Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Працівники Генпрокуратури просто втекли від нас, — ветерани боїв в Іловайську

19 серпня 2017 - 22:11 16
Facebook Twitter Google+
Не зважаючи на те, що розмова не відбулась, бійці, які пройшли Іловайськ, зареєстрували свої вимоги до Генпрокуратури

19 серпня 2014 року в Центрі Іловайська відбувся бій, під час якого українські підрозділи батальйону «Донбас» дійшли до центру міста, і були змушені відступити. Згадуємо, що відбулось рівно три роки тому з учасниками подій Тарасом Костанчуком та Віталієм Олешко.

Дмитрий Тузов: Сегодня часть бойцов, которые были в Иловайске ходили в Генпрокуратуру. Какая цель этого визита и кто ходил?

Виталий Олешко: Ходили все побратимы. Организатором был Тарас Костанчук, наша организация «Справедливость» участников АТО. Единственное, чего мы добиваемся уже третий год – это справедливого расследования той ситуации, которая произошла. Нас не устраивает, во-первых, затягивание этого дела, во-вторых – нежелание передавать в суд, потому что все ребята, которых я знаю, которые прошли Иловайский котел – давали показания в Генеральной прокуратуре, СБУ, везде, где только можно, все готовы повторить эти показания в суде. По каким-то причинам…мы понимаем по каким причинам, потому что очень нелицеприятные вещи всплывут.

Дмитрий Тузов: Речь идет о том вердикте, который сделали следователи Генеральной прокуратуры по поводу Иловайского котла?

Виталий Олешко: Той вывод, в котором звучало, что во всем виноваты россияне – для нас был холодным душем.

Дмитрий Тузов: Почему?

Виталий Олешко: То, что зашли российские подразделения – это факт. Сомнения вызывает интерпретация. Когда Муженко говорит, что он узнал только после парада вечером 24-го – это ложь, вранье высшей степени цинизма. Я даже не знаю как это назвать, и никто из нас не знает. Последний солдат, принимавший участие в летней кампании 2014 года уже в начале августа знал о том, что заходят российские войска. А начальник Генштаба не знал? Такого не может быть.

Дмитро Тузов: Ви зі своєю групою з батальйону Донбас дійшли до центру міста?

Тарас Костанчук: Так. Нас зустрів шквальний вогонь крупнокаліберного кулемета, і снайпери, і вогневі точки, і зав’язався бій фактично в центрі Іловайська

Дмитро Тузов: Ми читали висновок Генеральної прокуратури. Ваша думка, чому сталася трагедія, яку ми зараз називаємо Іловайською?

Тарас Костанчук: Тут багато компонентів чому сталася трагедія. Природно, що Генпрокуратура написала, що за три роки їхнього дослідження цього питання вони вияснили, що в цьому винна Російська Федерація – це теж має місце, але не треба було на це три роки витрачати, щоб це зрозуміти.

Дмитро Тузов: Ви не вважаєте, що це був головний компонент?

Тарас Костанчук: Це головний компонент того, що в нас іде війна: Росія і Україна. Але в тактичному плані, в тому що там відбулась саме трагедія, те що виходили по якихось домовленостях, які потім не відбулись, і росіяни прямою наводкою протягом половини дня розстріляли сотні і сотні бійців – тут уже не можна сказати, що лежить вина тільки на РФ. Вони воювали, вони робили свою чорну справу. А от чому не були зроблені відповідні висновки, і чому наше військове керівництво не могло повірити в те, що зайдуть батальйонно-тактичні групи РФ, чому не відреагували, чому залишили свої позиції Генерал Литвин і так далі, і багато питань чому – це вже не має відношення до росіян.

Дмитро Тузов: Ви на власній шкірі відчули те, що було. І Генпрокуратура робила на цьому наголос, що одним з чинників Іловайської трагедії стало дезертирство певних підрозділів, і ви це відчули на собі, коли вас мали підтримати з певного флангу, вин не відчули такої підтримки.

Тарас Костанчук: Справа навіть не в тому. Одна з найбільших бід того періоду – відсутність комунікації. У нас не було, фактично, зв’язку з підрозділами, які знаходились в нашій зоні відповідальності. Ми тільки чекали, що нам розкажуть наші безпосередні командири: що робити, яка в нас обстановка, яка в нас тактична обстановка і так далі.

Дмитро Тузов: А у командирів був зв’язок між собою?

Тарас Костанчук: А у них теж, як виявилося, його не було. Хоча в телефонному режимі звичайним мобільним зв’язком вони пробували поговорити, але це війна. Візьмемо конкретну ситуацію: захід в центр Іловайська: там висотні будинки, індустріальна зона, яку атакують з іншого боку наші побратими. Якби я постійно отримував дані про те, що відбувається – ми б змогли сконцентруватись в якійсь позиції ворога і вдарити з цього боку. Ми тільки припускали, у нас не було постійного оперативного зв’язку з нашими побратимами, які воювали в той самий момент в тому ж місці. Ми не знали: дезертували чи ні, можливо це якісь маневри, якийсь рух військ – все це ми дізнались пост фактом. Коли вже аналізували трагедію, нам розповіли, що першим пішов Литвин зі своїми помічниками, за ними підрозділи, а потім Генеральна прокуратура взяла і звинуватила 2 000 рядових солдат, що вони дезертували. Я кажу: як це може бути? Вони виконували команди безпосередніх командирів. Якщо ви їх в чомусь звинувачуєте, значить повинні бути покарані їхні командири, командири командирів і пішло. Муженко каже: була психологічна нестабільність, були дискоординація, низький моральний дух, і тому я нічого не міг зробити.

Віталій Олежко: Брехня!

Дмитро Тузов: Я б хотів, щоб Тарас Костанчук розповів про бій 19 серпня, тому що там були понесені вже серйозні втрати.

Тарас Костанчук: І серйозні і суттєві, не на рівні рядових, а ще й командного складу, які на себе могли брати відповідальність за якісь рішення. Бій був дуже важкий, бій був три-чотири години, з нього вийшли не всі, але той же бій показав, що, по-перше, суперник дуже добре укріплений, по-друге, суперник не боїться, не відходить. І сказати, що ми там якось морально були…ні! Провели бій, відійшли, всі були готові воювати і далі. Була б чітка команда: захопіть Іловайськ за будь-яку ціну, ось вам підкріплення, і закріпіться там – спокійно можна було це зробити, звичайно, з якимось втратами. Але це б не були втрати сотні і сотень, що ми зараз кажемо – близько тисячі бійців.

Дмитро Тузов: Офіційно називають 366.

Тарас Костанчук: Вони хитро пишуть у своєму звіті: з 29-го і все. 366. А до того? Це що, не Іловайська операція? Втрати були ще й 10-го, втрати були 13-го. Втрати були до того протягом трьох тижнів. Так як в мене є знайомі в Генеральному штабі, вони казали – тут ходять чутки про 900 з чимось загиблих. Потім вони сказали 150, потім 300, тепер офіційно 366, але скільки ще безвісти пропалих, і мені незрозуміло, як вони враховують отих, які були неоформлені ніяк.

Дмитро Тузов: З приводу бойового духу. Був такий позивний Шульц, який загинув через те, що під час бою хотів встановити український прапор. Був такий епізод?

Тарас Костанчук: Звичайно. Його вбив снайпер. Завдяки йому Лисичанськ не був накритий вогнем важкої артилерії, бо він сказав: ми не відійдемо з центру, ми зачистимо самі, але не треба обстрілювати житлові квартали.

Дмитро Тузов: Віталій Олежко, ви потрапили в Іловайськ 23 серпня, після того як вимагали, щоб вас туди перевели. Що ви там побачили?

Виталий Олешко: Мы сразу почувствовали, что за нами коробочка захлопнулась. Мы только зашли, и сразу началась артиллерийская подготовка – с мелкого калибра, по нарастающей. И мы уже между собой: все, это россияне. То, что раньше нас сепары расстреливали, это было не то – как по воробьям, это раз. Второе, мотивация была сумасшедшая у всех. Глядя на добровольческие батальйоны, по мотивации начали подтягиваться ЗСУ. Горели глаза, и на адреналине готовы были и до Москвы дойти. Вранье самое натуральное, когда Муженко говорит о том, когда Хомчак ему заявил, что добровольцы, якобы, поставили какой-то ультиматум – вообще на ворота не лезет. У всех был один вопрос: что мы здесь делаем, и командуйте, что нам делать.

Дмитро Тузов: Сьогодні ви були в Генеральній прокуратурі, чи досягли ви своєї мети?

Тарас Костанчук: Ми написали три прості вимоги: виділити епізод Іловайської трагедії в окреме кримінальне провадження, друге – передати все це до суду і розібратись хто винен і хто не винен, і третє – це реабілітувати цих хлопців, які були засуджені за дезертирство,  і притягти до відповідальності вище командування за залишення своїх позицій. В Генеральній прокуратурі нікого не виявилося, вони всі втекли, позакривавши кабінети, хоча сьогодні робочий день, робоча субота. Нікого не виявилося на місцях, вони просто всі повтікали. Але прийняли наше звернення, прийняли наші вимоги, на яких розписались сотні бійців, матері загиблих, родичі загиблих, і взяли до уваги, далі будемо дивитися.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.