Слухати

Після Майдану зросла потреба в діалозі, який ми шукаємо закордоном, — Ваховська / Програми на Громадському радіо
«Громадське радіо» / Скачати зображення

Після Майдану зросла потреба в діалозі, який ми шукаємо закордоном, — Ваховська

14 квітня 2016 - 18:29
Facebook Twitter Google+
З перекладачкою Нелею Ваховською говоримо про новинки Книжкового Арсеналу та дискусію, присвячено радянському перекладу, що відбудеться на знак пам’яті про Олексу Логвиненка

Ірина Славінська: На Книжковому Арсеналі існує традиція триб’ютів авторам, що відійшли. Цьогоріч 24 квітня такий захід відбудеться на честь Олекси Логвиненка.

Неля Ваховська: Ми переживаємо час, коли велике покоління інтелектуалів пізнього Радянського Союзу відходять одні за одним. Я ініціювала цей захід, бо досі ще живуть люди, які цей процес творили, і ми можемо отримати їх свідчення. Втрата Олекси Логвиненка — це печальний великий привід підняти питання, чому тоді в Радянській Україні з’явилося стільки талановитих перекладачів і письменників, і чому за останні 25 років такого вибуху так і не сталось.

Ірина Славінська: Цікаво говорити про цілий пласт перекладачів, які долучились до примирення через переклад. Адже робота з німецьким перекладом в Радянському Союзі — це робота з примиренням. Наскільки справедливий такий погляд?

Неля Ваховська: Цілком справедливий, хоча я б проектувала це не на примирення після війни, а на внутрішні політичні процеси в культурі тодішньої України. 70-ті роки — це час, коли ще є політичні репресії і з’являється покоління людей, що втікають в переклад. Це своєрідна форма політичного протесту. В цьому контексті важлива постать Миколи Лукаша. Він відмовився від штучної мови, його переклади написані дуже простою мовою.

Андрій Куликов: Мне кажется, что это не бегство — скорее «прибегнуть», а не «убежать». Здесь больше о преемственности украинской переводческой традиции.

Неля Ваховська: Згодна, не хочу зводити до політики. Просто наразі ми маємо тенденції або до відмови від політичного дискурсу в літературі, або поляризації «щира українська — щира російська». І, безперечно в мові можна знайти відбитки різних суспільних процесів.

Андрій Куликов: Преимущество украинской школы перевода можно было видеть по качеству переводов того времени. Это было и заявление в том числе.

Неля Ваховська: Хочу відзначити, що самі автори і тексти — це вже свого роду маркер. Цікаве питання, як цензура це пропустила. Як взагалі тоді існував журнал «Всесвіт» з його протистоянням?

Ірина Славінська: 24 квітня ви візьмете участь у дискусії «Письменниця, художниця, повія». Розмова про літературу та проституцію у ХХ столітті. Розкажіть детальніше.

Неля Ваховська: Ми говоритимемо про Ґрізелідіс Реаль, яка змушена вдатись про проституцію для утримання двох дітей. При цьому починає писати, вивчає живопис, стає одним із найвідоміших вибухів франкомовної Швейцарії і засновує рух за легалізацію проституції. В певних емансипаторних колах ця жінка — ікона.

Мене вона зачаровує тим, що у своїх текстах вона говорить про своє буття жінкою в проституції, але апелює до радості життя.

Ірина Славінська: Я зауважила, що в нас все більше виходить перекладних текстів. Ті ніші, які не закриває література, заповнюють переклади.

Неля Ваховська: Це пов’язано з тим, що після Майдану в нас зросла потреба в діалозі, в рефлексії. Ми шукаємо партнера з діалогу закордоном, бо власного досвіду нам бракує. Ми майже зовсім відмовились від досвіду Радянської України, а тепер, коли апелюємо до кризових ситуацій, нам немає на що спертись.

Ірина Славінська: Які ніші з’являються завдяки перекладній літературі в Україні?

Неля Ваховська: Репортажна, нон-фікшн, що зачіпає важливі соціальні проблеми. З науковою літературою поки не складається, але є криза самої науки. Коли я підбираю тексти для перекладу, мені стає тісно в рамках української мови, як вона позиціонується сьогодні. Примус до барокової, квітчастої, штучної мови — це страшна річ. Іноді я даю відповідь цьому явищу, ховаючись за авторами, які у свій час робили в літературі щось подібне.

Цієї весни виходить мій переклад книги «Емма мовчить» австрійки Сюзанни Шолль, дитяча книга «Фантастичні історії на добраніч» Ервіна Мозера. І ще я хочу потрапити на презентацію «Розбійника» Роберта Вальзера в перекладі Логвиненка.

Андрій Куликов: Насколько вашими становятся эти книги, которые вы перевели.

Неля Ваховська: В дитячій літературі є багато простору для перекладу, коли в художній літературі ти не можеш так варіювати текст.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.