив завдання таким чином, щоб легкопоранені споряджали магазини, а всі інші вели вогонь найбільшої інтенсивності. Саме це дало можливість врятувати більшість хлопців.

Ірина Ромалійська: Скільки загиблих у вашому підрозділі?

Андрій Тетерук: Ми втратили 10 офіцерів і рядових мого підрозділу.

Під час виходу я мав 10-12% заряду мобільного телефону і знімав, як саме це відбувалось. Є кадри того, як ми проїжджаємо повз перше коло оточення безперешкодно. Згодом колона поділилася на 2 частини, адже вона була задовгою для того, щоб рухатись в ряд. Потім ми потрапили у сектор вогню підготовлених позицій і почалось вогневе ураження колон. За 100 метрів знаходились вириті окопи для стрілків з автоматичною зброєю. Трохи далі були вогневі позиції ручних гранатометів, а за 200-300 метрів розташовувались гармати, які вели вогонь по бронетехніці. Мій автомобіль був броньованим і це дало мені можливість продовжувати рух і спостерігати за тим, як усе було виконане. Це була надзвичайно якісна підготовка і вогонь на ураження. Хлопці, які потрапили в полон до батальйону російських десантників, казали, що ті чекали нас вже 3 дні і жодних інших команд окрім як стріляти на ураження в них не було. Недоречно вірити у те, що росіяни вирішували, чи випускати нас зеленим коридором. З самого початку вони готувались нанести максимальне ураження.

Ірина Ромалійська: Скільки загиблих?

Андрій Тетерук: Точну цифру вам зараз ніхто не скаже, адже її дуже важко встановити. Тіла загиблих, які змогли ідентифікувати і знайти, передали на поховання. Дуже багато людей досі знаходиться в полоні. Крім того, є дуже багато зниклих безвісти. Точні цифри ми повинні почути від Генпрокурора після закінчення розслідування.

Юрій Луценко значно активізував розслідування щодо загибелі людей не тільки у ЗСУ, а і серед добровольців.

Ірина Ромалійська: Пройшло 2 роки, а відповіді щодо того, хто з українських командирів винний у тому, що сталося, досі немає. Чому?

Андрій Тетерук: Було б безглуздим думати, що під час війни ми матимемо чітку статистику щодо втрат. Треба рахувати не тільки втрати серед військових, а й втрати серед мирного населення. Картину постраждалих від цієї війни ми побачимо тільки за кілька років після її завершення. Ви питаєте, хто винний з українського керівництва. Я б сказав, що вина лежить на російському військовому керівництві. Ми не розпочинали війну, ми є тими, хто боронить свою землю. Помилки є складовою будь-якою військової операції. Визначати вину зараз неправильно, оскільки треба знати, на підставі чого приймались рішення і бачити всю картину бойових дій. В серпні 2014 року ми звільнили велику кількість території. Зайняття іловайського залізничного вузла повністю блокувало постачання техніки припасів, палива і бойовиків до Донецька. Питання руйнації «ДНР» і «ЛНР» йшло на лічені тижні. Розуміючи, що якісно вибудуваний план руйнується, росіяни вирішили ввести регулярні війська. Це змінило розстановку сил і призвело до чисельних жертв.

Попри всі маніпуляції про провину українського керівництва, я сказав би, що Іловайськ є не тільки трагедією, а й свідченням того, що ми є нескореними. Жоден українець не здався у полон, показавши, що ми битимемось на смерть, але не дамо ворогу святкувати перемогу.

На той час ми використовували всі можливі і неможливі способи для звільнення своїх хлопців.

Ми домовлялися з бандитами, що мали відповідні зв’язки і так рятували своїх.

Анастасія Багаліка: Серед тих, хто був у Іловайську, ще досі є полоненні?

Андрій Тетерук: З мого підрозділу ні. Є, на жаль, полоненні з добровольчих підрозділів.

Ірина Ромалійська: 19-20 серпня 2014 року відступили «Азов» і «Шахтарськ». Ви винуватите їх у цьому?

Андрій Тетерук: Я розцінюю наказ як керівництво до дій, і я діяв, тому що я йшов захищати країну. Ми нанесли дуже велике вогневе ураження, близько 200 бойовиків загинуло біля іловайського депо. Щодо батальйонів «Азов» і «Шахтарськ», я думаю, треба дочекатись офіційної заяви Генпрокурора.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.